Верховний Суд у справах зі спорів, ініційованих Банком про стягнення кредитної заборгованості дійшов правового висновку, що для стягнення боргу недостатньо надати кредитний договір та розрахунок заборгованості, потрібно надати і докази видачі кредиту. Це може бути: меморіальний ордер, виписка по рахунку, заява на видачу готівки, платіжне доручення, тощо. Такі документи повинні відповідати положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансвоу звітність». Якщо кредитор не подає такі документи з позовною заявою, то суд повинен відмовити в задоволенні позову через недоведеність наявності заборгованості.
Банк звернувся до суду із позовом до Особи 1, Особи 2, в якому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17.11.2006 у розмірі 529 559 грн. звернути стягнення на будинок загальною площею 78,40 кв. м, шляхом продажу ним цього предмету іпотеки з укладанням від імені Особа 1 та Особа 2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, виселити Відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у спірному житловому будинку зі зняттям з реєстраційного.
16 січня 2024 року рішенням суду першої інстанції відмовлено у задоволенні позову Банку про звернення стягнення на будинок в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 17.11.2006 у розмірі 529 559 грн. Відмовлено у задоволенні зустрічного позову Особа 1, Особа 2 про визнання договору іпотеки недійсним. В апеляційній та касаційній інстанції справа по суті спору не переглядалась.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Банку суд виходив з того, що Банком не подано належних та допустимих доказів (первинних документів) виконання ним зобов`язань перед Особа 1 за кредитним від 17.11.2006 р., а саме – надання їй кредитних коштів шляхом надання готівки через касу у розмірі 123 000 грн. на придбання житлового будинку, а також у розмірі 24 740 грн. на сплату страхових платежів.
Наданий Банком розрахунок заборгованості за цим договором станом на 19.03.2013 не є первинним документом, а тому він сам по собі не є належним та допустимим доказом надання Банком у порядку на умовах, передбачених кредитним договором від 17.11.2006 р., кредитних коштів Особа 1, а також не є належним та допустимим доказом наявності у Особа 1 заборгованості за цим договором.
Також наданий Банком розрахунок містить суперечності, а саме з нього вбачається, що ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 123 700,00 грн., але має заборгованість за кредитом у розмірі 130 612,65 грн., тобто у більшому, ніж отримала.
Також Суд звернув увагу на те, що розрахунок, наданий Банком, містить відомості про погашення (сплату) Особа 1 процентів та комісії (винагороди за надання фінансового інструменту) за кредитним договором від 17.11.2006, проте не місить будь-яких відомостей про погашення (сплату) нею тіла кредиту. Наданий розрахунок Банком має і інші суперечності поряд з умовами кредитного договору.
Вказане, поряд із відсутністю заперечень Особи 1 отримання кредиту від Банку, є лише підставою для припущення, що Особа 1 отримала від Банку на підставі кредитного договору від 17.11.2006 кредитні кошти та має певну заборгованість.
Водночас, наведене не звільняє Банк від обов`язку довести ті обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ураховуючи вказане та правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову Банку.