З метою отримання послуг довічного догляду Відчужувачем від Набувача, укладається договір довічного утримання.
За договором довічного утримання (догляду), суть яких полягає в тому, що одна сторона (власник майна, або Відчужувач) передає у власність іншій стороні (Набувачеві) нерухомість чи інше цінне майно, а натомість отримує довічний догляд, матеріальне забезпечення, харчування, ліки та іншу допомогу.
Водночас між сторонами договору довічного утримання нерідко виникають спори щодо належного його виконання, як Відчужувачем так і Набувачем. Оскільки такий вид договорів має свою специфіку виконання, то відповідно і виникають питання наслідків його невиконанн (неналежного) виконання.
Наприклад, часто буває, що Відчужувач передав у власність Набувачу майно, а останній взагалі перестає надавати відповідну допомогу та сплачувати кошти на утримання, тощо. Також часто буває, що Набувач належним чином виконує свої зобов’язання, а Відчужувач намагається розірвати договір та повернути майно, та укласти договір з новим Набувачем.
При якому рівні оплати можна такий договір визнати недійсним ? Якщо Відчужувач помер, чи мають родичі померлого оскаржувати такий договір ? Коли є підстави для розірвання договору довічного утримання ?
Адвокат по спорам по договорам довічного утримання АО « Ткачук і партнери» допоможе розібратися у виниклих спірних ситуаціях по договорам довічного утримання та захистити Ваші права у судовому порядку, як Відчужувача, так і Набувача.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПО СПОРАМ ПО ДОГОВОРАМ ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ:
–Консультація з питань укладення, виконання, розірвання та з інших питань, пов’язаних із спорами по договорам довічного утримання;
-Збір доказової бази а підготовка необхідних процесуальних документів- адвокатський запит, позов, відзив на позов, письмові пояснення, клопотання, апеляційна та касаційна скарги, тощо;
-Представництво Клієнта (Відчужувача або Набувача) в судах всіх інстанцій з метою захисту його інтересів;
– Юридичний супровід Клієнта на стадії виконавчого провадження.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ
ПО СПОРУ ПО ДОГОВОРУ ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ
1.Незначні порушення умов договору довічного утримання, що не є істотними, не є підставами для розірвання цього договору
Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦКУ договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.
У постановах Верховного Суду від 18.09.2013, 09.12.2020 вказано, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Порушення є істотним, якщо тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.
Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття – «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦКУ.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.
У постанові Верховного Суду від 24.06.2021 зроблено висновок, що відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог ст. 12, 81 ЦПКУ повинен надати суду докази відсутності цих обставин, на які посилається позивач.
Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Тому зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття, не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.
Верховним Судом 19.03.2025 залишено в силі рішення першої інстанції про відмову у задоволенні позову Особа 1 до Особа 2 про розірвання договору довічного утримання, з огляду на не встановлення істотного порушення Відповідачем договору.
Згідно з ч. 1 ст. 749 ЦКУ у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. За правилами ст. 751 ЦКУ матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом.
За умовами спірного договору довічного утримання він може бути розірваний за згодою сторін, а у випадку невиконання його істотних умов і відмови від добровільного розірвання однієї зі сторін – у судовому порядку (пункт 16), істотними умовами договору вважатимуться вчасна оплата щомісячних платежів і довічне право на проживання відчужувача у квартирі (пункт 15).Тобто, вчасна оплата щомісячних платежів згідно з умовами договору довічного утримання є його істотними умовами.
Позивач у позовній заяві як на підставу розірвання договору довічного утримання посилався на те, що не отримав одноразове грошове утримання у розмірі 110 000 грн., передбачене договором; із самого початку дії договору відповідачка жодного разу не сплачувала суму грошового щомісячного утримання разом із індексацією; починаючи із березня 2022 року відповідачка припинила сплачувати йому щомісячне грошове утримання, а також оплачувати комунальні послуги.
Раом з тим, встановлено, що відповідачкою надано квитанції про сплату житлово-комунальних послуг, вона не перешкоджає позивачу проживати у квартирі, сплатила одноразовий платіж у розмірі 110 000 грн., а також системно сплачує щомісячні платежі у розмірі 1 200 грн. Відносно незначна затримка у сплаті житлово-комунальних послуг у спірний період, на який посилається Позивач, (зокрема, у березні 2023 року сплачено 4 710 грн), не може бути підставою для розірвання договору, оскільки зазначене не призвело до завдання позивачу збитків чи упущеної вигоди.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, якою позов задовоено, Верховний Суд звернув увагу, що заперечивши проти оплати платежів Особа 4 від імені Особа 2, апеляційний суд тим самим нівелював інститут представництва як правовідношення, в якому одна сторона (представник) має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Договір довічного утримання був укладений Особа 4 від імені Особа 2 на підставі довіреності, заперечень зі сторони позивача із цього приводу не було. Законодавство України не забороняє виконання обов`язків набувача за договором довічного утримання іншою особою, самим договором не встановлено обов`язку набувача щодо саме особистого догляду за відчужувачем.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення позову про розірвання договору довічного утримання.
2. Факт невиконання або неналежного виконання Набувачем договору доічного утримання є підставою для його розірвання, незалежно від вини останнього та мотивів неприйняття Відчужувачем ді по виконанню угоди.
Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Договір довідного утримання (догляду) є оплатним, оскільки набувач отримує у власність за цим договором певне майно, а відповідач – необхідне утримання у вигляді відповідних матеріальних благ і послуг.
Отже, договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння), передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує внаслідок недієздатності.
Підстави для розірвання договору довічного утримання (догляду) в судовому порядку визначені статтею 755 ЦК України.
Так, на вимогу відчужувача договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.
При цьому, Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення набувачем передбачених договором дій. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.
Так, у серпні 2022 року Особа 1 звернулась до суду із позовом до Особа 2 про розірвання договору довічного утримання.
Позовна заява мотивована тим, що 07.11.2019 між нею та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір довічного утримання, згідно якого вона передає у власність Особі 2 належний їй на праві власності житловий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку площею 0,2305 га, взамін чого відповідач зобов`язувався надавати їй довічне матеріальне забезпечення у вигляді харчування, одягу, догляду, необхідної допомоги.
Зокрема, сторонами визначено, що обов`язок набувача майна по наданню відчужувачу довічного забезпечення визначається у вигляді: 1) забезпечення її житлом, шляхом збереження права безоплатного пожиттєвого проживання у відчужуваному будинку; 2) здійснення догляду та необхідної допомоги; 3) надання побутових послуг. Грошова оцінка зазначених в договорі видів матеріального забезпечення на місяць за згодою сторін визначається у розмірі 3 000 гривень.
Однак, відповідач не виконує взяті на себе обов`язки, не звертає уваги на її потреби, не забезпечує харчуванням, медикаментами та необхідною допомогою, а також з моменту укладення договору Особа 2 взагалі не здійснює необхідний догляд та матеріальне забезпечення.
При цьому, позивачка вже зверталась до суду із аналогічним позовом у листопаді 2020 році, однак подала заяву про залишення заяви без розгляду, так як відповідач її завірив, що буде сумлінно виконувати обов’язки по договору, однак ситуація не змінилась.
Постановою Верховного Суду від 15.11.2023 залишено без змін судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову з огляду на наступне.
Положення ч.1 ст. 755 ЦКУ не містять визначення «неналежне виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання (догляду)», тому, вирішуючи це питання, суд повинен ураховувати конкретні обставини справи, умови договору довічного утримання (догляду) та положення ст. 651 ЦКУ, які визначають загальні підстави для зміни або розірвання договору.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (ч.1 ст. 756 ЦКУ).
На заперечення доводів позивача відповідачем надано суду фіскальні чеки про купівлю продуктів харчування, медичних препаратів; розрахункові книжки по оплаті за електроенергію та газ; фото із зображенням продуктів, одягу, ліків та виконаних робіт. При цьому судами встановлено, що відповідач залишив територію України 17.02.2022.
Разом із тим, відповідачем не надано доказів здійснення ним обов`язків, визначених договором, на суму 3 000 грн. щомісяця з часу укладення договору по дату звернення позивачки із позовом до суду.
Отже судами встановлено лише часткове епізодичне надання обумовленої договором допомоги.
За таких підстав, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов`язки, визначені договором, що є підставою для його розірвання.