Велика Палата Верховного Суду 01.10.2019 дійшла висновку, що сформовані та нерозподілені (невитребувані) частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку та можуть бути предметом договорів оренди, укладених районними державними адміністраціями на строк до моменту отримання їх власниками свідоцтва про право власності на земельну ділянку.
Окрім того, у постановах Верховного Суду від 24.07.2024, 28.10.2020, 21.02.2020, 29.01.2021, 06.02.2018 викладена правова позиція, що надання нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) у користування здійснюється без проведення земельних торгів, що передбачені статтею 124 Земельного кодексу України, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування.
З урахуванням вказаного висновку ВП ВС, рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відмовлено у задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру до ТОВ, територіальної громади в особі РДА про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельних ділянок.
Позовні вимоги Прокурора обґрунтовані тим, що передані в оренду ТОВ земельні ділянки не належать до нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) (як зазначено в оспорюваному розпоряджені РДА) та є землями державної власності. На думку Прокурора, РДА перевищила свої повноваження, надані в галузі земельних відносин та з порушенням вимог статей 17, 122 ЗКУ розпорядилася землями державної форми власності, прийнявши розпорядження від 22.01.2018 № 9 і від 21.05.2018 № 165 (зазначиши, що в оренду надаються землі нерозподілені (невитребувані) земельні частки (паї)) у зв`язку з чим ці розпорядження необхідно визнати недійсними та скасувати. На думку Прокурора, договір оренди землі, укладений 22.01.2018 між РДА та ТОВ, також необхідно визнати недійсним, оскільки його укладено всупереч вимогам статей 122, 123, 124, 134 ЗКУ, а земельні ділянки належить повернути ГУ Держгеокадастру. Прокурор вважав, що в цьому випадку порушено порядок передачі в оренду земельних ділянок державної власності, встановлений статтею 124 ЗКУ, оскільки передача в оренду спірних земельних ділянок державної форми власності має відбуватися шляхом проведення аукціону.
Рішення судів попередніх інстнацій мотивовані тим, що на момент звернення Прокурора з позовом до суду згідно з витягами з Державного земельного кадастру та Поземельних книг інформація про зареєстроване право власності спірних земельних ділянок була відсутня. Тому, як зазначив господарський суд першої інстанції, він позбавлений можливості встановити правовий режим спірних земельних ділянок та належного розпорядника зазначених земельних ділянок.
З урахуванням викладеного господарський суд першої інстанції констатував, що Прокурор та інші учасники справи не надали докази, які би підтверджували належність спірних земельних ділянок до нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) або є землями колективної форми власності. При цьому місцевий господарський суд зазначив, що учасники справи не подавали клопотань про призначення судової земельно-технічної експертизи.
Враховуючи неможливість встановити з наданих доказів правовий режим спірних земельних ділянок та встановити належного розпорядника таких земельних ділянок, за висновком місцевого господарського суду, вимога про визнання недійсним договору оренди землі від 22.01.2018 не може бути задоволена.
Верховний Суд 15.10.2024 погодився із висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Законом України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 № 899-ІV повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) надані сільським, селищним, міським радам та районним державним адміністраціям.
Статтею 13 вказаного Закону передбачено, що нерозподілені (невитребувані)земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк
до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.
Отже, паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується із змістом пункту 8 розділу Х “Перехідні положення” Земельного кодексу України.
З урахуванням викладеного ВС зазначив, що сформовані та нерозподілені (невитребувані) частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а лише перебувають у розпорядженні відповідних адміністрацій до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку та можуть бути предметом договорів оренди, укладених районними державними адміністраціями на строк до моменту отримання їх власниками свідоцтва про право власності на земельну ділянку (правова позиція ВП ВС від 01.10.2019).
Крім того ВС зазначив, що, звертаючись із позовом про визнання недійсним правочину, позивач згідно з вимогами статей 13, 74 ГПКУ повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення позивачем обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства суд не має підстав для задоволення відповідного позову. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Разом з тим, ВС зазначив, що господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши цю справу по суті позовних вимог, з урахуванням висновку судового земельно-технічного експертного дослідження від 18.11.2019 № 4-19, дійшли висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Прокурора про визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельних ділянок, оскільки Прокурор не довів того, що спірні земельні ділянки не наділені режимом нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв), а також Прокурор не довів того, що спірні земельні ділянки повністю або в певній частині належать до природоохоронної категорії землі та є землями державної власності.
Також відхиляючи доводи касаційної скарги Прокурора Верховний Суд звернув увагу, що господарські суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позовних вимог Прокурора з огляду на недоведеність того, що спірні земельні ділянки не наділені режимом нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв). Крім того, господарські суди попередніх інстанцій заначили про недоведеність Прокурором того, що спірні земельні ділянки повністю або в певній частині належать до природоохоронної категорії землі та є землями державної власності. Таким чином, підставами для відмови в задоволенні позовних вимог Прокурора не були, як зазначено в касаційній скарзі, зміни в чинному законодавстві, які стосувалися зміни суб`єкта, на користь якого необхідно повернути спірні земельні ділянки у разі задоволення позовних вимог Прокурора.
При цьому Верховний Суд звернув увагу на сформовану ВС у ряді постанов правову позицію, що надання нерозподілених (невитребуваних) земельних часток (паїв) у користування здійснюється без проведення земельних торгів, що передбачені статтею 124 Земельного кодексу України, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування.
З огляду на викладене, ВС погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову Прокурора з огляду на обґрунтованість судових рішень з урахуванням правових позицій ВС у справах з подібних правовідносин.