Вантажні перевезення є бізнесом, який передбачає постійні високі ризики. У процесі транспортування виникають неконтрольовані проблеми, які можуть спричинити пошкодження або втрату вантажу. В більшості випадків такі ризики лягають на плечі перевізника, який має відшкодувати повну вартість втраченого, пошкодженого або вкрадено товару. Часто перевізник не може покрити велику суму, що шкодить інтересам всіх залучених сторін, включаючи експедиторів, вантажовідправників та вантажоотримувачів.
Пошкоджені, втрачені й викрадені товари, на жаль, є звичайною та поширеною проблемою при перевезенні вантажів. При цьому, вантаж може зникнути частково, повністю або навіть разом з авто. Найчастіше, факт зникнення виявляється по прибуттю вантажу на склад вивантаження або на митний термінал.
Часто вантажі крадуть під час зупинки авто. З кожним роком колекція способів крадіжок вантажу поповнюється новими, іноді навіть просто незрозумілими випадками, наприклад, прямо на ходу автомобіля. Рідко, але трапляються випадки, коли вантаж загубився в дорозі. Нарешті товар може бути зіпсованим або пошкодженим, у зв’язку з чим неможливо його в подальшому реалізувати або використати за призначенням.При цьому, найчастіше водії авто (перевізники) не можуть пояснити яким чином зник або загубився товар, однак відповідати перед власником необхідно.
Однак хто несе відповідальність за ці ризики? Де вона починається, а де закінчується? Можливо навести огляд деяких правових питань щодо відповідальності перевізника, а також відповідні приклади правової позиції судів при розгляді справ даної категорії.
У випадку транскордонного транзиту відповідальність за збереження вантажу регулюється, передусім, відповідними міжнародними угодами, у тому числі Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ) від 19.05.1965 (Україна приєдналась до неї 01.08.2006). Водночас до внутрішніх перевезень застосовуються норми чинного законодавства України.
Ст. 924 Цивільного кодексу України передбачено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачу, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, багажу, пошти в розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Схожі правила містяться в господарському законодавстві. Ст. 314 Господарського кодексу України передбачає, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини, за винятком випадків, коли транспортні кодекси чи статути покладають такий обов’язок доказування на одержувача або відправника.
Тією ж статтею передбачено, що за шкоду, заподіяну під час перевезення вантажу, перевізник відповідає у таких випадках:
- у разі втрати або нестачі вантажу — в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;
- у разі пошкодження вантажу — в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;
- у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності — в розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
Якщо внаслідок пошкодження вантажу його якість змінилась настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач вантажу має право від нього відмовитись і вимагати відшкодування за його втрату.
Отже, українським законодавством презюмується відповідальність перевізника за збереження вантажу з моменту прийняття та до видачі одержувачу. Водночас межі вартості відповідальності перевізника обмежуються ціною пошкодженого чи втраченого вантажу або сумою, на яку зменшилася його вартість.
При визначенні розміру збитків враховуються ціни за місцем виконання договору:
- у добровільному порядку – на день задоволення вимог;
- у примусовому порядку – на день подання до суду позову.
Господарський кодекс (ст.225) передбачає вичерпний перелік збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідальність перевізника не настає у разі доведення ним, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися через обставини, яким він не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало.
Такими обставинами можуть бути:
- вина вантажовідправника (вантажоодержувача);
- особливі природні властивості вантажу, який перевозиться;
- дефекти тари або упаковки, які не могли бути виявлені за зовнішнім виглядом при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, за відсутності слідів пошкодження тари у дорозі;
- здавання вантажу до перевезення без застереження в товарно- транспорних документах про його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні;
- здавання до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують установлені норми. (Статут автомобільного транспорту)
Перевізник безумовно звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі коли:
- вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) зі справними пломбами вантажовідправника, а штучний вантаж – зі справним захисним маркуванням, бандеролями, пломбами вантажовідправника або виготовлювача;
- недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок природних причин, звязаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;
- вантаж перевозився у супроводі експедитора вантажовідправника (вантажоодержувача);
- недостача вантажу не перевищує норм природних втрат.
У зазначених випадках автотранспортне підприємство або організація несе відповідальність за незбереження вантажу, тільки якщо пред’явник претензії доведе, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу сталися з вини автотранспортного підприємства або організації.
Також перевізник не несе відповідальності у випадках розходженнями між масою вантажу, що зазначена в товарно- транспортних документах, і фактичною масою вантажу, якщо різниця маси не перевищує відповідних нормативів природних втрат маси вантажу, зазначених відповідно до чинного законодавства та технічних норм точності вагів.
У разі перевезення швидкопсувного вантажу автомобілями-рефрижераторами перевізник несе відповідальність тільки за цілісність пломби при перевезенні, доставку вантажу в установлених термін, а також якість (сортнісь) вантажу, якщо втрата якості або пониження сортності виникли внаслідок порушення температурного режиму при перевезенні, несправності холодильного устаткування автомобіля-рефрижератора або затримки в дорозі. Оскільки перевезення такого виду вантажу здійснюється тільки за пломбою вантажовідправника, то відповідно перевізник не несе відповідальність за якість, кількість, асортимент і відповідність вантажу санітарним вимогам, а також за правильність, укладання і кріплення вантажів у кузові автомобіля.
Крім того, у випадку, коли вантажоодержувач не забезпечить вивантаження вантажу у встановлені строки, то перевізник також не буде нести відповідальність за зниження якості (сортності) вантажу, спричинене простоєм автомобіля в пункті призначення.
Перевізник несе відповідальність перед вантажоодержувачем за невідповідність наявності вантажу документам на перевезення, недостачу, зіпсуття або пошкодження вантажу, який перевозився у контейнері, тільки у разі, якщо вантаж прибув з несправною пломбою або в несправному контейнері та якщо не доведе, що недостача, зіпсуття, пошкодження вантажу або невідповідність вантажу документам на перевезення сталися з вини вантажовідправника.
Перевізники не несуть відповідальності за якісний стан тари (наявність на стандартній тарі щербинок, відколів, посічень).
Строки, протягом яких може бути предявлена претензія перевізнику складають 6 місяців, а за претензіями щодо сплати штрафів і премій – 45 днів.
Позовна давність для такої категорії судових спорів становить один рік.
Відповідальність перевізника за зниклий, втрачений, зіпсований або пошкоджений товар ( у тому числі при міжнародних перевезеннях) можливо розглянути на прикладах судової практики.
Судовими рішення у справі № 914/185/17 задоволено позов власника втраченого товару до підприємства – перевізника про стягнення 7 842 євро вартості втраченого товару (косметичні засоби).
Суть спору полягає в тому, що при перевезенні вантажу на підставі міжнародної товарно – транспортної накладної CMR вантаж на суму 7 842 євро було втрачено внаслідок викрадення, що підтверджується поясненнями водія (підприємства-перевізника) та протоколом повідомленням про злочин – крадіжку з автомобіля.
Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що відповідальність перед замовником за невиконання або неналежне виконання договору несе експедитор, а не перевізник, і саме експедитор має право вимоги до перевізника. Крім того наполягав на відсутності будь-яких договорів чи інших домовленостей між сторонами у справі, а відповідно і про відсутність зобов’язань між даними особами. Вартість вантажу не була задекларована (відповідач не був обізнаний про вартість товару), а тому підлягає застосуванню ч. 6 ст. 23 Конвенції, згідно з якою розмір відшкодування не може перевищувати 8,33 розрахункових одиниць за кілограм відсутньої ваги брутто, якщо вартість вантажу не була задекларована.
Задовольняючи позов суди зробили правові висновки щодо необгрунтованості вказаних заперечень відповідача.
Згідно норм ст. 909 ЦК України, яка кореспондується з положенням ст.307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Як випливає з аналізу вищенаведених законодавчих норм, договір перевезення є трьохстороннім договором (відправник, перевізник, одержувач).
Згідно з ч.ч.1,2 ст.929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов’язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов’язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов’язання, пов’язані з перевезенням.
Тобто права та обов’язки перевізника та експедитора є самостійними і кожний з них має відповідати саме перед власником грузу за допущенні порушення окремо, а не один перед іншим.
Відповідно до статей 1,3,4 Конвенції відповідач прийняв до перевезення вантаж на підставі міжнародної товарно-транспортної накладної CMR (що свідчить про виникнення зобов’язальних правовідносин між сторонами), в якій містилися наменування вантажу, його вага, одержувач вантажу, місце розвантаження та місце завантаження та документи, які додаються – інвойси.
Як випливає із ст. 6 Конвенції, зазначення вартості вантажу у вантажній накладній є не обов’язковим, така вартість зазначається у випадках потреби за взаємною згодою сторін або на вимогу однієї з сторін. Декларована вартість вантажу в розмірі 7842 євро зазначена в інвойсах, які є додатком до транспортної накладної CMR, а обізнаність відповідача із задекларованою вартістю вантажу на суму 7842 євро, підтверджується поясненнями водія відповідача згідно протоколу повідомлення про злочин (вкрадений товар).
Відповідно до ч.1. ст.17 Конвенції (КДПВ), перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.
Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути (ч.2. ст.18).При цьому, згідно ст.18 Конвенції, тягар доказу того, що втрата вантажу, його ушкодження чи затримка доставки викликані обставинами, зазначеними в пункті 2 статті 17, лежить на перевізнику.
Відповідно до ч.1 ст.13 Конвенції, після прибуття вантажу на місце, передбачене для його доставки, одержувач має право вимагати від перевізника передачі йому другого примірника вантажної накладної і вантажу в обмін на розписку. Якщо встановлена втрата вантажу одержувач може від свого імені пред’явити перевізнику вимоги, основані на праві, що витікає з договору перевезення.
Відповідно до ч.1. ст.20 Конвенції передбачено, що той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або, за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є беззаперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред’явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим.
Також суди не погодились із доводами відповідача про застосування ліміту відповідальності перевізника за втрату вантажу посилаючись на ч.6. ст.23 Конвенції, згідно якої більша компенсація може вимагатися тільки у випадку, якщо відповідно до статей 24 і 26 була задекларована вартість вантажу або спеціальний відсоток при доставці, тобто граничний розмір відшкодування за втрачений вантаж, який не може перевищувати 8,33 розрахункових одиниць за кілограм відсутньої ваги брутто.
Водночас, крім зазначеного вище про визначення вартості товару в інвойсах та обізнаності відповідача в його вартості, суди зазначили, що відповідно до ст. 29 Конвенції перевізник не має права посилатися на положення цього розділу, які виключають чи обмежують його відповідальність або які переносять тягар доказу, якщо збиток був викликаний його навмисним правопорушенням або таким неналежним виконанням обов’язків з його боку, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення.
Те ж саме стосується і тих випадків, коли навмисне правопорушення або неналежне виконання обов’язків вчинено агентом чи службовцем перевізника або будь-якою іншою особою, до послуг якої перевізник звертається для виконання перевезення, під час виконання такими агентами, службовцями чи іншими особами покладених на них обов’язків. Більш того, у такому випадку такі агенти, службовці або інші особи не можуть посилатися відносно своєї особистої відповідальності на положення цього розділу.
Як вказано вище, тягар доказу, щодо відсутності вини при втраті вантажу покладено на перевізника. Поряд з цим, відповідач не довів, що він та його службові особи виконали зобов’язання зі збереження вантажу належним чином.
Окрім того, рішенням суду у справі № 645/4231/19 задоволено позов власника товару до перевізника про стягнення збитків завданих за втрачений товар в розмірі 220 000 грн.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що згідно товарно-транспортної накладної передав відповідачу для перевезення вантаж: родзинки в кількості 4 000 кг загальною вартіст 220 тис. грн. Відповідач зобов’язаний був на автомобілі доставити вантаж та передати його у розпорядження Товариства-отримувача. Однак відповідач грубо порушив умови договору та правил перевезення вантажів, не виконав своїх зобов’язань з доставки вантажу на погоджених з позивачем умовах в певний пункт призначення, а доставив його за іншою адресою і передав його у розпорядження невстановленої особи, що призвело до втрати вантажу.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що дійсно отримував вантаж, однак документи на вантаж він під час отримання вантажу не вивчав, а керувався телефонними вказівками невідомої особи, якого вважав власником вантажу. Саме за його вказівкою відвіз вантаж за іншої, ніж вказано в документах адресою, де передав його невідомим особам, після чого, отримав на банківську карту оплату за перевезення вантажу.
Вказані обставини також підтверджуються протоколом допиту відповідача, який міститься у кримінальному провадженні, порушеному за заявою позивача за фактом незаконного шахрайського заволодіння вантажем.
Задовольняючи позовні вимоги, суд зазначив, що Пунктом 13.11 глави 13 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. N 363 визначено, що якщо вантажоодержувач не може прийняти вантаж від Перевізника, інший пункт призначення та умови доставки вантажу визначаються за погодженням з вантажовідправником.
У товарно-транспортній накладній реквізит “Переадресування вантажу” на етапі її виписування Замовником (вантажовідправником) відповідно до пункту 11.4 глави 11 Правил не заповнюється. Реквізит “Переадресування вантажу” заповнюється вантажоодержувачем під час приймання вантажу. У випадку виникнення необхідності переадресування вантажу зазначений реквізит заповнюється із дотриманням вимог пункту 13.11 глави 13 Правил.
З цього випливає, що відповідач зобов`язаний був перевезти та доставити вантаж до погодженого в документах пункту призначення та видати його уповноваженій особі вантажоодержувача. В разі необхідності відповідач зобов’язаний був погодити з уповноваженим представником позивача зміну пункту доставки, а також вантажоодержувача.
Судом встановлено, що товарно-транспортна накладна була підписана позивачем та відповідачем, в ній узгоджені основні умови перевезення. Підпис відповідача свідчить як про факт отримання вантажу, так і підтверджує кількість, асортимент та вартість вантажу. Таким чином товарно-транспортна накладна є достатнім документом, яким підтверджується факт укладення договору перевезення в письмовій формі та факт приймання відповідачем вантажу до перевезення. Цією ж накладною встановлена і дійсна вартість вантажу.
Однак судом встановлено, що відповідач не виконав своїх зобов`язань з доставки вантажу на погоджених з позивачем умовах, не проявив належну обачливість, змінив без погодження з позивачем або з вантажоотримувачем або із уповноваженою ними особою маршрут слідування та доставив вантаж у інший пункт та передав у розпорядження невстановленої особи. При цьому навіть не оформив факт доставки та передачі фактичному отримувачу вантажу документально, а тому повинен відшкодувати вартість втраченого товару.
При цьому суд відхилив доводи відповідача, що у порушення вимог закону позивачем до пред’явлення позову не було вжито заходи досудового врегулювання спору шляхом пред’явлення претензії.
Суд зазначив, що відповідач робить невірний висновок про обов’язковість досудового порядку врегулювання спору – пред’явлення претензії до відповідача. Про це свідчить дійсний зміст норм ст. 925 ЦК України, які не зобов`язують, а лише надають право позивачу на досудове врегулювання спору, перед звернення із позовом до суду.Таким чином непред`явлення претензій до відповідача перед зверненням до суду не має жодного правового значення.
Окрім того Верховний Суд у справі № 907/603/17, залишив в силі судові рішення попередніх інстанцій, якими задоволено позов власника до перевізника про стягнення збитків в розмірі 76 860 грн. за зіпсований товар зробивши з цього приводу наступні правові висновки.
Суть спору полягає в тому, що під час перевезення продуктів харчування були пошкоджені упаковки (їх залито водою), у зв’язку з чим товар був зіпсований і не можливий для подальшої реалізації.
За приписами ст. 314 ГК України, ст. 924 ЦК України перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й пошкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов’язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.
Тобто, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов’язаної сторони.
Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.
Було доведено факт псування вантажу під час перевезення, зокрема, тент та підлога транспортного засобу мають дірки, що призвело до псування водою (залиття) частини товару,про що свідчить відповідний акт та відмітка в графі 24 CMR. Тоді як з огляду на презумпцію вини відповідача, як перевізника, останній не довів як факту належного виконання своїх зобов`язань щодо доставки вантажу у належному стані, так і наявності обставин, які є підставою для звільнення від відповідальності за незбереження вантажу.
Таким чином, не виконавши обов’язку щодо схоронності вантажу під час перевезення, доставки вантажу до пункту призначення та видачі його уповноваженій особі вантажоодержувача, відповідач не довів наявності обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.
У якості підсумку слід вказати, що документами, які допоможуть відшкодувати збиток є товарно-транспортна накладна (накладна CMR), яку доповнює договір.
При пошкодженні або недостачі товару необхідно скласти акт при доставці його до пункту призначення.У ньому вкрай важливо вказати всі подробиці, а в накладній замість підпису про приймання зробити відмітку про складання акту.
Якщо в дорозі стався напад на автомобіль, його водій зобов’язаний заявити про це в відділення поліції, в районі юрисдикції якого сталася надзвичайна пригода. При підозрі, що недостача вантажу могла статися з вини третіх осіб, вантажоодержувачу також необхідно скласти заяву в органи внутрішніх справ.
Якщо дійде до суду, ці документи стануть головним доказом, що:
- перевезення мало місце;
- перевезення здійснювала конкретна транспортна компанія: конкретний автомобіль і водій;
- кількість або стан вантажу дійсно змінилися або взагалі товар зник з моменту прийняття до перевезення.
До речі, саме накладну суд розгляне як обґрунтування вартості товару при призначенні виплати компенсації.
Разом з тим, найпростіше рішення – оформити страховку на вантаж. З одного боку, це додаткові витрати, але з іншого – гарантія компенсації, якщо щось трапиться.
Ще одна важлива порада: звертайтеся до перевірених великих перевізників. Вивчайте ліцензії і, головне, уважно читайте договір. Якщо в ньому будуть пункти з серії «Перевізник відповідальності не несе», краще утримайтеся від послуг такої компанії. Подібний договір, в будь-якому випадку, буде визнаний судом недійсним, але відмірявши сім раз перед тим, як відрізати, Ви збережете не тільки вантаж, але і час, і нерви.
В той же час, якщо Ви потрапили в таку халепу як втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу який Вам належить звертайтесь до адвоката, який на високому професійному рівні допоможе в судовому порядку відшкодувати завдані Вам збитки.