Відповідно до приписів абз. 1 ст. 1 Закону «Про захист економічної конкуренції» № 2210, економічна конкуренція (конкуренція) – це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції згідно з п. 3 ч. 1 ст. 50 Закону № 2210 є є, зокрема антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.
Суб`єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов`язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
Норми права, за якими АМК здійснюється кваліфікація правопорушення (абз.8 ч.2 ст. 15, п. 3 ст. 50 Закону № 2210) є антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.
Специфіка спорів щодо оскарження рішень АМК, полягає у тому, що у кожному конкретному випадку судами під час розгляду справ з`ясовується питання наявності/відсутності підстав для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК, якими в силу приписів ч.1 ст. 59 Закону № 2210, зокрема, є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.
Верховний Суд, залишаючи 23.06.2026 без змін постанову апеляційної інстанції про задоволення позову Міськради про визнання недійсним Рішення АМК “Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу” від 20.02.2025 звернув увагу, що для з’ясування питання наявності чи відсутності в діях органів державної влади і органів місцевого самоврядування ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, передбаченого пунктом 3 статті 50 та абз. 8 ч. 2 ст. 15 Закону № 2210 необхідна повнота з`ясування АМК обставин, які мають значення для справи та необхідно досліджувати в системному аналізі щодо відповідності таких дій органу межам власної компетенції та реалізації їх у передбачений законом спосіб, а також встановленим та доведеним органом АМК обставинам наявності впливу таких дій на розвиток конкуренції.
Суть спору в тому, що у порушення вимог пункту 3 ч.1 ст. 50, визначеного абз. 8 ч.2 ст. 15 Закону «Про захист економічної конкуренції» № 2210, ст. 15 відповідачем прийнято рішення, яким визнано дії Ради, які полягали у прийнятті ухвали від 04.07.2024 № 4967 “Про внесення змін до ухвали міської ради від 08.07.2021 № 1076 “Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку” щодо встановлення ставок земельного податку на 2025 рік за кодом цільового призначення 02.01 (будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд) такими, що порушують законодавство про захист економічної конкуренції. АМК дійшло висновку, що встановлення Радою різних ставок земельного податку для юридичних та фізичних осіб створює не однакові умови в господарській діяльності суб`єктів на різних ринках, у тому числі ринках, на яких фізичні особи здійснюють незалежну професійну діяльність.
Верховний Суд у постанові від 23.06.2026 зазначив, що, сама можливість настання негативних наслідків для конкуренції є достатньою умовою визнання дій, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону № 2210, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Натомість апеляційний суд виходив із того, що Рішення АМК прийнято при неповному з`ясування обставин, які мають значення для справи, та недоведенні обставин, які мають значення для справи і які визнано АМК встановленими.
Так, визначальною ознакою для визнання фізичної особи суб`єктом господарювання в розумінні Закону № 2210 є здійснення такою особою господарської діяльності. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Отже, якщо фізична особа-підприємець використовує земельну ділянку виключно як присадибну та не використовує її у своїй підприємницькій діяльності, то застосування до такої особи зниженої ставки податку є правомірним та таким, що у повній мірі відповідає принципу рівності платників перед законом, зокрема, з урахуванням фактичного способу використання земельної ділянки. Отже, за висновком суду, за аналогією, вказане також стосується і фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, що не пов`язана з підприємницькою діяльністю та статусом фізичної особи-підприємця. Тобто, у випадку не здійснення такою фізичною особою господарської діяльності на земельній ділянці, власником якої вона є, така фізична особа не може визнаватися суб`єктом господарювання в розумінні Закону № 2210.
Таким чином апеляційний суд дійшов висновків, що АМК у оспорюваному рішенні не доведено наявності у діях Ради порушення вимог законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п.3 ст. 50, абз. 8 ч. 2 ст. 15 Закону № 2210, у вигляді антиконкурентних дій органу місцевого самоврядування, внаслідок яких окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами.
Верховний Суд погодився із апеляційним судом про наявність підстав для скасування оскаржуваного Рішення АМК за недоведеністю відповідачем підстав для кваліфікації дій позивача, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого абз. 8 ч. 2 ст. 15, п. 3 т. 50 Закону № 2210.
При цьому ВС зазначив, що у вирішенні питання впливу ухвали Ради від 04.07.2024 № 4967, зокрема, створення більш сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності фізичним особам відносно до інших учасників певного товарного ринку – юридичним особам, слід враховувати, що застосування нижчої ставки до фізичних осіб (громадян) є логічним та легітимною реалізацією податкового законодавства.
7.57. У спірному випадку, Суд зауважує, що фізичні особи, які є власниками присадибних ділянок, використовують їх виключно для проживання або ведення особистого селянського господарства без здійснення будь-якої підприємницької діяльності, а тому ставка податку на землю для фізичних осіб має суттєву відмінність за своїм функціональним призначенням та значно відрізняє останніх за правовим статусом від правового статусу юридичних осіб, як суб`єктів господарювання, для яких земельна ділянка по своїй суті є одним із ресурсів задля досягнення мети здійснення підприємницької діяльності на земельній ділянці – отримання прибутку.
7.58. Саме таке розмежування цілей використання земельних ділянок, з огляду на положення Податкового кодексу України і має прямий вплив на податкову базу та економічну суть об`єкта оподаткування та, відповідно, є підставою для встановлення різних ставок.