Перейти до вмісту
Главная страница » БАНК НЕ МАЄ ПРАВА ВІДМОВИТИ БЕНЕФІЦІАРУ У ВИПЛАТІ

БАНК НЕ МАЄ ПРАВА ВІДМОВИТИ БЕНЕФІЦІАРУ У ВИПЛАТІ

ЗА ГАРАНТІЄЮ З ПІДСТАВ ВЛАСНИХ ВИСНОВКІВ ЩОДО

ВІДСУТНОСТІ ЧИ НЕДОВЕДЕНОСТІ ПОРУШЕННЯ

ПРИНЦИПАЛОМОСНОВНОГО ЗОБОВ`ЯЗАННЯ

Правова позиція Верховного Суду  щодо визначення, що входить до предмета доказування при вирішенні спору про стягнення за банківською гарантією змінювалась.

Так, у постанові  від 18.06.2021 Верховний Суд виходив з того, що при вирішенні спору про існування обов`язку гаранта сплатити за гарантією до предмета доказування входить насамперед дослідження наявності чи відсутності виникнення відповідного обов`язку – гарантійного випадку (порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією), а не формальне дослідження виключно наявності заяви про сплату за гарантією.

Натомість, Об’єднана Палата Верховного Суд  у постанові від 17.05.2024 відступила від висновку, наведеного у вказаній постанові ВС, наголосивши, що гарант не вправі робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов`язку принципала, а зобов`язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії.

Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов`язання боржником.

У відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов`язання, яке не залежить від зобов`язання за участю бенефіціара та принципала. Отже, гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов`язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а отже, і про те, чи припинене основне зобов`язання виконанням, гарант не вправі.

Водночас, рішенням  господарського суду від  28.09.2023, залишеним без змін 25.04.2024 постановою апеляційного господарського суду відмовлено у задоволенні позову ТОВ 1 до Банку про стягнення 2 611 892   грн. за банківською гарантією.

 Судові рішення мотивовані тим, що між Товариствами укладено Договір про передачу ТОВ 1 у власність ТОВ 2 (Дистриб`ютор, Принципал) товар. Для забезпечення виконання зобов`язання за Договором Банк  надав гарантію платежу, згідно з якою Банк безвідклично зобов`язується виплатити бенефіціару (ТОВ 1) суму чи суми, що разом не перевищують 4   600   000   грн.   Сума виплат Банком за Гарантією, пов`язаних з невиконанням Принципалом умов Договору, не може перевищувати 3   780   000 грн.

Банком від позивача була отримана Вимога по Гарантії на  суму 2 611 892   грн., однак, Банк відмовив у сплаті, оскільки ТОВ 2 підтвердити (як це було передбачено умовами Гарантії) поставку та отримання товару, а також наявність заборгованості перед ТОВ 1 не представилось можливим, оскільки вся документація залишилась на окупованій території. В  той час як додані ТОВ 1 до Вимоги документи містять помилки і неточності, що унеможливлює вважати їх підтвердженням поставки товару.

Отже суди дійшли висновку, що за відсутності встановлених відповідним судовим рішенням обставин щодо неналежного виконання ТОВ 2 зобов`язань за укладеним з позивачем Договором, вимога позивача до Банку є передчасною.

Оскаржуючи вказані судові рішення в касаційному порядку позивач зазначив, що посилаючись на постанову Верховного Суд від 18.06.2021, суди попередніх інстанцій здійснили формальний підхід стосовно дослідження забезпеченого гарантією зобов`язання, оскільки цей спір звівся до того, що судам для належного розгляду спору необхідні саме оригінали видаткових накладних у з`ясуванні питання щодо постачання товару.

Верховний Суд, погоджуючись із доводами касаційної скарги та ураховуючи позицію ОП ВС від 17.05.2024, скасував вказані судові рішення  з огляду на наступне.

  Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією (частина 3 статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов`язання, а отже, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов`язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв`язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.

         Якщо ж бенефіціар за відсутності основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням з інших підстав, є недійсним) звернеться до гаранта і отримає від нього грошову суму, таке є набуттям майна (грошей) без достатньої правової підстави за рахунок потерпілого, оскільки за загальним правилом частини 1 статті 569 ЦКУ гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, то постраждалим є боржник (принципал). Він вправі звернутись до бенефіціара з вимогою про повернення принципалу коштів, сплачених гарантом, за правилами глави 83 ЦКУ.

Згідно з пунктом 36 розділу V Положення №   639, затвердженим постановою НБУ 15.12.2004, банк-гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, перевіряє достовірність цієї вимоги, а також перевіряє, чи вона становить належне представлення.

   Отже, підставою для здійснення виплати грошових коштів за гарантією є належним чином оформлена вимога бенефіціара. За змістом наведених норм ця вимога бенефіціара має бути письмовою та має відповідати умовам, передбаченим у самій гарантії. При цьому зобов`язання гаранта платити за гарантією не залежить від вимог або заперечень, що випливають з будь-яких відносин поза відносинами між гарантом та бенефіціаром.

Отримавши вимогу від бенефіціара, банк-гарант має перевірити достовірність вимоги та чи відповідає така вимога умовам належного представлення.

Таким чином, Верховний Суд зробив висновок, що до предмета доказування у цій справі не входить дослідженнянаявності чи відсутностіпорушенняборжником (принципалом) зобов`язання, забезпеченогоГарантією, як помилкововважали суди попередніхінстанцій, вирішуючи спір.

За обставинамицієї справи ані Банк, ані суди попередніхінстанцій не маливстановлювати обставини виконання основного зобов`язання сторонами Договору, а повинні були лише перевіритивимогупозивача на відповідністьумовамГарантії; чи можливо було з наданихпозивачемдокументівідентифікуватизобов`язання, забезпеченеГарантією.