У сучасному світі громадяни фактично позбавились звички зберігати кошти вдома та розраховуватись готівкою. Фактично всі розрахунки відбуваються через банківську картку, а кошти накопичуються на розрахункових рахунках (вкладах) в банківських установах.
Однак, бувають непоодинокі випадки, коли у громадян через неправомірні дії банківських працівників або інших невстановлених осіб зникають кошти, які були на рахунках. Багато власників кредитних карток не з чуток знають про кредитні махінації. Шахраї в гонитві за наживою проявляють чудеса винахідливості, вигадуючи все нові й нові способи зняти гроші з чужої картки.
У зв’язку із цим постає питання хто повинен повернути викрадені кошти, а тому пропонується розглянути ці ситуації з урахуванням судової практики.
Численними лишаються справи з приводу шахрайського списання коштів з банківських карток. Довідавшись про втрату коштів потерпілий, зазвичай швиденько блокує свою картку і рахунок, зателефонувавши на «гарячу лінію» банку.
Заблокували, але що робити з сумами, які вже встигли поцупити перед цим? Тим більше, зазвичай у банку вже готова своя версія того, що насправді сталося: псевдо–потерпілий міг і сам організувати «несанкціоноване списання» зі своєї картки, а потім пред’явити до банку претензії про відшкодування. Досить часто у подібних ситуаціях банки відразу заявляють, що вони усе перевірили і у всьому винен клієнт, оскільки у банка висококласна систем захисту і безпеки, що виключає стороннє злочинне втручання і списання грошей.
Прикладом може слугувати справа № 202/10128/14, предметом розгляду якої стало стягнення з банку безпідставно списаних з картки коштів.Суть спору в тому, що в одному з банків позивачці оформили не прості, а «золоті картки», що не завадило комусь швидко списати з них 14 тисяч гривень. Позивачка повідомила по «гарячій лінії» про це банк, попросила заблокувати свої рахунки та поінформувала, що власний пін-код та іншу інформацію стосовно вказаних платіжних карток нікому не передавала і на цей час картки фізично знаходяться у неї.
Разом з тим за результатами службового розслідування, банк (відповідач) погодився, що дійсно мало місце шахрайство. Зловмисники підробили фіктивний банківський сайт, що можливо при неуважності користувачів і недостатній захищеності їх персональних комп’ютерів від вірусів. Також банк посилався на власні «Умови і правила надання банківських послуг» (які, до речі, так і не були надані в суд), відповідно до яких банк не несе відповідальності за несанкціонований доступ до пін-коду клієнта в разі відсутності у самого клієнта відповідного ліцензійного програмного забезпечення, відсутності антивірусних і антишпигунських програм, що забезпечують захист від несанкціонованого доступу до інформації на ПК клієнта.
Погоджуюсь із доводами банку апеляційний суд відмов у задоволенні позову, поклавши провину за несанкціоноване списання коштів на позивачку, яка повинна була б краще захищати свій ПК.
Однак, Верховний Суд скасував це рішення, зазначивши, що воно ґрунтується на припущеннях, а не наявних в матеріалах доказах, які б підтверджували, що позивачка своїми діями чи бездіяльністю дійсно сприяла втраті, незаконному використані свого пін-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати спірні платіжні операції. Тим більше, як вбачається з результатів службового розслідування відповідачем так звана «фітингова» схема шахраїв розрахована не тільки на неуважність користувачів системи банку та недостатню захищеність їх ПК, а й на наявність особливостей деяких сервісів систем самого банку-відповідача, які можна використовувати для обману користувачів.
За таких підстав ВС залишив без зміні рішення суду першої інстанції, який стягнув з банку на користь позивачки безпідставно списані суми.
Також слід навести правову позицію Верховного Суду у справі № 759/4025/19 щодо безпідставного списання банком коштів з рахунку клієнта.
Так, фізична особа звернувся до суду з позовом , в якому просив визнати нечинними трансакції щодо переказу коштів та зобов’язати банк повернути йому безпідставно списані з банківського/карткового рахунку грошові кошти в сумі 21 300 доларів США, що на день подання позову становило 575 313 грн., шляхом їх відновлення на картковому рахунку.
Позов обґрунтовано тим, що він є власником банківської картки, відкритої в банку-відповідача як сумісний банківський рахунок разом зі своїм батьком, для оплати навчання у закладі вищої освіти в Канаді. На зазначений картковий рахунок було перераховано грошові кошти в розмірі 21 300,00 дол. США. Під час перебування на навчанні у Канаді він не користувався телефоном , номер якого є ключем до банківської картки . Однак, йому стало відомо, що у цей період з його банківської картки зникли всі грошові кошти, і сім-карта до телефонного номера є неактивною. Зателефонувавши до кол-центру банку, він дізнався, що із зазначеного банківського рахунка зникли кошти, а пізніше стало відомо, що сім-карта (ключ), перевипущена в одному із центрів обслуговування абонентів «lifecell». Будь-яких розпоряджень щодо переведення грошових коштів з належної йому банківської картки він не надавав і за цим фактом районним відділенням національної поліції порушено кримінальне провадження. Вважаючи дії відповідача щодо проведення вказаних транзакцій незаконними просив позовні вимоги задовольнити.
Верховний Суд залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції про задоволення позову про зобов’язання відповідача повернути безпідставно списані кошти, зробивши наступні висновки.
Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі безпідставного списання банком з рахунку клієнта коштів банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із Законом України «Про платіжні послуги» неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем – особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.
Відповідно до вказаного Закону користувач спеціального платіжного засобу (картки) зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.
Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.
Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.
Банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором, повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу. Банк у разі невиконання обов`язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.
Користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які ним не виконувалися.Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.
В свою чергу, Банк зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України «Про звернення громадян».
Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.
Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Окрім цього, надання користувачем третім особам необхідної інформації для здійснення звичайних операцій із зарахування на картковий рахунок коштів (номер карткового рахунку; прізвище, ім’я по батькові власника карткового рахунку, його номера телефону) не може розцінюватися як надання користувачем інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (Постанова Верховного Суду у справі № 725/314/15-ц)
На жаль, “крадіжка” коштів із картки – не єдина проблема її власника, адже банки досить часто нараховують відсотки та штрафні санкції на суму боргу, навіть незважаючи на те, що борг виник не з вини позичальника.
Так, наприклад, однією із справ, які розглянув Верховний Суд, була саме справа № 691/699/16 про стягнення незаконно знятих коштів із кредитки щодо якої ВС висловив правову позицію.
Між банком і позичальником було укладено кредитний договір. Банк свої зобов’язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав кредитну картку з обумовленим кредитним лімітом. Позичальник, за твердженням банку, свої зобов’язання порушив, у зв’язку з чим виникла кредитна заборгованість. Через це банк і звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості.
При цьому, як видно з матеріалів справи, кредитна заборгованість виникла внаслідок списання коштів із рахунка позичальника через шахрайські дії третіх осіб. Позичальник звернувся до правоохоронних органів щодо вчинення шахрайських дій із картковим рахунком і до того ж звернувся до банку з повідомленням про несанкціоноване списання грошей. Банк, своєю чергою, не зміг довести, що позичальник своїми діями або бездіяльністю сприяв утраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції.
Суди і першої, і апеляційної інстанцій відмовили банку у вимогах про стягнення з позичальника коштів. Суди зробили акцент на відповідальності власника картки. Зокрема, користувач кредитки не може відповідати за здійснення платіжних операцій, якщо картку використовували без його фізичної участі або електронної ідентифікації, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями або бездіяльністю сприяв утраті, незаконному використанню інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції.
Верховний Суд, з урахуванням ст. 1073 ЦК України, Закону України «Про платіжні послуги» і у зв’язку з відсутністю в банку доказів того, що відповідач своїми діями або бездіяльністю посприяв утраті або незаконному використанню інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції, повністю погодився з рішенням судів попередніх інстанцій.
Також хотілося б указати, що клієнт у подібній ситуації не тільки не зобов’язаний виплачувати банку заборгованість, що утворилася внаслідок шахрайських дій, а й має право сам вимагати від банку відшкодування незаконно знятих коштів.
Так, у розглянутій справі ВС дійшов висновку про те, що відповідальність клієнта за шахрайське зняття коштів із картки настає в тому разі, якщо клієнт своїми діями або бездіяльністю сприяв утраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції. Стосовно права клієнта на відшкодування незаконно списаних коштів, то в постанові № 6-71цс15 ВС виклав таку правову позицію: якщо банк не надав беззаперечних доказів, що спростовують доводи клієнта про те, що банківську картку він не втрачав, іншим особам не передавав, ПІН-коду нікому не повідомляв, банк зобов’язаний сплатити клієнту кошти, зняті під час неналежної операції.
Отже, ще раз слід зазначити, що відповідальність позичальника є важливим чинником. Тобто позичальник не буде відповідати за шахрайські дії з його карткою та матеріальну відповідальність за неналежні платіжні операції в разі дотримання таких умов:
- своїми діями або бездіяльністю позичальник не сприяв утраті або незаконному використанню інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції;
- виявивши безпідставне списання коштів, позичальник невідкладно повідомивши про це в банк і правоохоронні органи.
Більше того, з урахуванням позиції ВС клієнт має право вимагати від банку втрачені гроші, оскільки не несе відповідальності за здійснення платіжної операції, якщо картку використовували без його фізичної участі або ідентифікації.
Несанкціоновані списання грошових коштів — досить поширений спосіб шахрайства. Однак у кожній конкретній справі все залежить від того, наскільки активним є потерпілий в частині ініціювання розслідування та відстоювання своїх законних прав та інтересів.
Більшість жертв шахрайських схем, через необізнаність, життєвих обставин або відсутності можливостей, зупиняються на етапі проведення внутрішнього банківського розслідування. Тобто повідомляють банк телефоном та чекають доки останній проведе відповідні процедури.
Як правило, все закінчується тим, що клієнт отримує лист, де вказано, що списання грошових коштів відбулось з вини самого клієнта, а грошові кошти не можуть бути повернуті. Якщо таке списання відбулося з кредитного рахунку, то банк, вимагатиме повернення цих коштів з потерпілої особи: спочатку в рамках досудових претензій, а потім за допомогою судових процедур.
Що ж робити, коли став жертвою шахрайської схеми.
Загальний алгоритм дій після виявлення несанкціонованого списання грошових коштів з рахунку, такий:
- Заблокувати банківську карту, з якої здійснено несанкціоноване списання грошових коштів.
- Звернутися до служби підтримки банківської установи телефоном чи онлайн, щоб повідомити про ситуацію, що склалася. Розмову з представником банку бажано записати. Крім того, звернутися з письмовою вимогою до банку про надання інформації щодо події.
- Звернутися до правоохоронних органів із заявою про відкриття кримінального провадження за фактом незаконного заволодіння грошовими коштами.
- Звернутися із заявою про визнання особи потерпілою в межах кримінального провадження.
В разі безпідставного списання банком з рахунку клієнта грошових коштів банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта.Окрім того, потерпіла особа може вимагати повернення грошей коштом банківської установи, а не лише шляхом стягнення з особи, яка цими коштами заволоділа.