Аналізуючи положення пункту 4 частини першої статті 20 ГПК, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2020 дійшла висновку, що справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи вказану правову позицію Верховний Суд 10.01.2024 скасував рішення господарських судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК за позовом Особа 1 до Особа 2 про скасування рішення загальних зборів ТОВ, яким передано Особою 2 спільне подружнє майно без згоди Позивачки у статутний фонд ТОВ.
Судові рішення мотивовані тим, що позов не відповідає нормам статей 203, 215 ЦКУ та ч. 3 ст. 65 СКУ. Суди вказали, що, заявляючи позовні вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства та про зміну записів в реєстрі, позивачка прагне захистити право спільної сумісної власності на майно подружжя, з метою відновлення становища, яке існувало до передачі її чоловіком майна у статутний капітал Товариства. Тобто, у цій справі існує спір між подружжям про визнання права спільної сумісної власності, водночас позивачка не оскаржує відчуження частки у статутному капіталі товариства, а оскаржує передачу чоловіком без її згоди до статутного капіталу товариства майна, що належало подружжю на праві спільної сумісної власності. Відтак, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, суди дійшли висновків, що спір у цій справі не є спором про оскарження правочину щодо відчуження частки у статутному капіталі товариства, а фактично є спором між подружжям про право власності на спільне майно, який належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій ВС зазначив, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.Відповідно до ст. 113 ЦКУ господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.
У цій справі Позивачка звернулася до суду з позовом про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ та акта передачі-приймання нерухомого майна, як правочину, яким сформовано частку Особа 2 у статутному капіталі ТОВ.
Ознакою сімейних прав і обов`язків є їх тісний зв`язок з відповідним носієм, що зумовлює неможливість їх передання (перекладення) іншій особі. Тобто носії таких прав та/або обов`язків можуть врегулювати свої відносини, пов`язані з їх реалізацією та/або виконанням, за домовленістю, зокрема шляхом укладення договору, про який йдеться в статті 9 СК, однак передати та/або перекласти зазначені права та/або обов`язки на іншу особу їх носії не можуть.
Отже зазначені норми права визначають правочин у сімейних правовідносинах як домовленість, зокрема, між подружжям, батьками та дітьми про врегулювання належних їм сімейних прав та обов`язків, які тісно пов`язані з їх особами та не можуть бути передані та/або перекладені на інших осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, спірним правочином регулюються права та обов`язки між ТОВ та Особа 2, однак не регулюються сімейні права та обов`язки між подружжям, батьками та дітьми, а тому цей правочин не є правочином у сімейних правовідносинах.
Посилання позивачки на невідповідність рішення та акта як правочину нормам статей 60, 61, 63 СК не свідчить про його укладення в сімейних правовідносинах. Норми зазначених статей регулюють відносини реалізації подружжям права спільної сумісної власності, яке передбачене статтями 368- 372 ЦК. Право власності не належить до сімейних прав, а суб`єктами права власності можуть бути фізичні особи, у тому числі ті, які не перебувають у сімейних правовідносинах, юридичні особи, держава, територіальні громади тощо (правова позиція ВП ВС від 29.06.2021).
З урахуванням зазначеного, ВС погодився з доводами касаційної скарги про те, що вимоги позивачки підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, у зв`язку з чим ухвала місцевого та постанова апеляційного господарських судів підлягають скасуванню, а справа – направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті спору.