Верховний Суд, відмовляючи 06.08.2024 у задоволенні касаційної скарги Міськради на судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову Скаржника до Релігійної організації про припинення користування земельною ділянкою звернув увагу на те, які дії Користувача можуть свідчити або не свідчити про нецільове використання земельної ділянки та являються підставою для дострокового припинення користування землею згідно з вимогами статті 143 Земельного Кодексу України. При цьому ВС звернув увагу на відмінність «нецільового використання земельної ділянки» від інших правопорушень земельного законодавства, як і відмінність відповідальності за них, зокрема, «самочинне будівництво» та інші.
Рішенням судів першої та апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позову Міської ради до Релігійної організації про припинення користування земельною ділянкою, наданої Відповідачу Позивачем, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, у зв’язку нецільовим використанням землі.
Позов мотивовано тим, що до Міськради надійшло звернення громадян про те, що працівниками храму здійснюються будівельні роботи зі встановлення паркану з захопленням території прилеглого скверу та з проханням здійснити відповідні дії стосовно перевірки наявності відповідної дозвільної документації на здійснення будівельних робіт.
Інспектором КП Управління контролю за благоустроєм міста Міськради 30.03.2024 надано Відповідачу припис з проханням надати дозвільні документи та зупинити роботи стосовно огородження спірної земельної ділянки, на який Відповідач відповіді не надав, а також вимоги не виконав, а самі будівельні роботи не зупинено.
Рішенням Міськради від 27.06.2023 ухвалено, що забудовнику вказаної земельної ділянки необхідно вжити заходи щодо усунення порушень Правил благоустрою території міста, затверджених рішенням Міськради від 27.11.2013 № 44/43 (зі змінами), стосовно самовільно встановлених на території міста огорож згідно з переліком, а саме: зобов`язано власників зазначеного об`єкта демонтувати їх власними силами негайно з дня прийняття цього рішення та привести земельну ділянку на місцях демонтованих об`єктів до попереднього стану. Визначено, що у разі невиконання вимог інспекції з питань благоустрою Міськради Комунальним підприємством Управління контролю за благоустроєм міста власними силами або із залученням інших комунальних підприємств та організацій буде вжито заходів щодо усунення наслідків порушень Правил шляхом демонтажу об`єктів, забезпечено їх транспортування, зберігання та складання акту.
За результатами повторної перевірки 29.06.2023 інспектором Відповідачу надано приписи, відповідно до яких, на підставі рішення міськради від 27.06.2023 повідомлено, що забудовнику необхідно вжити заходів щодо усунення порушень стосовно самовільно встановленого паркану та зобов`язано власників зазначеного об`єкту демонтувати їх власними силами негайно з дня прийняття цього рішення та привести земельну ділянку на місцях демонтованих об`єктів до попереднього стану.
Позивач стверджував, що спірна земельна ділянка передана у постійне користування виключно по фактичному розміщенню будівлі храму та жодного дозволу на здійснення нового будівництва на ній не надано, а отже зазначені будівельні роботи забороняються, а їх проведення свідчить про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Про використання спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, а саме, (КВЦПЗ) 03:04: для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій свідчить те, що на земельній ділянці здійснюється виробництво та торгівля ритуальними виробами, а саме: пам`ятники, вінки, труни тощо. Земельна ділянка з вищезазначеним видом цільового призначення надана відповідачу по фактичному розміщенню храму, проте використовується для торгівлі та з метою отримання прибутку, що використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням та є систематичним та грубим порушенням законодавство, що регулює земельні відносини. При перевірці вказаного у зверненнях об`єкта будівництва було виявлено, що за вказаною адресою здійснюються будівельні роботи щодо будівництва паркану з залізобетонних плит з фундаментом без отримання відповідачем відповідних дозвільних документів та/або погодження такого будівництва з землевласником.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не було зазначено та не доведено, які саме права Позивача на землю були порушені відповідачем у розумінні ст. 143 ЗК, що мали б наслідком здійснення їх захисту шляхом примусового припинення права користування відповідача на спірну земельну ділянку. Крім цього апеляційний суд зазначив, що Позивачем не надано доказів зміни Відповідачем цільового призначення спірної земельної ділянки, а зазначені в позові обставини пов`язані з обслуговуванням будівель релігійної організації.
Верховний Суд 06.08.2024 залишив вказані рішення суді попередніх інстанцій в силі та відхилив касаційну скаргу Міськради з огляду на наступне.
Статтею 143 ЗКУ, яка була підставою позову, визначено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
При цьому, цільове призначення земельної ділянки – допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення (абз. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про землеустрій”).
Отже, з огляду на вказані приписи та положення ст.ст. 19, 20 ЗКУ і власник, і користувач земельної ділянки зобов`язані використовувати її за цільовим призначенням, зокрема для того, щоб забезпечити збереження землі, її ресурсів, надр і їх законне та раціональне використання. Такий обов`язок не є ілюзорним, а його порушення може тягнути відповідні негативні наслідки, зокрема у вигляді припинення відповідного права користування земельною ділянкою.
Встановлено, що цільове призначення спірної земельної ділянки – для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, категорія земель – Землі житлової та громадської забудови, вид використання земельної ділянки – Фактичне розміщення будівлі храму.
Підставами припинення права постійного користування Позивач пов`язував з використанням відповідачем спірною земельною ділянкою не за цільовим призначенням, а саме – будівництва паркану з залізобетонних плит з фундаментом та здійснення на території земельної ділянки самочинне будівництво тимчасових споруд для забезпечення діяльності храму.
Водночас, як вказано судами попередніх інстанцій, забудова земельної ділянки Відповідачем здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, що визначено ст. 24 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», а отже суди дійшли висновку, що зазначені в позові обставини пов`язані з обслуговуванням будівель релігійної організації.
Таким чином, в контексті заявлених позовних вимог Верховний Суд погодився з вказаними висновками, оскільки вчинення Відповідачем певних дій, про які зазначається Позивачем у позовній заяві, з урахуванням встановлених судами обставин справи (зокрема цільового призначення відповідної ділянки) не свідчить саме про наявність передбачених ст. 143 ЗК України підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою та що відповідні дії відповідача свідчать про нецільове використання земельної ділянки.
Оскільки доказів добровільної відмови Відповідача від права постійного користування земельною ділянкою Позивачем не надано, як і не надано доказів на підтвердження інших підстав, визначених у ст. 143 ЗК України, про припинення права користування землею, тому ВС дійшов висновку, що зазначені в позові обставини пов`язані з обслуговуванням будівель релігійної організації.
За таких підстав , Позивач не довів використання Відповідачем спірної земельної ділянки не за цільовим призначенням, у зв’язку із чим відсутні підстави для примусового припинення користування землею у відповідності до ст. 143 ЗКУ.