ЗА СТ.185 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ (КРАДІЖКА)
В нашому суспільстві досить часто особами здійснюються посягання на приватну власність громадян та юридичних осіб шляхом вчинення крадіжки.
Разом з тим, суди притягуючи до відповідальності винних осіб за ст. 185 КК України (крадіжка) та призначаючи їм покарання не завжди діють в межах чинного законодавства, що призводить до невірної кваліфікації дій особи або несправедливого, надмірного покарання за вчинене кримінальне правопорушення.
З огляду на зазначене пропонуємо навести висновки Верховного Суду при перегляді вироків судів про притягнення осіб до кримінальної відповідальності за ст. 185 КК України та призначення їм покарання.
1. ЗАСТОСУВАННЯ ДО ОСОБИ, ЯКА ВЧИНИЛА ПРАВОПОРУШЕННЯ НЕВЕЛИКОЇ ТЯЖКОСТІ, СТАТТІ 75 КК УКРАЇНИ, НА ПІДСТАВІ ЯКОЇ ЇЇ ЗВІЛЬНЕНО ВІД ВІДБУТТЯ ПОКАРАННЯ ІЗ ІСПИТОВИМ СТРОКОМ, НЕ МОЖЕ БУТИ ПЕРЕПОНОЮ ДЛЯ ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЇ ПОКАРАННЯ ТА ПРИЗНАЧЕННЯ БІЛЬШ М`ЯКОГО, ПЕРЕДБАЧЕНОГО САНКЦІЄЮ Ч.1 СТ.185 КК УКРАЇНИ
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, засуджено особу за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч.3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України (незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка)) на 1 рік обмеження волі із застосуванням ст. 75 КК України, на підставі якої звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням обов`язків, передбачених п. п. 1, 2 ч.1, п. 2 ч. 3 ст. 76 цього Кодексу.
Судами встановлено, що засуджений, будучи у стані алкогольного сп`яніння, з території Товариства намагався таємно викрасти належне йому майно (мінеральне добриво «Карбамід») загальною вартістю 1 566 грн., однак не вчинив усіх дій з причин, що не залежали від його волі, так як був виявленим особами, котрі припинили його протиправні дії.
Великою Палатою Верховного Суду 07.12.2021 зазначений вирок змінено, пом`якшено призначене йому покарання за ч. 3 ст. 15, ч.1 ст. 185 ККУ з одного року обмеження волі із застосуванням статей 75, 76 ККУ, до штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн.
Постанова ВП ВС мотивовано тим, призначення покарання і звільнення від його відбування, попри нерозривний взаємозв`язок з точки зору правових наслідків для засудженого, мають відмінну юридичну природу і є окремими заходами, які послідовно застосовуються судом у разі прийняття відповідного рішення. Вирішення питання про обрання особі виду покарання передує вирішенню питання про звільнення від його відбування з випробуванням.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 75 ККУ неправильне звільнення від відбування покарання на підставі цієї статті має місце у випадках помилкового застосування судом її положень якщо суд прийняв відповідне рішення всупереч прямій законодавчій забороні (в разі засудження особи за корупційний злочин чи обрання їй заходу примусу, вид та/або розмір яких виходить за встановлені цією правовою нормою межі), або ж належним чином не обґрунтував своїх висновків про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
Водночас у разі пом`якшення в апеляційному чи касаційному порядку заходу примусу, від відбування якого особу було звільнено на підставі ст. 75 ККУ, підставою для прийняття такого рішення є надмірна суворість призначеного покарання, а не помилкове звільнення обвинуваченого від його відбування. За результатами перегляду судових рішень положення зазначеної статті не застосовуються виключно у зв`язку з переходом до іншого, більш м`якого за видом покарання, можливості звільнення від відбування якого закон не передбачає.
Отже, ВП ВС дійшла висновку, що застосування до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення невеликої тяжкості, ст. 75 КК У не може бути перепоною для індивідуалізації покарання, зокрема, шляхом призначення більш м`якого покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 185 КК України.
Беручи до уваги обставини вчинення діяння, його наслідки, всі дані про особу засудженого, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, за місцем проживання характеризується позитивно, має міцні сімейні зв`язки, на спеціальних обліках не перебуває, проходить військову службу за контрактом у ЗСУ, а також обставини, що пом`якшують покарання (визнання вини, щире каяття), Велика Палата ВС вважала за можливе застосувати до засудженого покарання у виді штрафу.
Водночас суд врахував обставину, що обтяжує покарання, а саме вчинення злочину у стані сп`яніння, а тому призначив покарання у вигляді штрафу у максимальних межах, визначених санкцією ч.1 ст. 185 ККУ.
На думку ВП ВС саме таке покарання забезпечить дотримання засад призначення покарання, в тому числі його індивідуалізації, буде справедливим, адекватним матеріальному стану засудженого, необхідним і достатнім для його виправлення.
2. ТЕРИТОРІЯ, ОГОРОЖА ЯКОЇ ВСТАНОВЛЮЄ ЛИШЕ ЇЇ ВИДИМІ МЕЖІ, НЕ Є СХОВИЩЕМ, ЩО СВІДЧИТЬ ПРО ВІДСУТНІСТЬ У ДІЯХ ОСОБИ, КВАЛІФІКУЮЧОЇ ДЛЯ Ч.3 СТ.185 ККУ ОЗНАКИ «ПРОНИКНЕННЯ У ЖИТЛО, ІНШЕ ПРИМІЩЕННЯ»
Вироком міського суду, залишеним без змін апеляційною інстанцією особу було засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 ККУ (замах на крадіжку) до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки; на підставі ст. 71 ККУ частково приєднано до покарання, призначеного за цим вироком, невідбуту частину покарання за попереднім вироком та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць.
Верховним Судом у справі 10.04.2018 вказаний вирок змінено, виключено з указаних судових рішень кваліфікуючу ознаку злочину «крадіжка, поєднана з проникненням в інше сховище», перекваліфіковано дії особи з ч. 3 ст. 185 ККУ на ч.2 ст. 185 ККУ, призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, та, за сукупністю із невідбутою частиною за попереднім вироком остаточно визначено позбавлення волі на 2 роки 1 місяць.
Постанова ВС мотивована тим, що судами встановлено, що особа повторно, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна з корисливих мотивів, проник на подвір’я домоволодіння, звідки намагався викрасти належний потерпілому велосипед, однак довести злочин до кінця не вдалося з причин, що не залежали від його волі, оскільки його спинив потерпілий.
Встановивши фактичні обставини замаху на крадіжку, суд першої інстанції помилково кваліфікував діяння засудженого як замах на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням в інше сховище. Зокрема, у постановленому вироку суд установив, що злочин було вчинено шляхом вільного доступу на територію подвір’я. За наведених обставин цю територію, навіть якщо вона мала огорожу, не можна вважати сховищем, адже у конкретному випадку її наявність суд фактично визначив як таку, що встановлює лише видимі межі території, а не як сховище.
Таким чином, ВС дійшов висновку про необхідність виключення з оспорюваних судових рішень кваліфікуючої ознаки злочину «крадіжки, поєднаної з проникненням в інше сховище» та перекваліфікувати дії засудженого з ч.3 на ч. 2 ст. 185 ККУ, що передбачає застосування до винної особи меншого покарання.
Аналогічну правову позицію Верховний Суд висловив у постанові від 21.11.2018.
3. ДЛЯ ПРАВИЛЬНОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ ДІЙ ОСОБИ, ЩО ВЧИНИЛА ТАЄМНЕ ВИКРАДЕННЯ МАЙНА ВАЖЛИВЕ ЗНАЧЕННЯ МАЄ ВСТАНОВЛЕННЯ РОЗМІРУ НАНЕСЕНОЇ ТАКИМИ ДІЯМИ МАТЕРІАЛЬНОЇ ШКОДИ ПОТЕРПІЛОМУ
Вироком міськсуду, залишеним без змін апеляційною інстанцією, засуджено двох осіб, окрім іншого, за ч. 3 ст. 185 КК України.
Верховний Суд 07.12.2021 скасовуючи вказану ухвалу апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд вказав на неналежне встановлення та доказування розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 3 ст. 185 КК України, що має важливе значення при кваліфікації вчиненого протиправного діяння.
Так, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, визнав такими, що не заслуговують на увагу посилання сторони захисту щодо непроведення судової товарознавчої експертизи для визначення вартості викраденого в потерпілої майна та щодо відсутності доказів того, що вартість викраденого майна перевищує суму 176, 20 грн., а відповідно відсутності об`єктивної сторони крадіжки згідно з КК, оскільки обвинуваченим інкримінується скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 ККУ, з кваліфікуючими ознаками: повторності, вчинення за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, які доведено.
Проте Верховний Суд зазначив, що таке роз`яснення щодо застосування положень ч. 3 ст. 185 КК є неправильним тлумачення вказаної норми закону про кримінальну відповідальність і суперечить його точному змісту.
Належне встановлення вартості викраденого чужого майна стосовно крадіжки має важливе значення для кваліфікації вчиненого як кримінально-протиправного діяння, оскільки за цією ознакою відбувається не лише диференціація кримінальної відповідальності за розміром викраденого, але й відмежування крадіжки як кримінального правопорушення (ст. 185 ККУ) від дрібного викрадення як адміністративного правопорушення (ст. 51 КУпАП).
Оскільки предмет у виді чужого майна вартістю понад 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян є обов`язковою ознакою основного складу крадіжки (ч. 1 ст. 185 ККУ), то він розглядається і як обов`язкова ознака всіх її кваліфікованих складів (ч.ч. 2- 5 ст. 185 ККУ), так як на це вказує і відсильний тип диспозиції ч.ч. 2 -5 ст. 185 ККУ (ознаки цих складів кримінального правопорушення встановлюються через звернення до ч. 1 ст. 185 ККУ, у якій дається визначення крадіжки). Натомість, з тексту ст. 51 КУпАП випливає, що дрібним викрадення чужого майна визнається за умов його вчинення шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, а також якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 н.м.д.г.
Відтак, системний аналіз ст. 185 ККУ та ст. 51 КУпАП вказує на те, що будь-яка крадіжка, навіть за наявності таких кваліфікуючих ознак, як вчинення її повторно, за попередньою змовою групою осіб і з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, може бути кваліфікована як закінчене кримінальне правопорушення лише за умови, що вартість викраденого при цьому майна перевищує 0,2 н.м.д.г.
Таким чином, для кваліфікації крадіжки як закінченого кримінального правопорушення та відмежування від замаху на його вчинення чи від адміністративного правопорушення обов`язковим є належне встановлення та процесуальне доказування вартості викраденого чужого майна, що перевищує 0,2 н.м.д.г.