Розповсюдженим явищем нашого сьогодення є виявлення після прийняття у забудовника житлових будинків масу недоліків, які приходиться усувати за свої кошти.
В подальшому постає питання: чи повинен забудовник відшкодовувати кошти, витрачені (або які необхідно витратити) на усунення недоліків його роботи, якщо він стверджує, що виконав всі роботи передбачені проектною документацією у повному обсязі ?
У постанові Верховного Суду від 06.07.2022 зазначено, що тлумачення вимог статей 1209-1211 ЦК України свідчить, що в інтересах охорони прав фізичних та юридичних осіб у рамках недоговірних зобов`язань з відшкодування шкоди передбачено механізм регулювання відносин, пов`язаних із відшкодуванням шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).
Зобов`язання з відшкодування шкоди внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, – це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.
Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, є завдання майнової шкоди іншій особі.
Суб`єктами такого зобов`язання є кредитор (потерпілий) та боржник (виготовлювач товару, що є нерухомим майном).
Боржник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару.
Строки, передбачені ч.1 ст. 1211 ЦКУ (протягом встановленого строку служби (придатності) товару, результатів робіт (послуг) або протягом десяти років з дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги)) за цільовим призначенням є строками існування права (на відшкодування шкоди), а за своєю сутністю є присічними строками. Такі строки не є позовною давністю, а тому норми про позовну давність, її зупинення і переривання на них поширені бути не можуть.
Отже законодавством установлено механізм стягнення із продавця неякісного товару (надавача, виконавця неякісних послуг, робіт) коштів у якості матеріальної шкоди (збитків) потерпілій особі, що знайшло своє відображення у правових позиціях Верховного Суду.
Так, рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позову ОСББ про стягнення з ПАТ 1 444 660 грн. матеріальної шкоди (збитків).
Позов обґрунтований тим, що під час прийняття в управління будинків позивачем було виявлено ряд недоліків, спричинених забудовником, а саме: невідповідність житлових будинків технічній документації та не закінченням всіх робіт, в тому числі і по пожежній сигналізації.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди зазначили, що позивачем не було доведено наявності всіх елементів складу правопорушення, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди (збитків).
Скасовуючи 10.09.2024 вказані судові рішення Верховний Суд зазначив, що зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом – шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
Під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто коли без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.
Однак, посилаючись на недоведення позивачем фактичного понесення витрат, суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до змісту статті 22 ЦК України, реальними збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Тобто, розмірзбитківможевизначатися як обсягвитрат, які сторона змушена буде понести абивідновитинаслідкизавданоїшкоди.
Також, ключовими у таких спорах є докази наявності вини особи, яка завдала шкоду, оскільки обов`язок доведення відсутності своєї вини покладено на таку особу. Тобто, законодавцем встановлена презумпція вини заподіювача шкоди та саме він повинен довести, що шкоди завдано не з його вини.
Однак, суди попередніх інстанцій зосередили увагу на встановленні обставин виконання комплексу робіт щодо будівництва та введення об`єкта в експлуатацію, дійшовши висновку, що роботи ПАТ виконані у повному обсязі згідно з проектною документацією і порушення прав позивача відсутні.
Разом з тим, Верховний Суд наголосив, що підтвердження факту виконання на об`єкті повного комплексу робіт, передбаченого проектною документацією, не свідчить про якість виконаних робіт та відсутність порушення прав позивачаза умовинеспростування відповідачем висновків судових експертів про протилежне.
Також Верховний Суд звернув увагу, що вказуючи на те, що позивач не довів всіх елементів складу правопорушення, суди не врахували, що спростування вини є процесуальним обов`язком її заподіювача, тобто відповідача у правовідносинах про відшкодування шкоди. У цьому випадку, такі мотиви судів можуть бути розцінені як перекладання тягаря доказування виключно на позивача, що буде помилковим у такій категорії спорів.