ЗОБОВ`ЯЗУЄ МІСЦЕВУ РАДУ (ПРОДАВЦЯ)
ПОВЕРНУТИ ПОКУПЦЮ СПЛАЧЕНІ ЗА ЗЕМЛЮ КОШТИ
З УРАХУВАННЯ 3 % РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ
Верховний Суд, розглянувши 03.09.2024 справу зі спору щодо застосування наслідків визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки надав відповідь на питання:
– чи є підстави для стягнення з продавця вартості товару, відчуженого за правочином, який визнаний недійсним у судовому порядку, за умови наявності судового рішення про витребування цього товару на користь продавця у кінцевого набувача?;
– чи є підстави для стягнення на користь покупця вартості товару з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат?
Суть спору в тому, що між міською радою (Продавець) і ФОП (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, яку ФОП передала до статутного капіталу ТОВ. Пізніше договір визнаний недійсним в судовому порядку та витребувано земельну ділянку у ТОВ на користь місцевої ради.
ФОП звернулася із позовом у цій справі та просила стягнути з міської ради вартість земельної ділянки, придбаної за недійсним правочином, з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.
Суд апеляційної інстанції задовольнив позов в частині стягнення з Відповідача на користь Позивачки 1 405 501 грн. коштів, сплачених на виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки, відмовивши в задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
Разом з тим, залишаючи без змін вказану постанову в частині задоволених позовних вимог, Верховний Суд 18.04.2024 скасував постанову в частині відмови у задоволенні позову та задовольнив позов, стягнувши на користь ФОП з міськради 87 449 грн. 3% річних та 501 686 грн. інфляційних втрат.
Постанова ВС мотивована тим, що ВП ВС у постанові від 02.07.2022 зазначила, що за змістом ст. 216 ЦКУ недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину.
Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину. За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони.
У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування.
ВС зазначив, що у наведеній справі відносини стосувалися необхідності захисту інтересів територіальної громади шляхом повернення земельної ділянки, відчуженої за нікчемним правочином, але приписи статей 216 і 228 ЦКУ забезпечують справедливий баланс між інтересами позивача та відповідача, водночас, вимогу про повернення сплачених коштів покупець у наведеній справі не заявляв.
У цій же справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції погодився з доводами Ради про те, що одностороння реституція не передбачена нормами чинного законодавства, але водночас підставно зазначив, що такий висновок не можна застосовувати у відриві від контексту та обставин справи.
Так, позивачка у цій справі позбавлена можливості ставити вимогу про повернення земельної ділянки у власність Ради. Разом з тим наявне судове рішення, яке набрало законної сили, про витребування у ТОВ на користь Ради земельної ділянки, в якій, в свою чергу, не вирішувалось питання про повернення ФОП коштів, сплачених за придбання земельної ділянки за недійсним договором в сумі 1 405 501 грн.
Таким чином, за установлених судом апеляційної інстанції у цій справі, яка розглядається, обставин, вбачається наявність судового рішення про витребування на користь продавця земельної ділянки, яка відчужена за договором, який в подальшому визнаний недійсним у судовому порядку, натомість кошти за цю земельну ділянку не повернуті покупцеві.
Отже ВС погодився із висновком суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог про повернення вартості земельної ділянки, позаяк установлені у цій справі обставини свідчать про виконання договору купівлі-продажу обома сторонами, а також про наявність судового рішення про витребування на користь Ради земельної ділянки, відчуженої за правочином, який визнаний недійсним у судовому порядку, а також неповернення продавцем отриманого за недійсним правочином.
Окрім того, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч.2 ст. 625 ЦКУ) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Обов`язок з повернення коштів на підставі оспорюваного правочину виникає з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання правочину недійсним, а не з фактом наявності чи відсутності претензії покупця про повернення грошових коштів, як це зазначив суд апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та безпідставно не взяв до уваги доводи Позивачки про те, що обов`язок повернути отримане за недійсним оспорюваним правочином у Ради виник з наступного дня після прийняття 15.04.2021 постанови апеляційним судом у справі про визнання договору купівлі-продажу недійсним, тобто з 16.04.2021, а позов у цій справі подано 11.05.2023.
Таким чином Верховний Суд, погодившись із висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача вартості земельної ділянки, відчуженої за правочином, який визнаний недійсним у судовому порядку, визнав обґрунтованими посилання позивачки на те, що така вартість підлягає поверненню з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, оскільки наявне прострочення грошового зобов`язання, та дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі.