За змістом частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Статтею 368 ЦКУ визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно статтей 356-357 ЦКУ власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Верховний Суд, розглянувши справу зі спору щодо законності відчуження частини квартири, що перебувала у спільній частковій власності, роз’яснив порядок визначення розміру часток у нерухомому майні між співвласниками та межі прав таких співвласників при відчуженні цієї нерухомості.
Постановою Верховного Суду від 15.03.2023 залишено в силі рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову Особи 1 до Особа 2, Особа 3, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений 20.03.2014 між продавцями Особа 4, Особа 5, що діяла на підставі довіреності від імені Особа 1, та покупцем Особа 2 в частині продажу 1/2 частини квартири, що належала на праві спільної часткової власності Позивачу; витребувано від Особа 3 (останнього набувача) та передано Особа 1 1/2 частину квартири; визнано за Позивачем право власності на 1/2 частину вказаної квартири.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що ч.ч. 1, 2 ст. 370 ЦКУ передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Спірна квартира, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03.05.2006 року, належала на праві спільної сумісної власності Особа 6, Особа 4, Особа 1. Оскільки, між співвласниками Особа 6, Особа 4, Особа 1 не укладався договір щодо визначення часток у спільній сумісній власності, то, згідно ч. 1 ст. 357 ЦКУ, їх частки у квартирі вважаються рівними, тобто по 1/3 частці кожному.
Після смерті Особи 6 в 2009 році належну йому частку у квартирі успадкували в рівних частинах спадкоємці Особа 4 та Особа 1.
Отже, Верховний Суд зазначив про доведеність належності Позивачу на праві власності 1/2 частина квартири, а саме 1/6 частина квартири згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24.04. 2009 та 1/3 частина квартири відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 03.05.2006.
При цьому, ВС вказав, що посилання судом першої інстанції, яким відмовлено у задововленні позову, на те, що Позивач не довів факт належності йому саме 1/2 частини квартири, так як 2/3 частини цієї квартири належали Особі 1 та Особі 4 на праві спільної сумісної власності, частки в якій визначені не були, не заслуговують на увагу, оскільки, після смерті Особа 6, було проведено перерозподіл часток співвласників у спільній сумісній власності, після чого належну Особі 6 1/3 частку квартири Позивач та Особа 4 успадкували в рівних частках (тобто по 1/6 частині), а інша 2/3 частина квартири (по 1/3 частині відповідно) залишилась у їх спільній власності (1/6 +1/3=1/2).
Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, Позивач не уповноважував Особа 5 на розпорядження належною йому частиною в спірній квартирі, про що свідчить рішення суду, що набрало законної сили, про визнання довіреності, виданої Особою 1 на ім’я Особи 5 недійсною, а тому остання не мала повноважень на укладення від його імені оскаржуваного договору купівлі-продажу квартири, у зв`язку з чим такий договір в частині відчуження 1/2 частини квартири підлягає визнанню недійсним.
При цьому ВС звернув увагу, що оскільки належна Позивачу 1/2 частина квартири вибула з його володіння поза його волею, то відповідно до ст. 387 ЦКУ наявні підстави для її витребування у Особа 3 (останнього набувача) та, з метою належного захисту порушеного права Позивача, визнання за ним права власності на цю частину квартири.