За приписами п. 124.1 ст. 124 ПКУ у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій та пені) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у встановлених розмірах.
За визначенням, наведеним у п.109.1 ст. 109 ПКУ, податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Відповідно до пп. 112.1 та 112.2. ст. 112 ПКУ особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
ПКУ не містить визначення поняття «вина». Однак умови, за яких особа вважається винною, відображені у п. 112.2 ст. 112 ПКУ та полягають у тому, що особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
При цьому, згідно з п.109.3 ст. 109 ПКУ необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи лише у випадках, визначених пп. 123.2-123.5 ст. 123, пп. 124.2, 124.3 ст. 124, пп. 125-1.2-125-1.4 ст. 125-1 цього Кодексу.
При цьому, Верховним Судом у постановах від 03.08.2023, 22.08.2023 сформульовано висновки щодо неможливості застосування органами ДПС штрафних санкцій, встановлених п.п. 124.2, 124.3 ст. 124 ПКУ, за результатами проведення камеральної перевірки.
Про неправомірність застосування податковим органом до ТОВ штрафних санкцій за несвоєчасну сплату суми грошового зобов`язання зі сплати за землю при недоведеності умисної вини платника податку у такій бездіяльності наголосив Верховний Суд у постанові від 31.10.2024.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відмовлено у задоволенні позову ТОВ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.08.2023, в яких зазначено про несвоєчасну сплату суми грошового зобов`язання з плати за землю в розмірі 1 400 897 грн. та застосовано до Позивача штрафні санкції; податкової вимоги від 06.09.2023; рішення про опис майна ТОВ у податкову заставу від 11.06.2024.
Судові рішеня мотивовані тим, що Позивач, до отримання податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, не вчиняючи жодних дій щодо сплати податкових зобов`язань з плати за землю чи повідомлення про відсутність можливості виконання таких зобов`язань, діяв недобросовісно і без належної обачності, а тому такі дії кваліфікуються як умисні, а отже накладення штрафу на Позивача за результатами камеральної перевірки є правомірним.
Разом з тим, Верховний Суд 31.10.2024 скасував вказані судові рішення з огляду на наступне.
Так, Позивачем не заперечується, що сума орендної плати за землю за 2022 та 2023 роки ним була сплачена із простроченням, однак факт несвоєчасної сплати податкового зобов`язання в сумі 1 400 897 грн. пояснює встановленням в Україні карантину, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та введенням воєнного стану та зазначає про відсутність в його діях умислу та вини, як необхідної передумови для притягнення до відповідальності за ст. 124 ПКУ, та стверджує, що податковий орган не довів наявності у його діях умислу.
В свою чергу, Відповідач доводив умисел у діях Позивача актом камеральної перевірки, в якому, на думку Відповідача встановлено обставини та наведено факти, які свідчили про умисне порушення платником податків строків сплати грошового зобов`язання, а саме: самостійне визначення із поданою деклараціє ТОВ грошового зобов’язання, не звернення до податкових органів із заявою про неможливість виконання зобов’язань тощо.
Разом із тим, незважаючи на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були винесені саме за результатами камеральної перевірки, в межах якої не можна встановити умисел у діяннях платника податків, суди попередніх інстанцій у своїх рішеннях не звернули увагу на вказані висновки Верховного Суду від 03.08.2023, 22.08.2023.
ВС зазначив, що в акті камеральної перевірки Відповідачем не зазначено обставини та не доведено фактів, які свідчили б про умисне порушення платником податків строків сплати грошового зобов`язання.
Відсутність в акті перевірки інформації, яка характеризує таку ознаку виявленого діяння як умисність, вказує на необґрунтованість прийняття в подальшому податкового повідомлення-рішення на підставі пунктів 124.2, 124.3 ст. 124 ПКУ.
Крім того, ВС наголосив, що взагалі не видається можливим встановлення у межах камеральної перевірки таких обставин, що свідчать про умисність діянь платника податків, оскільки згідно з пп. 75.1.1. п. 75.1 ст. 75 ПКУ камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість.
Таким чином, ВС дійшов висновку, що Відповідачем не доведено, в тому числі не надано будь-яких доказів, що Позивач діяв удавано, цілеспрямовано, нерозумно, недобросовісно та без належної обачності створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених ПКУ, внаслідок чого він має бути притягнутий до фінансової відповідальності саме як за умисне вчинення податкового правопорушення.
За таких підстав, прийняті судами попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову ТОВ, які ґрунтуються на неналежних та допустимих доказах, без дослідження вказаних обставин, не можуть вважатися законними та обґрунтованими.