Статтею 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.2001 № 2210-ІІІ визначено порушення цього законодавства, за які Антимонопольним комітетом України накладаються штрафи на суб’єктів господарювання.
Зокрема, п. 12 ч.2 ст. 50 Закону передбачено як порушення концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна.
Однак, нерідко АМК вказуючи у Рішенні допущені порушення суб’єктами господарювання як «концентрація» невірно тлумачать Закон та не наводять обставини, які б свідчили про допущення такого порушення, наслідком чого до юридичних осіб застосовуються безпідставне накладення штрафу у великих розмірах.
Верховний Суд, розглянувши справу щодо правомірності Рішення АМК про накладення на ТОВ штрафу навів висновки про наявність / відсутність у діях позивача концентрації при встановленні АМК лише факту придбання ним активів заводу, а також роз’яснив: чи можуть такі дії свідчити про вплив (майбутній вплив) ТОВ на господарську діяльність цього підприємства.
Постановою Верховного Суду від 07.02.2023 залишено в силі постанову суду апеляційної інстанції, яким задоволено позов ТОВ про скасування рішення АМК про накладення штрафу у розмірі 68 239 280 грн. за вчинення порушення п.12 ст. 50 Закону України № 2210-ІІІ у вигляді здійснення концентрації шляхом набуття контролю над значною частиною активів Цукрозаводу, які належали Банку та забезпечували/могли забезпечити можливість здійснення господарської діяльності з переробки цукрового буряку та виробництва цукру, без отримання відповідного дозволу АМК, наявність якого є необхідною.
Верховний Суд виходив з того, що згідно з пунктом “а” пункту 2 частини другої статті 22 Закону № 2210-ІІІ концентрацією визнається набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб`єктами господарювання над одним або кількома суб`єктами господарювання чи частинами суб`єктів господарювання, зокрема, шляхом безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб`єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб`єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб`єкта господарювання, що ліквідується.
Контроль, у розумінні статті 1 Закону – це вирішальний вплив одній чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб.
Відповідно до ст. 23 Закону учасниками концентрації, зокрема, визнаються: суб`єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі.
В оспорюваному Рішенні АМК визначив учасниками концентрації Банк (суб`єкт господарювання, активи (майно) якого набуваються у власність), і Товариство (покупець майна) і вказав, що концентрація була здійснена шляхом набуття контролю ТОВ над значною частиною активів Цукрозаводу.
Водночас, склад учасників концентрації не може включати лише одного суб`єкта господарювання, оскільки в такому разі не виникають відносини контролю.
При цьому концентрація не може відбутися між юридичною особою та активами іншої юридичної особи (активи не є суб`єктом господарювання).
Поряд з тим у Рішенні не зазначено жодних обставин стосовно того, яким чином придбання Товариством у власність активів Банку призвело б до набуття Товариством контролю над вказаною юридичною особою.
АМК у зв`язку з цим послався на те, що перелік способів набуття контролю, зазначений у ст. 22 Закону, не є вичерпним та можливо визнавати концентрацію й інші форми набуття контролю. З цього приводу ВС дійшов висновку про те, що згідно з положеннями Закону відповідний контроль повинен набуватися саме над суб`єктом господарювання, а не над його майном.
АМК у Рішенні не досліджувалися обставини (і відсутні відповідні докази) стосовно того, що внаслідок придбання Товариством активів Банку воно набуло б можливості приймати рішення стосовно господарської діяльності Банку, що впливали б на умови його участі у товарному обороті Цукрзаводу.
У Рішення зазначено, що, враховуючи зміст статті 22 Закону в її системному зв`язку зі статтею 1 Закону, придбання частини активів суб`єкта господарювання передбачає, що такі активи забезпечують можливість здійснення автономної господарської діяльності, тобто становлять “діючий бізнес”, що відповідає, зокрема, й підходам, прийнятим у ЄС.
Водночас, наведені АМК норми Регламенту ЄС відсутні в законодавстві України; Закон не передбачає, що об`єктом контролю можуть бути активи юридичних осіб, тому встановлення обставин стосовно того, чи становили активи Цукрозаводу «діючий бізнес» та чи могли вони забезпечити Товариству нарощення присутності на ринку в економічно доцільні строки, не може вплинути на результат вирішення даної справи.
Крім того, і Рішенні зазначено, що відповідні вартісні показники учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за підсумками 2015 року перевищували порогові значення, визначені частиною першою статті 24 Закону (у редакції, що діяла на момент здійснення концентрації), тому відповідно до статей 22, 24 Закону концентрація могла бути здійснена лише за умови попереднього отримання згоди АМК.
Однак АМК не зазначено вартісних показників учасників концентрації, а лише вказано, що за підсумками 2015 року вони перевищували порогові значення, визначені ч.1 ст. 24 Закону.
При цьому відповідач визнав Банк учасником концентрації та врахував його вартісні показники в той час, як зміст Рішення зводиться до встановлення Товариством контролю не над Банком, а над активами, які були придбані у Банку і які визначені АМК як об`єкт контролю.
Отже, в оскаржуваному рішенні АМК не визначено (не встановлено), який у даному разі один (або кілька) суб`єктів господарювання встановив контроль (тобто здійснював вирішальний вплив) над одним (або кількома) суб`єктами господарювання чи частинами суб`єктів господарювання, і над якими саме.
У зв’язку із цим Верховний Суд роз’яснив, що стаття 22 Закону не визначає концентрацію як контроль (право володіння/користування) над активами, які належали суб`єкту господарювання і були придбані у нього, якщо у зв`язку з цим такий суб`єкт господарювання не підпадає під контроль (у розумінні статті 1 Закону) придбавача зазначених активів.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що внаслідок придбання позивачем активів Цукрозаводу не відбулося концентрації в розумінні положень Закону, яка потребувала б попереднього отримання дозволу АМК, у зв`язку з чим дійшов і висновку про наявність підстав для скасування оспорюваного Рішення та, відповідно, для задоволення позовних вимог.