МАЙНОВИЙ ПОРУЧИТЕЛЬ (ІПОТЕКОДАВЕЦЬ)
НЕ НЕСЕ СОЛІДАРНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
З БОРЖНИКОМ ЗА КРЕДИТНИМ ДОГОВОРОМ
Велика Палата Верховного Суду 05.05.2020 надала роз’яснення відмінності між поручителем та майновим поручителем (іпотекодавцем), а також щодо підсудності справ, в яких однією із сторін є фізична особа – підприємець.
Так, ТОВ «Факторинг Україна» (якому ПАТ «ОТП БАНК» продав право вимоги) звернулося до суду із позовом до боржниці за кредитним договором та ФОП (власника майна, переданого в іпотеку) про звернення стягнення на заставлене майно в рахунок погашення боргу за кредитним договором.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду позов задоволено, звернено стягнення на предмет іпотеки.
Верховний Суд 05.05.2020, не погодившись із висновками, наведеними у вказаних судових рішеннях, скасував їх, у задоволенні позову до боржниці відмовив, в частині вимог до іпотекодавця – провадження закрив з огляду на наступне.
Встановлено, що спірне нерухоме майно було зареєстровано за ТОВ «Кажан люкс», оскільки боржниця, як одна із засновниць цього товариства внесла його до статутного фонду. Ухвалою господарського суду за позовом ФОП до ТОВ «Кажан люкс» затверджено мирову угоду між сторонами спору, за умовами якої, відповідач на погашення заборгованості передав позивачу спірні у цій справі нежитлові приміщення, тобто ФОП набув статусу власника переданого в іпотеку нерухомого майна ( іпотекодатель).
Окрім того, 21.08.2012 міськрайонним судом задоволено позов ТОВ «Факторинг Україна» та стягнуто з боржниці суму боргу за кредитним договором. Тобто питання стягнення заборгованості з позичальниці уже вирішено судом, але суди у цій справі частково задовольнили і позовні вимоги, заявлені до неї.
ВП ВС звернула увагу, що суд може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за основним зобов`язанням у разі, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця, якщо одночасно заявлені вимоги про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником.
Боржниця не є іпотекодавцем, не несе солідарної відповідальності перед іпотекодаржателем при зверненні стягнення на предмет іпотеки, а також як з позичальника з неї за рішенням суду від 21.08.2012 стягнуто заборгованість за кредитним договором, а тому в позові до боржниці за кредитним договором слід відмовити.
Таким чином, фактично позовні вимоги заявлені до іпотекодавця ( яким є власник спірного нерухомого майна).
Іпотекодавець – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.
Майновий поручитель – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи – боржника.
Необхідно врахувати, що згідно зі ст. 546 ЦК України порука та застава визначені як окремі види забезпечення зобов`язань. Поручитель і майновий поручитель є суб`єктами різних за змістом цивільних правовідносин. Поручитель є суб`єктом такого виду забезпечення виконання зобов`язання, як порука, а майновий поручитель є суб`єктом іншого виду забезпечення виконання зобов`язання – застави.
Оскільки договір іпотеки є різновидом договору застави та окремим способом забезпечення зобов`язань, регулювання якого здійснюється статтями 572-593 глави 49 ЦК України і спеціальним законом, то до іпотечних правовідносин за участі майнового поручителя не підлягають застосуванню положення параграфа 3 глави 49 ЦК України.
Отже, можна зробити висновок, що боржник за основним зобов`язанням та майновий поручитель – іпотекодавець (на відміну від поручителя) не є солідарними боржниками оскільки солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором ( ст. 546 ЦК України).
При цьому, обсяг відповідальності майнового поручителя обмежений вартістю майна, переданого ним в іпотеку, у зв`язку із чим збільшення обсягу відповідальності майнового поручителя (на відміну від поручителя) неможливе.
Відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, оскільки у момент передачі майна в іпотеку іпотекодавець не був її власником. Тобто іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
При вирішенні питання щодо юрисдикції спору Велика Палата Верховного Суду враховала, що іпотекодавець набув право власності на предмет іпотеки саме в результаті здійснення господарської діяльності як ФОП, на підставі ухвали господарського суду при вирішенні господарського спору, стороною якого він був.
З дати набрання чинності ЗУ № 2147 VІІІ (15 грудня 2017 року) спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) ФОП.
Іншими словами, до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем.
З указаної дати, якщо хоча б однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи – сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема, незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання.
Тому у вказаних правовідносинах з одного боку є юридична особа – ТОВ «Факторинг Україна», а з іншого – ФОП і в цьому випадку боржниця не є стороною спору про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки спір з нею вже вирішено, а солідарна відповідальність з іпотекодавцем у боржника за основним договором відсутня.
Спір з іпотекодавцем , який набув право власності на предмет іпотеки як ФОП і у результаті здійснення підприємницької діяльності, заявлений юридичною особою, за своїм суб`єктним складом і відповідно до вимог ЦПК України та ГПК України, що були чинними на час відкриття провадження у справі, має розглядатися за правилами господарського судочинства.
З огляду на викладене, провадження в частині позовних вимог до ФОП підлягає закриттю відповідно до п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.