Судами цивільної юрисдикції розглядається велика кількість справ зі спорів щодо стягнення аліментів на утримання дитини. При цьому, як засвідчила судова практика, дана категорія справ має безліч законодавчих нюансів, які покликані, перш за все захищати інтереси дитини.
Пропонуємо правові висновки Верховного Суду за результатами розгляду даної категорії справ.
1.Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на дитину включає до поняття «заробітку» також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів, тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин
Рішенням суду першої інстанції задоволено позов Особи 1 до Особи 2 про стягнення аліментів на утримання сина у розмірі 5 000 грн. до досягнення дитиною повноліття, з індексацією стягуваних сум відповідно до закону.
Постановою суду апеляційної інстанції зменшено розмір аліментів, які повинен сплачувати Особа 2 щомісяця до 1 255 грн. з мотивів того, що згідно з довідкою про доходи Особа 2 з 21.11.2018 працює директором в туристичному ТОВ і його дохід за період з 01.06.2021 до 31.12.2021 у вигляді заробітної плати становив 22 400 грн. При цьому апеляційний суд зазначив, що аліментів у сумі 1 255 грн. відповідатиме як інтересам дитини, так і можливостям його батька.
Скасовуючи 13.03.2024 постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи без змін рішення першої інстанції Верховний Суд зазначив наступне.
Аналіз положень ст. 81, ч.3 ст. 181, ч.2 ст. 182, ст. 183 Сімейного Кодексу України, свідчить проте, що законодавець ототожнює поняття «заробітку» та «доходу», передбачаючи можливість стягнення на користь дитини мінімального рекомендованого розміру аліментів з обох джерел отримання грошових коштів.
При цьому зміст положень Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (затверджений постановою КМУ від 26.02.1993 № 146) включає до поняття «заробітку» також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів, тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин.
Крім того, у пункті 13 Переліку № 146 вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку, а отже Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним.
Зменшуючи розмір аліментів до 1 255 грн., апеляційний суд, беручи до уваги довідку про доходи Особи 2 у туристичному ТОВ, в якому він займає посаду директора, не врахував, що Перелік № 146 включає до поняття «заробітку» також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів, тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин.
Встановлено, що Особа 2 є засновником, директором і бенефіціарним власником ТОВ зі статутним капіталом 65 000 грн., основними видами діяльності якого є надання туристичних послуг. Також Особі 2 на праві власності належить квартира.
Визначений судом апеляційної інстанції розмір аліментів у 1 255 грн. є недостатнім для утримання дитини, яка має право на достатній рівень матеріального забезпечення.
З огляду на викладене Верховний Суд погодився із судом першої інстанції, що розмір аліментів (5 000 грн.) на дитину буде відповідати найкращим інтересам дитини, а Відповідач має змогу сплачувати аліменти в такому розмірі.
2. Наявність лише факту утримання дитини, яка народилась в іншому шлюбі, та дружини, яка перебуває у декретній відпустці, без доведення факту погіршення майнового становища платника аліментів є недостатнім, тобто не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів
Дитина від попереднього шлюбу має право отримувати аліменти у встановленому розмірі до тих пір, поки платник аліментів не доведе, що певні обставини унеможливлюють сплату аліментів у встановленій судом повній сумі
Верховним Судом 03.07.2024 залишено в силі постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову Особи 1 до Особи 2 про зменшення розміру аліментів.
Суть спору в тому, що рішенням суду в іншій справі стягнуто з Особи 1 на користь Особи 2 аліменти на утримання дочки у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 04.08.2021 і до досягнення дитиною повноліття.
Позов у цій справі мотивовано тим, що з часу ухвалення вказаного судового рішення матеріальний стан Особи 1 змінився, так як в іншому шлюбі у нього народилася дитини, а також на його утриманні перебуває дружина, у зв’язку з її декретною відпусткою, що є підставою для зменшення розміру аліментів з 1/4 до 1/8 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову Верховний Суд зазначив, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв’язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Статтею 192 СКУ передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначив, що зменшення розміру аліментів у зв’язку з тим, що позивач має на утриманні дитину, яка народилась в іншому шлюбі, та дружину, яка перебуває у декретній відпустці, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини від шлюбу з Особою 2 та суперечитиме її інтересам.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову Особи 1, оскільки належними та допустимими доказами Позивач не підтвердив погіршення його майнового стану, а зміна його сімейного стану – народження другої дитини у іншому шлюбі, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
3. Забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення аліментів, має бути реальним, а не декларативним
Передумовою застосування п. 7 ч.4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття державним виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, по-перше, погашення заборгованості зі сплати аліментів, по-друге, існування іншого способу забезпечення виконання рішення ніж звернення стягнення на майно боржника
Саме на Боржнику лежить тягар доведення, що виконання рішення зі сплати аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно Боржника
Верховним Судом 29.01.2024 залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні скарги Особи 1 про визнання протиправною бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна боржника (Особа 1), накладеному у зв’язку із виниклою заборгованістю по сплаті аліментів та зобов’язання держвиконавця зняти арешт.
Скарга обґрунтована тим, що на примусовому виконанні державного виконавця перебуває виконавче провадження про стягнення з Особи 1 аліментів на дитину у розмірі 1 500 грн. щомісяця, починаючи з 23.06.2017 і до досягнення дитиною повноліття. Постановою державного виконавця від 09.11.2017 накладено арешт на усе рухоме та нерухоме майно боржника. Згідно з розрахунком заборгованості зі стягнення аліментів сума заборгованості боржника на 01.10.2020 становила 18 500 грн. 24.09.2020 Боржник сплатив Стягувачці аліменти у розмірі 1 500 грн., а 28.09.2020 перерахував на рахунок ВДВС заборгованість з аліментів у розмірі 17 100 грн., тобто станом на 01.10.2020 була відсутня заборгованість по аліментам. Однак держвиконавець відмовився зняти арешт з майна Боржника.
Залишаючи постанову суду апеляційної інстанції без змін Верховний Суд зазначив, що відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 59 Закону «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема, погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.
Сплата у певний період Боржником аліментів після того, як він допустив наявність заборгованості, не свідчить про те, що виконання рішення є забезпеченим в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника у розумінні вказаної норми Закону.
На момент винесення державним виконавцем постанови про арешт майна боржника, а також на момент звернення Боржника до державного виконавця із заявою про зняття арешту з майна, у розпорядженні державного виконавця були відсутні відомості про те, що виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника, зокрема, про офіційне працевлаштування боржника та можливість звернення стягнення на його заробітну плату. Окрім того, згідно із заявою Стягувача Боржник постійно перебуває на території Російської Федерації.
Також Боржник не надав докази на підтвердження неспівмірності вартості майна, на яке накладено арешт, сумі коштів, які підлягають сплаті ним на виконання рішення про стягнення аліментів.
Оскільки Особа 1 не довів, що виконання рішення про стягнення з нього аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на належне йому майно, ВС дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення його скарги на бездіяльність державного виконавця та зняття арешту з майна.
4. Обставина перебування дитини в батьків колишнього чоловіка, а не у нього, не є нововиявленою і не може бути підставою для перегляду судового наказу про стягнення з матері аліментів, якщо Боржниця ще до видачі судового наказу погодила в розписці проживання дитини з батьками колишнього чоловіка й така розписка була предметом дослідження судом при видачі судового наказу
Постановою Верховного Суду від 02.05.2024 залишено в силі ухвалу суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви Особи 2 (Боржниця по аліментам) про перегляд судового наказу за нововиявленими обставинами.
Суть справи в тому, що після розірвання шлюбу між Особою 1 (чоловік) та Особою 2 (жінка) на підставі заяви Особи 1 суд 31.05.2023 видав судовий наказ про стягнення з відповідачки аліментів на утримання доньки.
Боржниця звернулася до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами вказаного судового наказу. Вона вказувала, що в заяві про стягнення аліментів скаржник стверджував, що дитина перебуває на його утриманні. Проте в письмових поясненнях щодо обстеження умов проживання він зазначив, що донька з ним не проживає з лютого 2022 року, а перебуває в бабусі та дідуся, що підтверджується листом служби у справах дітей, складеного у липні 2023 року.
Верховний Суд зазначив, що у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 ч. 1 ст. 161 ЦПКУ судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами в порядку, встановленому гл. 3 розд. V цього Кодексу (ч. 8 ст. 170 ЦПК У).
Підставами для такого перегляду є, зокрема, істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПКУ).
Для перегляду за нововиявленими обставинами судового наказу про стягнення аліментів такими обставинами є юридичні факти, які існували на час видачі цього наказу та є істотними для розгляду заяви про його видачу, тобто могли вплинути на висновки суду про права та обов’язки заявника й боржника; нововиявленими є також обставини, які виникли після набрання судовим наказом законної сили, але віднесені законом до нововиявлених.
Необхідно розрізняти нові докази та докази, які підтверджують нововиявлені обставини. Перші не можуть бути підставою для перегляду судового наказу у зв’язку з нововиявленими обставинами, тоді як другі є даними, що підтверджують саме такі обставини.
Не є нововиявленою обставина, що ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв’язку з нововиявленими обставинами в разі, якщо обставини, передбачені ч. 2 ст. 423 ЦПК України, відсутні, а також якщо обставини, визначені ч. 2 ст. 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.
Встановлено, що Боржниця склала розписку про те, що вона передає доньку батькам свого колишнього чоловіка для постійного проживання з ними. Цю розписку скаржник додав до заяви про видачу судового наказу про стягнення з боржниці аліментів. Тому цей документ був предметом дослідження під час розгляду судом зазначеної заяви.
З огляду на це Верховний Суд вказав, що Боржниця в заяві про перегляд за нововиявленими обставинами судового наказу фактично просила переоцінити докази, які були підставою для його видачі. Крім того, з урахуванням зазначеної розписки обставина про те, що дитина проживає з батьками скаржника, була відома Боржниці. Отже, вказана в листі служби у справах дітей обставина про перебування дитини в батьків колишнього чоловіка не є нововиявленою.
5. У разі виникнення заборгованості у Боржника зі сплати аліментів Одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості (ч. 1 ст. 196 СКУ)
Відповідач зобов’язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч.1 ст. 196 СКУ. Отже, стягнення пені, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини Особи, зобов’язаної сплачувати аліменти
Верховним Судом 10.01.2024 залишено без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову Особи 1 (жінка) та стягнуто з Особа 2 (чоловік) пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 104 660 грн.
Суть спору в тому, що у Боржника по аліментам виникла заборгованість у розмірі 104 660 грн., а тому Позивачка просила стягнути з нього пеню за прострочку у розмірі 205 805 грн.
Верховний Суд зазначив, що ч. 1 ст. 196 СКУ передбачає право Стягувача аліментів на стягнення з Боржника неустойки (пені) при виникненні у останнього заборгованості.
У разі застосування до Особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених ч.14 статті 71 ЗУ «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених вказаною нормою Закону.
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Стягнення пені, передбаченої абз.1 ч. 1 ст. 196 СКУ можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.
Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Верховний Суд зазначив, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з вини Відповідача, оскільки він у добровільному порядку не вжив заходи щодо сплати аліментів у визначеному судом розмірі, атакож ним не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він мав об`єктивні перешкод для своєчасної сплати аліментів.
Таким чином, Позивачка має право на стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
Разом з тим розмір неустойки (пені) за спірний період значно перевищує сукупний розмір заборгованості за аліментами. Отже Верховний Суд погодився із висновками суду першої інстанції, який застосував положення ч.1 ст. 196 СКУ, зменшив розмір пені з 205 805,41 грн. до 104 660 грн.
6. Доходом платника єдиного податку для ФОП, який враховується при визначенні розміру аліментів чи заборгованості – є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі
Аліменти, стягнені на користь одного з батьків на утримання дитини, є відшкодуванням звичайних витрат спрямованих на забезпечення потреб та інтересів дитини для її повноцінного розвитку. Оплата ж навчання в приватних навчальних закладах, у т.ч. за кордоном, не є звичайними витратами, що охоплюються поняттям аліментів
Стягнення судом заборгованості за аліментами, які вже стягуються на підставі судового рішення, закон не передбачає. Суд, при наявності спору може лише визначити розмір такої заборгованості, яка має бути стягнена в межах виконавчого провадження, при виконанні рішення суду про стягнення аліментів, і ухвалення окремого (додаткового) рішення суду про стягнення цієї заборгованості не потребує
Особа 1 звернулась до суду з позовом, у якому просила визначити, що розмір заборгованості за аліментами Особа 2 з 01.01.2013 до 10.03.2020 становить 2 417 412 грн. та стягнути з Відповідача дану заборгованість.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позов задоволено. Разом з тим, Верховним Судом 10.04.2024 судові рішення попередніх інстанцій скасовано в частині стягнення з Відповідача заборгованості зі сплати аліментів та у позові відмовлено. Судові рішення в частині визначення розміру заборгованості за аліментами ВС залишені без змін з огляду на наступне.
Особа 1 звернулася до суду з позовом, у якому, зокрема, просила визначити розмір заборгованості зі сплати аліментів, яка утворилась у зв`язку з тим, що Відповідач з грудня 2015 року перебував на обліку в Державній податковій службі як фізична особа – підприємець на спрощеній системі оподаткування та отримував доходи. Однак ці доходи не були враховані під час визначення державним виконавцем розміру аліментів.
У підпункті 16 пункту 1 Переліку № 146 зазначено, що утримання аліментів з працівників провадиться з усіх видів заробітку і додаткової винагороди як за основною роботою, так і за роботою за сумісництвом, в тому числі з доходів від підприємницької діяльності, селянських (фермерських) господарств, кооперативів, об`єднань громадян, а також доходів, що припадають на частку платника аліментів від присадибної ділянки або підсобного господарства.
Доходом платника єдиного податку для ФОП є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі.
Встановлено, що ФОП Особа 2 протягом 2015-2017 років подав податкові декларації платника єдиного податку за звітні (податкові) періоди: 2015 рік обсяг доходу становив 2 540 000 грн.; за 2016 рік – 4 130 221 грн.; за І півріччя 2017 року – 1 202 015 грн.
Отже вказаний дохід Особи 2 повинен був бути врахований при визначенні розміру аліментів та розрахунку державним виконавцем заборгованості Боржника, що не було зроблено, а тому ВС вказав про наявність підстав для задоволення позову Особи 1 в цій частині.
При цьому, ВС відхилив аргументи касаційної скарги Особи 2 про те, що він оплачував навчання дітей у приватних навчальних закладах в Україні та у Великій Британії, тому ці витрати підлягають урахуванню при розрахунку заборгованості аліментів, оскільки аліменти, стягнені на користь одного з батьків на утримання дитини, є відшкодуванням звичайних витрат спрямованих на забезпечення потреб та інтересів дитини для її повноцінного розвитку. Оплата ж навчання в приватних навчальних закладах не є звичайними витратами, що охоплюються поняттям аліментів. За доведеності особливих обставин оплата навчання дитини в таких закладах може бути підставою для стягнення додаткових витрат.
Одночасно Позивачці відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості по аліментам, оскільки стягнення заборгованості за аліментами, які вже стягуються на підставі судового рішення, закон не передбачає. Суд, при наявності спору може лише визначити розмір такої заборгованості, яка має бути стягнена в межах виконавчого провадження, при виконанні рішення суду про стягнення аліментів, і ухвалення окремого (додаткового) рішення суду про стягнення цієї заборгованості не потребує.
Отже, ВС зазначив, що у цій справі суд визначив розмір заборгованості за аліментами, стягнення якої не може бути самостійним предметом позову, оскільки підлягає стягненню державним виконавцем у порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» на виконання рішення суду про стягнення аліментів.