Згідно Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від особи, яка померла, (спадкодавець) до особи (осіб), що набувають право на спадщину (спадкоємці).
Відповідно до ст.ст. 1268, 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або її не прийняти.
Протягом 6 місяців з дня смерті родича, особи, які вважають себе його спадкоємцями заявляють нотаріусу своє право на спадщину.
Особливості спадкування під час воєнного стану, на сьогодні, регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28.02.2022 року № 164 (із змінами внесеними постановою КМУ № 719 від 24.06.2022, який набрав чинності 29.06.2022). Окрім того, Наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження змін до деяких нормативно-правових актів у сфері нотаріату» від 11.03.2022 № 1118/5, що набрав чинності 19.03.2022, були внесені зміни в Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5.
Законодавцями внесена низка суттєвих змін, вищевказаними нормативно-правовими актами щодо прийняття спадщини в умовах воєнного стану, зокрема, щодо строку прийняття спадщини.
Визначення додаткового терміну для прийняття спадщини
Вищезазначені зміни щодо зупинення перебігу строку прийняття спадщини почали діяти з 06.03.2022, а остання редакція пункту 3 Постанови КМУ №164, яка набрала чинності 29.06.2022 (постанова КМУ № 719), встановила нові терміни, а саме подовження строку прийняття спадщини ще на 4 місяці на додаток до передбачених законодавством 6 місяців. З урахуванням цих змін, на практиці виникло питання обчислення строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття, якщо спадщина відкрилась у період з 06.03.2022 по 28.06.2022.
Отже, перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 місяці.
Обрахунок строку для кожної конкретної відкритої справи до воєнного стану виглядатиме таким чином – якщо до 06.03.2022 року шестимісячний строк спадкування не сплинув, то він автоматично подовжується ще на 4 місяці і в сумі становить 10 місяців, а якщо сплинув під час воєнного стану, але до 06.03.2022 року, то діє стара норма, за якою строк прийняття спадщини або відмови від неї не подовжується та становить 6 місяців.
Тобто, під час дії воєнного стану свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом після закінчення строку для прийняття спадщини. Отже, свідоцтво буде видаватись спадкоємцям, але не через 6 місяців з дня смерті спадкодавця, а через 10 місяців з моменту його смерті або оголошення особи померлою.
Разом з тим, Верховний Суд в постанові від 25.01.2023 у справі у справі № 676/47/21 надав цікаву оцінку пункту 3 постанови КМУ від 28.02.2022 № 164 (в редакції, яка передбачала лише зупинення строку, до внесення змін до нього щодо продовження строку прийняття спадщини на 4 місяці).
Зокрема, надаючи оцінку вказаному пункту 3 постанови № 164 Верховний Суд вважає, що він суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню з огляду на наступне.
Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України (ч.2 ст.4 ЦК України).
Якщо постанова Кабінету Міністрів України (як акт цивільного законодавства) суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (ч.4 ст. 4 ЦК України).
Ієрархія актів цивільного законодавства може базуватися на їх юридичній силі (вимір по вертикалі), який поширюється, по-перше, на співвідношення закону та підзаконних актів та, по-друге, на співвідношення Конституції та законів. Одночасно слід визнати існування ієрархії між ЦК як кодифікованим законом та іншими (поточними) законами, що регулюють цивільні відносини. Ця ієрархія базується на визнанні ЦК основним актом цивільного законодавства (вимір ієрархії по горизонталі).
Стосовно виміру ієрархії актів цивільного законодавства по горизонталі, то в статті 4 ЦК України закріплюється пріоритет норм ЦК (як основного регулятора приватних відносин) над нормами інших законів. Причому, такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався, зокрема, Конституційним Судом України (рішення від 13.03.2012 (у справі № 5-рп/2012), Верховним Судом (постанови від 30.10.2013 ( № 6-59цс13), від 16.12.2015 (№ 6-2023цс15)), Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 22.06. 2021(№ 334/3161/17).
Щодо виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, то в статті 4 ЦК України встановлено повний перелік нормативно-правових актів, якими можуть регулюватися цивільні відносини. Крім Конституції України, ЦК України та інших законів України, цивільні відносини можуть регулюватися, за загальним правилом, лише такими підзаконними актами, як: акти Президента України, видані у випадках, установлених виключно Конституцією України; постанови Кабінету Міністрів України, що не суперечать положенням ЦК України та інших законів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням ЦК України, або іншому закону, мають застосовуватися відповідні положення ЦК або іншого закону. Інші органи державної влади України можуть видавати нормативні акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, установлених Конституцією України та законом. Таким чином можливість видання актів цивільного законодавства на підзаконному рівні для зазначених органів суттєвим чином обмежена (постанова ВС від 06.11. 2019 у справі № 490/7071/16-ц).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття (ст. 1270 ЦК України).
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України). Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, свідчить, що:
- правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України;
- строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (ч.2 ст. 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (ч.3 ст. 1272 ЦК України);
- законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини.
Отже Верховний Суд дійшов висновку, що пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.
Тобто, найвищий суд в системі судоустрою, який забезпечує єдність судової практики, заперечує можливість застосування 10-місячного строку на прийняття спадщини в умовах воєнного стану і наголошує на застосуванні 6-місячного строку.
У такій неоднозначній ситуації можливо порадити при можливості дотримуватись 6-місячного строку при зверненні із заявою про прийняття спадщини, а в іншому випадку необхідно звертатись до суду із позовом про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, в чому допоможе адвокат у спадкових справах.