Великі повноваженняТериторіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК) щодо здійснення мобілізації та військового обліку призводять до накладання великої кількості штрафів на громадян, які часто виявляються безпідставними.
Як правило, ТЦК накладають штрафи за наступні порушення:
-Неперебування на військовому обліку.;
-Неперебування на обліку за місцем роботи або навчання;
-Неприбуття за викликом до районного ТЦК;
-Ігнорування направлення на Військово-лікарську комісію (ВЛК);
-Неповідомлення ТЦК про зміну місця проживання;
-Відсутність , втрата або зіпсування військово-облікового
документа;
-Неуточнення військово-облікових даних в установлені строки тощо;
– Інші порушення.
За ці та інші порушення правил військового обліку районні ТЦК можуть скласти відносно особи протокол про притягнення до адміністративної відповідальності, який розглядає уповноважена особа ТЦК та приймає рішення (постанову) про накладення на цю особу штрафу, розмір якого може сягати від 17 000 до 25 000 грн. і навіть більше.
Разом з тим, зазначені протоколи ТЦК частко розглядає із порушенням процедури та порядку, передбаченого КУпАП, без обов’язкового належного повідомлення Особи (порушника) про час та місце його розгляду та (або) без відібрання пояснень правопорушника, постанови про накладення штрафу приймаються на підставі формального складеного протоколу за відсутності належних доказів наявності в діях осіб складу адміністративного правопорушення, або, взагалі штрафуються особи, які не є суб’єктом відповідного адміністративного правопорушення.
Таким чином, в переважній більшості, ТЦК, накладаючи штрафи на осіб, діють упереджено, недобросовісно, нерозсудливо та незбалансовано.
Наслідком несплати протягом 15 днів накладеного ТЦК штрафу, останній підлягає стягненню у примусовому порядку державним або приватним виконавцем. При цьому, у разі відкриття виконавчого провадження з правопорушника стягується подвійний розмір грошового штрафу (від 34 000 до 56 000 грн), а також витрати на здійснення виконавчих дій. При цьому в рамках виконавчого провадження виконавець має право здійснювати арешт та примусове стягнення розміру грошового штрафу з усіх банківських рахунків правопорушника, а також за рахунок реалізації його рухомого або нерухомого майна.
Отже, такі незаконні постанови ТЦК про накладення штрафів, оштрафована Особа має право оскаржити до суду протягом 10 днів з дня отримання постанови.
Однак, для скасування в судовому порядку накладеного ТЦК штрафу слід бути обізнаним не лише в законодавстві, що регулює ці правовідносини, але і в правових позиціях судів при розгляді подібних справ, які в наш час майже щодня змінюють свій підхід та правові висновки при розгляді подібних справ.
Отже досвідчений адвокат підготує юридично грамотну позовну заяву про визнання протиправною та скасування постанову ТЦК про накладення штрафу, допоможе відстояти у судовому процесі правову позицію клієнта та доведе наявність підстав для скасування постанови ТЦК про накладення штрафу та підстав для закриття провадження у адміністративній справі.
Слід звернути увагу, що підставою для скасування постанови ТЦК про накладення на Особу штрафу може бути не тільки допущені ТЦК порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, але і порушення норм процесуального права при розгляді ТЦК справ про адміністративні правопорушення.
Так, в силу ст. 248, ч. 1 ст. 268, ст. 277-2, ст. 278 КУпАП ТЦК зобов’язаний належним чином повідомити особу про розгляд справи не пізніше, ніж за три дні до дати розгляду справи.
Апеляційний суд у постанові від 08.05.2024 вказав, що розгляд ТЦК справи про адмінправопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є безумовною підставою для скасування постанови про притягнення до відповідальності.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПО ШТРАФАМ ТЦК:
-Консультація з усіх питань, пов’язаних із притягненням до адміністративної відповідальності уповноваженими особами ТЦК Осіб та накладення на них штрафів, аналіз виниклої ситуації та перспектив майбутніх судових процесів;
-Збір доказової бази та підготовка необхідних процесуальних документів- адвокатський запит; позов про визнання неправомірною постанови ТЦК про притягнення Особи до адмінвідповідальності та накладення штрафу, клопотання тощо;
– Представництво клієнта у судах всіх інстанцій з метою захисту його інтересів у справах, пов’язаних із оскарження постанов ТЦК про накладення на клієнта штрафів;
-Оскарження рішень суду, постановлених за результатами розгляду позовів про визнання постанов ТЦК про накладення на клієнта штрафу, прийнятих не на користь останнього, до апеляційного та Верховного Суду.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ ЩОДО ОСКАРЖЕННЯ ШТРАФІВ ТЦК
1. Відсутність підтвердження факту вручення повістки особисто або її отримання поштою є підставою для скасування постанови ТЦК про накладення штрафу за неприбуття Особи в ТЦК за викликом (ст. 210-1 КУпАП)
Рішенням суду від 31.01.2025 визнано незаконною та скасовано постанову за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 статті 210-1 КУпАП від 02.12.2024 року винесену тво начальника ТЦК відносно Особа 1, а провадження по справі закрито.
Суть справи в тому, що в середині листопада 2024 року в програмі: «резерв+» у позивача (Особа 1) з`явилась інформація про те, що він перебуває у розшуку. З метою упорядкування вказаної інформації, 25.11.2024 року він звернувся до ТЦК та отримав повістку на 27.11.2024 року і перед цим його повідомили про те, що він нібито не з`явився за направленою його укрпоштою повісткою. На вказаний факт Позивач повідомив що ніякої повістки йому не надходило і жодного повідомлення про те, що у відділенні Укрпошта надійшов лист не отримував.
27.11 2024 Позивач знов з`явився в ТЦК за повісткою і в цей день йому надали направлення на проходження ВЛК, яке Особа 1 пройшов 29.11.2024, про що надав відповідні документи в ТЦК. Після проведених вищевказаних дій до позивача ніяких повісток та повідомлень не надходило. Звернувшись 20.12.2024 в ТЦК із питанням, щодо зняття його з розшуку – Особа 1 повідомили про те, що відносно нього складено постанову про адміністративне правопорушення від 02.12.2024 року і накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 грн. В цей же день позивач отримав від працівника ТЦК копію оскаржуваної постанови.
Згідно оскаржуваної постанови 14.10.2024 Особа 1 без поважних причин не прибув за викликом по повістці до ТЦК, будучи належним чином оповіщений про виклик, тобто порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, чим вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Суд в рішенні від 31.01.2025 зазначив, що за положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний, зокрема, з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1. у разі вручення повістки – особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2. у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:
-день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
-день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою ТЦК під час уточнення своїх облікових даних;
-день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Водночас, встановлено, що надіслана Позивачу через відділення Укрпошти рекомендованим поштовим відправленням повістка про його виклик до ТЦК на 14.10.2024 не була отримана позивачем у зв`язку з закінченням терміну зберігання, що не є належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик в розумінні чинного законодавства.
Також суд врахував, що у присутності позивача протокол не складався, про місце і час розгляду справи його не повідомляли, про час та дату проведення розгляду справи про адміністративне правопорушення позивачу повідомлено не було, що є порушенням права на захист.
Отже, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу на Особа 1 є незаконною, а тому підлягає скасуванню в судовому порядку, а провадження у справі закриттю.
2. В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь
При відсутності доказів правомірної вимоги поліцейського або уповноваженої особи ТЦК до Особи пред’явити військово-обліковий документ, постанова ТЦК про накладення на цю Особу штрафу за вчинення адмінправопорушення за ч 3 ст. 210-1 КУпАП (відсутність військово-облікового документу) є незаконною
Відповідно до примітки до ст.210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністра-торами) яких є державні органи
ТЦК при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати дані про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, а саме: наявність чи відсутність відомостей щодо позивача в електронних інформаційно-комунікаційних системах, реєстрах, інших базах даних
Рішенням суду від 15.01.2024 задоволено позов Особа 1, Постанову ТЦК від 12.07.2024 за справою про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП скасувати, а провадження у справі закрити, у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.
Суть справи в тому, що 12.07.2024 начальником ТЦК про адміністративне правопорушення щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень. В оскаржуваній постанові вказується, що Особа 1, у зв`язку із відсутністю військово-облікового документа, 05.07.2024 був доставлений співробітниками Національної Поліції до ТЦК для складання адміністративного протоколу.
Виносячи вказану оспорювану постанову начальник ТЦК виходив з того, що ч.3 ст.210-1 КУпАП носить бланкетний характер та відсилає до порушення вимог ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відповідно до правових норм якого, у період проведення мобілізації громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`явити його за вимогою уповноваженого представника ТЦК або поліцейського.
Рішення суду мотивовано тим, що у правопорушення Особа 1 ставиться саме непред`явлення військово-облікового документу на вимогу працівника поліції, що й стало підставою для доставки останнього до ТЦК, та, відповідно, подальшого складання прото-колу про адміністративне правопорушення та винесення оскаржуваної постанови. Разом з тим, як вказує Позивач, ані при зупинці транспортного засобу та перевірці відповідних документів, ані під час прослідування ним з працівниками поліції для проведення освідчення на стан алкогольного сп`яніння до медичного закладу охорони здоров`я, ані безпосередньо в приміщенні ТЦК- працівники поліції не вимагали у Особа 1 пред`явлення військово-облікового документу.
Також у суді та у письмових поясненнях Позивач зазначив, що на момент складання протоколу він не розумів, що протокол відносно нього складається у зв`язку із непред`явленням військово-облікового документу саме на вимогу працівників поліції.
Отже, під час складання протоколу про адміністративне правопо-рушення, працівниками поліції не було враховано положення примітки до ст.210 КУпАП, що призвело до неправильної кваліфікації діянь позивача як протиправних.
Крім того, суд зазначив, що відповідно до п.п. 50, 52 ,54 Постанови КМУ від 16.05.2024 право на перевірку військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у резервістів та військовозобов`язаних під час мобілізації надається представникам ТЦК, уповноваженим вручати повістки.). Під час перевірки військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу, уповноважений представник ТЦК або поліцейський здійснює фото-і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації. Під час перевірки військово-облікового документа: уповноважений представник ТЦК зобов`язаний назвати своє прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), посаду, а також пред`явити службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки, разом з паспортом громадянина (посвідченням офіцера, військовим квитком); а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Відповідно до вказаного Порядку військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 ч. 6 ст. 37 Закону Україн «Про військовий обов’язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою КМУ від 16.05.2024 № 559.
Частиною 2 Порядку визначено, що військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі – засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або Державного веб-пор-талу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі – Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації) ;у паперовій формі – на бланку, форма якого затверджується постановою КМУ № 559. Особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ. Приписами частин 8, 8-1, 8-2 та 9 Порядку визначено, які відомості повинен містити військово-обліковий документ в електронній формі.
Військово-обліковий документ в електронній формі може бути роздрукований. Військово-обліковий документ в електронній формі (у тому числі роздрукований) та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
Водночас, з письмових пояснень Позивача вбачається, що він не відмовлявся від пред`явлен-ня військово-облікового документу, при цьому зазначає, що він взагалі не розумів, що від нього вимагалось пред`явлення даного документу.
Відповідно до примітки до ст.210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністра-торами) яких є державні органи.
Суд звернув увагу, що в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.
Проте, Відповідач при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно Позивача не врахував вимоги даної статті щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи, зокрема дані про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, а саме не з`ясував наявність чи відсутність відомостей щодо позивача в електронних інформаційно-комунікаційних системах, реєстрах, інших базах даних.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення посадова особа дотрима-лася вимог 280 КУпАП та при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача врахувала вимоги щодо встановлення всіх обставин, які мали зна-чення для вирішення справи.
Відповідач в порушення ч. 2 ст. 77 КАСУ не надав суду доказів, що розгляд справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відбувався відповідно до вказаних вище вимог КУпАП. Тобто, суд звернув увагу на наявні процесуальні порушення, допущені при винесенні оскаржуваної постанови.
Отже, суд дійшов висновку, що викладені недоліки, допущені при складенні та оформленні адміністративного матеріалу, є суттєвими, оскільки не дозволяють встановити наявність чи відсутність складу адміністративного правопорушення в діях особи, яка притягається до відповідальності, що, в свою чергу, позбавляє можливості достовірно встановити обставини правопорушення та вірно кваліфікувати діяння.
3. Недоведені подія та вина особи у вчиненні адміністративного правопорушення мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи
Накладення штрафу на Особу за неявку до ТЦК та СП у той час, як Особа мав право на відстрочку, є необґрунтованим та незаконним
Рішенням суду від 04.02.2025 скасовано постанову начальника ТЦК від 09.01.2025 про притягнення Особа 1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210 -1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у сумі 17 000 грн.; провадження у справі відносно Особи 1 закрито.
Суть спору в тому, що 18.12.2024 він звернувся із заявою до ТЦК про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відповідно до п.3 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Він надав підтверджуючі документи, що він перебував у шлюбі від якого має трьох неповнолітніх дітей, на яких за рішенням суду сплачує аліменти, заборгованість по яких відсутня. Крім того він проходив службу у військовій частині і згідно витягу з Наказу від 18.10.2024 його було звільнено з військової служби в запас ЗСУ за підпунктом г) п.3 ч.12 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу». Тобто, відповідно до п.3 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» Особа 1 не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Із тексту оскаржуваної постанови від 09.01.2025 вбачається, що « Особа 1 був викликаний до ТЦК на 10 год. 00 хв. для визначення призначення на особливий період». З даного речення є незрозумілим, якого дня, місяця, року позивач був викликаний, та не зрозуміло таке формування як «визначення призначення на особливий період», зрозуміли лише, що він був викликаний на 10 годину 00 хвилин. Також у вказаній постанові зазначено: «громадянин Особа 1 25.12.2024 отримав повістку сформован у визначений повістці строк не з`явився до ТЦК. Про причини неявки не повідомив»
Рішення суду мотивовано тим, що наявність події і складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Судом встановлено, що Відповідачем в порушення вимог ст.256 КУпАП в постанові від 09.01.2025 не вказано дату, на яку саме мав прибути Особа 1 до ТЦК; у протоколі від 04.01.2025 не зазначено його номера, а також дати на яку мав прибути Особа 1 до ТЦК, дати коли Особа 1 був розшуканий посадовою особою ТЦК та працівником поліції.
Окрім цього, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що Особа 1 вчинив правопорушення передбачене ч.1 ст.210 КУпАП, а постановою по справі про адміністративне правопорушення, яка винесена на підставі даного протоколу, уже Особа 1 було визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, що, як зазначено в судовому рішенні, взагалі є абсурдним та не прийнятним.
До того, в порушення вимог ст. 283 КУпАП, в резолютивній частині оскаржуваної постанови не міститься інформації про визнання Особи 1 винним у вчинені адміністративного правопорушення, а лише зазначено рішення про накладення адміністративного стягнення.
Згідно з ч.3 ст.62 КУ обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Таким чином, суд дійшов висновку, що спірна постанова про накладення ТЦК штрафу на Особу 1 прийнята з численними порушеннями процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, а тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.