Верховний Суд, переглянувши 22.10.2024 справу зі спору про визнання договору оренди землі недійсним наголосив, що якщо існує нерухоме майно, розміщене на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача на підставі договору оренди землі.
Постановою Верховного Суду від 22.10.2024 залишені без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” (Позивач) до міськради, ТОВ про визнання незаконним і скасування рішення Відповідача-1 від 25.05.2011 “Про припинення та перехід права користування земельною ділянкою”; визнання недійсним та розірвання договору оренди від 13.07.2012 про надання Відповідачу-2 в оренду земельної ділянки площею 2,16 га; зобов`язання ТОВ повернути Позивачу спірну землю.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач користується земельною ділянкою площею 28044 га на праві постійного користування на підставі Державного акта від 01.01.1965 і звернень щодо добровільної відмови від такого права від Позивача не було. Натомість, Відповідачем-1 передано в оренду ТОВ спірну землю, яка відноситься до лісогосподарських земель, тому таке рішення прийнято з порушенням приписів статей 122, 149 ЗКУ, ст. 27, 46, 57 ЛКУ та розпорядження КМУ від 10.04.2008 №610-р, оскільки компетентним органом, який наділений повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками, які відносяться до категорії лісів, у тому числі приймати рішення про поновлення договорів оренди таких земельних ділянок, є Кабінет Міністрів України, тоді як міська рада відповідними повноваженнями не наділена.
Верховний Суд, переглядаючи справу, зазначив, що для правильного вирішення спору щодо законності прийняття Відповідачем-1 спірного рішення та, як наслідок, укладення між Відповідачами спірного договору оренди землі, є встановлення форми власності спірної земельної ділянки (державна чи комунальна), її приналежність до земельної ділянки за Державним актом від 01.01.1965, а також встановлення обставин, які пов`язані з чинністю та достовірністю відомостей щодо спірної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі про земельну ділянку від 26.07.2013.
Разом з тим, згідно з ч.2 ст. 120 ЗКУ якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Таким чином, необхідно мати на увазі, що правомірність набуття у власність Відповідачем-2 нерухомого майна на спірній земельній ділянці учасниками справи не оспорюється, тобто до Відповідача-2 в силу закону з моменту набуття права власності на нерухоме майно (нежитлові приміщення спортивно-оздоровчого табору) за договором від 02.02.2011 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій це майно розміщене. При цьому, земельна ділянка, на якій розміщене це майно вже була об`єктом оренди за договором від 30.08.2006, який укладався Відповідачем-1 з попереднім власником нерухомого майна.
Крім того встановлено та підтверджується висновком судового експерта що спірна земельна ділянка віднесена (у тому числі станом на дату прийняття Радою оспорюваного рішення) до комунальної форми власності і Прокурором не доведено її приналежність до земель державної форми власності.
Висновком експерта не підтверджено доводи Позивача про те, що спірна земельна ділянка, на якій розташовані будівлі та споруди оздоровчого табору охоплюється Державним актом на право постійного користування Позивача, а земельні ділянки Позивача та Відповідача 2 накладаються одна на одну.
Також, як вбачається зі змісту висновку експерта, земельна ділянка площею 2,16 га під д/т передана у тимчасове довгострокове користування ще 19.05.1962, тобто на момент оформлення Державного акта на право постійного користування від 01.07.1965 вже знаходилась у довгостроковому користуванні.
Отже, у зв`язку з придбанням ТОВ у Підприємця за договором купівлі-продажу від 02.02.2011 нежилих приміщень спортивно-оздоровчого табору на спірній земельній ділянці, у відповідності з вимогами статей 12, 120 ЗКУ та ст. 377 ЦКУ та згідно з рішенням Ради від 25.05.2011 до Відповідача-2 перейшло набуте останнім за правомірним (стаття 204 ЦКУ) договором оренди земельної ділянки від 30.08.2006, укладеним із Радою, право користування вищезгаданою земельною ділянкою, на якій це майно розміщене. При цьому ні Прокурором, ні Позивачем вказаний попередній договір оренди землі не оскаржувався.
Отже, ВС дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки Прокурором і Позивачем не доведено обставин того, що Рада з перевищенням повноважень розпорядилася та надала в оренду земельну ділянку державної форми власності, яка належить на праві постійного користування Позивачеві на підставі Державного акта від 01.01.1965.