Велика Палата Верховного Суду 18.12.2024 висловила ряд правових висновків та надала відповіді на наступні питання:
– Яка правова природа рішення загальних зборів учасників товариства?
–Чи є рішення загальних зборів учасників товариства правочином?
–Чи є акт приймання-передачі майна до складу капіталу товариства правочином?
–Чи є належним та ефективним способом захисту позов про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників, яким вирішено внести майно до статутного капіталу?
–Чи достатньо визнати недійсним акт приймання-передачі майна до складу статутного капіталу товариства?
– Яка сфера застосування концепції «фраудоторного правочину»?
–Чи може бути застосована концепція «фраудаторного правочину» до корпоративних правовідносин?
–Чи може колишній учасник товариства оскаржувати правочин вчинений цим товариством після виходу такого учасник?
–Чи потрібно застосовувати принцип «проникнення за корпоративну завісу», коли учасник, який вийшов з товариства, звертається з позовом про визнання недійсним договору укладеного товариством?
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій задоволено позов Особи 1до ТОВ А до ТОВ Д та визнані недійсними: рішення загальних зборів ТОВ А від 28.11.2022, яким було вирішено внести до статутного капіталу ТОВ Д Товариством А нежитлові будівлі (автомобільний торговельний комплекс), загальною площею 1571,1 кв.м.; рішення установчих зборів ТОВ Д від 28.11.2022, в частині внесення до його статутного капіталу Товариством А нежитлових будівель; акт приймання-передачі нерухомого майна, укладений 12.12.2022 між ТОВ А і ТОВ Д; застосовано наслідки недійсності правочину – акту приймання-передачі від 12.12.2022, а саме: скасовано рішення державного реєстратора запису від 16.12.2022 про державну реєстрацію прав щодо спірного нерухомого майна.
Суть спору в тому, що внесення спірного нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ Д було здійснено ТОВ А з метою ухилення від виконання зобов’язань щодо виплати позивачці як колишній учасниці вказаного товариства вартості її частки.
Велика Палата Верховного Суду 18.12.2024 вказані судові рішення скасувала в частині задоволення вимог про визнання недійсними рішення установчих зборів ТОВ Д від 28.11.2022, у частині внесення ТОВ А до статутного капіталу ТОВ Д спірних нежитлових будівель та рішення загальних зборів ТОВ А від 28.11.2022, яким ТОВ А вирішило внести до статутного капіталу ТОВ Д нежитлові будівлі. У цій частині ухвалено нове рішення про відмову в позові. Пункт 4 резолютивної частини рішення суду першої інстанції від 19.07.2023 викладено в наступній редакції: визнати недійсним правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна, укладений між ТОВ А та ТОВ Д від 12.12.2022. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.
Відповідаючи на поставлені перед ним питання та заперечуючи проти доводів Касатора ВП ВС зазначила наступне.
Щодо правової природи рішення органу управління товариства Виходячи із змісту ст.ст. 2, 202, 203 ЦКУ вбачається, що органи юридичної особи, зокрема і загальні збори учасників (акціонерів), у цивільному праві не визнаються учасниками цивільних відносин. Тому, не будучи особою (суб`єктом) цивільного права та не будучи наділеними цивільною дієздатністю, загальні збори учасників (акціонерів) не можуть вчиняти дії, які в цивільному праві визначаються як правочини.
Натомість учасником правочину виступає юридична особа, що наділена цивільною дієздатністю, а загальні збори учасників як орган юридичної особи беруть участь у формуванні внутрішньої волі цієї особи на вчинення правочину.
Загальні збори учасників як вищий орган товариства (ст. 30 Закону № 2275-VІІІ) беруть участь у набутті товариством прав та обов`язків опосередковано – через формування виконавчого органу та прийняття в межах своєї компетенції обов`язкових для виконавчого органу рішень, здійснення контролю за його діяльністю, в тому числі шляхом надання згоди на вчинення виконавчим органом від імені товариства значних та інших правочинів.
Оскільки загальні збори учасників товариства не є суб`єктом цивільних правовідносин, їх рішення не є правочинами в розумінні ст. 202 ЦКУ. Тобто такі органи товариства не є самостійними суб`єктами права, оскільки не наділені власною правоздатністю та дієздатністю. Приймаючи рішення, орган товариства реалізує свої повноваження (компетенцію), забезпечує управління діяльністю юридичної особи, створюючи юридичні наслідки саме для юридичної особи.
Крім цього, однією з ознак правочину є поєднання внутрішньої волі та волевиявлення сторони та їх відповідність укладеному правочину, без якої неможлива свобода правочину та його дійсність, що закріплено в ч. 3 ст. 203 ЦКУ.
Відповідно до ч.4 ст. 34 ЗУ № 2275-VІІІ рішення загальних зборів учасників з усіх інших питань приймаються більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань і учасники товариства зобов’язані виконувати ці рішення ( п.2 ч. 1 ст. 6 Закону).
Водночас майнові інтереси окремих учасників товариства не завжди збігаються з інтересами самого товариства та рішеннями його органів управління, зокрема зборів учасників про розпорядження майном товариства (постанова ВС від 08.06.2021)
Отже, у процесі прийняття рішення загальних зборів учасників товариства беруть участь його учасники, інтереси та волевиявлення яких можуть не збігатись і навіть суперечити як один одному, так і інтересам товариства. Тобто, на відміну від односторонніх правочинів або договорів, для того, щоб рішення набуло сили, не вимагається, щоб воля була виявлена всіма суб`єктами, яким надано право на прийняття рішення.
З викладених положень можна дійти висновку, що рішення органу управління товариства, на відміну від правочину, приймається органом лише в межах його компетенції та за процедурою, визначеною законодавством і статутом.Дія рішень органів управління товариства обмежена виключно самим товариством, його учасниками та посадовими особами і вони забезпечують здійснення корпоративного управління та діяльності товариства, можуть породжувати права та обов`язки в обмеженого кола осіб та вичерпують свою дію фактом виконання.
Таким чином, ВП ВС виснувала, що рішення загальних зборів учасників товариства мають розглядатися як акти ненормативного характеру (індивідуальні акти).
Щодо правової природи акта приймання-передачі майна до складу статутного капіталу товариства.
ВП ВС зауважила, що залежно від установлених судами обставин конкретної справи документ, який сторони справи іменують як «акт приймання-передачі», може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Тобто, суд досліджує акт у кожному конкретному випадку та надає йому оцінку залежно від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи створює він юридичні наслідки.
У спірних правовідносинах акт приймання-передачі нерухомого майна до складу статутного капіталу ТОВ Д підписано на підставі рішень загальних зборів учасників ТОВ А і ТОВ Д, тобто підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки – факт переходу права власності на нерухоме майно. Тобто акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків.
Рішення загальних зборів учасників двох товариств та акт приймання-передачі, оформлений між ними, утворюють завершений юридичний склад, наявність якого є необхідною і достатньою для виникнення права власності на спірне нерухоме майно у товариства, якому це майно передається як внесок до статутного капіталу.Результатом вчинення комплексу дій з передачі майна до складу статутного капіталу ТОВ Д є правочин, оформлений у цьому випадку актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.12.2022.
Отже, ВП ВС виснувала, що у цих спірних правовідносинах може бути оскаржений та визнаний недійсним кінцевий результат комплексу дій з передачі майна до складу статутного капіталу ТОВ Д – правочин, оформлений актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.12.2022.
Щодо фраудаторності правочину
Скаржник, зокрема, стверджує, що висновок судів про фраудаторність правочину ґрунтується на передчасному припущенні про неплатоспроможність ТОВ А унаслідок відчуження спірного нерухомого майна, а не на встановленому факті такої неплатоспроможності. Із цього приводу ВП ВС звертає увагу на таке.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень, що є однією з основоположних засад цивільного законодавства, передбачає неприпустимість зловживання правом, яка виходячи з конституційних положень означає, що здійснення прав та свобод людини не повинне порушувати права та свободи інших осіб.Приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин.
В юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними. Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такий, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновок ВП ВС від 08.06.2022).
Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку (висновки ВС від 24.11.2021, 22.09.2022, 19.01.2023, 16.02.2023,19.04.2023).
Отже, правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.
При цьому, ВП ВС звернула увагу, що Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.
Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.
Щодо концепції «проникнення за корпоративну завісу»
ТОВ Д зазначає, що учасник, який вийшов зі складу товариства, не може «проникнути за корпоративну завісу», оскільки не може набути більше прав, ніж мав до того, поки був учасником товариства.
Із цього приводу ВП ВС зазначила, що існує два підходи до застосування концепції «проникнення за корпоративну завісу».
У традиційному розумінні концепція «проникнення за корпоративну завісу» стосується випадків, коли кінцевий бенефіціарний власник у виняткових випадках несе особисту відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи перед її кредиторами.
Водночас концепція «проникнення за корпоративну завісу» може застосовуватись також у разі звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства. Оскільки незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною, у цьому контексті «проникнення за корпоративну завісу» або «ігнорування статусу юридичної особи» визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети.Допускається «проникнення за корпоративну завісу» та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин.
У цій справі позивачка не намагається притягнути до відповідальності кінцевих бенефіціарних власників за зобов`язаннями юридичної особи перед нею, а також не подає позов в інтересах товариства. Позов пред`явлено Особа 1 – колишнім учасником товариства на захист своїх прав як учасника товариства, зокрема права на отримання належної частки у разі виходу з товариства.
Отже, у цій справі відсутні підстави для застосування концепції «проникнення за корпоративну завісу».
Щодо юрисдикції спору
ВС ВП не погодилась із твердженням скаржника, що вимога Особи 1 про визнання недійсним рішення установчих зборів ТОВ Д не є вимогою у корпоративному спорі, адже позивачка ніколи не була та не є учасником (засновником) та/або кінцевим бенефіціарним власником ТОВ Д з огляду на наступне.
У цій справі між позивачкою (учасницею ТОВ А, яка вийшла з товариства) і ТОВ А існує спір щодо стягнення вартості частки, яку належить виплатити позивачці. З огляду на це правовідносини між позивачкою та товариством не припинилися до моменту здійснення розрахунку (виплати належній позивачці вартості частки у статутному капіталі ТОВ А як учасниці товариства).
З цього приводу особа 1 звернулась до господарського суду із позовом про стягнення із ТОВ А вартості її частки у статутному фонді, по якій відкрито провадження. Водночас ТОВ А, незважаючи на неврегульований спір із Особа 1 щодо стягнення вартості частки, здійснило передачу майнового внеску (спірного нерухомого майна) до статутного капіталу ТОВ Д.
З обґрунтування позову в цій справі слідує, що Особа 1 оскаржує внесення спірного нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ Д у контексті існуючого між нею і ТОВ А спору щодо стягнення вартості частки, належної до виплати учаснику, який вийшов з товариства.
ВП ВС зауважила, що учасник, який вийшов з товариства, зберігає інтерес щодо платоспроможності товариства до того часу, поки з ним не будуть повністю проведені розрахунки відповідно до ст. 24 Закону № 2275-VІІІ.
Отже, спір у цій справі виник із корпоративних відносин за позовом учасниці, яка вибула з товариства та не отримала виплати вартості належної їй частки. У силу приписів п.3 ч. 1 ст. 20 ГПК України такий спір належить до юрисдикції господарських судів.
З огляду на вказані правові висновки, по суті спору ВПВС зазначила, що відповідно до протоколу від 20.04.2020 загальні збори учасників ТОВ А прийняли рішення виплатити Особі 1 вартість частки у статутному капіталі ТОВ А у загальному розмірі 616 428 грн. протягом одного року з дня виходу.
Відповідно до висновку експерта судово-економічної експертизи від 30.06.2021 власний капітал (майно) ТОВА за даними балансу станом на 31.12.2019 з урахуванням ринкової вартості необоротних активів складає в сумі 11 006 889 грн, з яких 9 861 905 грн – це вартість спірного нерухомого майна. Вартість частки Особи1 при її виході зі складу учасників ТОВ А виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників (майна товариства) пропорційно до розміру частки Особи 1 (47,8 %) станом на 31.12.2019 складає 5 261 293 грн.
Відповідно до витягу з ЄДРПОУ станом на 28.12.2022 засновниками ТОВ Д були Особа 3 з розміром частки засновника 4 584 грн. та ТОВ А з розміром частки засновника 87 100 грн.
Оцінивши встановлені фактичні обставини, ВС ВС погодилась із висновками судівпопередніх інстанцій, що передача ТОВ А майна до статутного капіталу ТОВ Д була здійснена після виникнення у ТОВ А обов`язку зі сплати Особа 1 вартості частки як учаснику, який вибув, про що ТОВ А достовірно було відомо. Зазначені дії ТОВ А свідчать про його намір позбутись власних майнових активів, завдяки яким товариство може виконати грошові зобов`язання з виплати Особа 1 вартості частки як учаснику, який вибув.
У діях ТОВ А відсутній критерій економічної обґрунтованості при вчиненні правочину, оскільки основним видом діяльності цього товариства є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Водночас ТОВ А не мало та не має іншого власного чи орендованого нерухомого майна і після відчуження нерухомого майна у нього не залишилось активів, за рахунок яких можливо було б задовольнити вимоги Особа 1. При цьому на момент відчуження нерухомого майна ТОВ А і ТОВ Д були пов`язаними особами.
Внесення спірного нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ Д було здійснено за вартістю, яка більш ніж в 100 разів нижча, ніж його дійсна ринкова вартість. Пізніше ТОВ А передало права учасника ТОВ Д Особа 3.
Отже ВП ВС дійшла висновку, що сукупність вчинених Відповідачами дій, які виразились у прийнятті 28.11.2022 двох рішень зборів товариств, та укладення 12.12.2022 акта приймання-передачі нерухомого майна свідчить про вчинення ними фраудаторного правочину на шкоду інтересам Позивачки як кредитору ТОВ А.
Отже, оспорюваний у цій справі правочин, а саме акт приймання-передачі від 12.12.2022, є фраудаторним та повинен бути визнаний недійсним на підставі п.6 ч.1 ст. 3, ч.ч. 1-4 ст. 13, ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦКУ.