Бажання громадян придбати якісний транспортний засіб нерідко вимушує позичати грошові кошти в Банках та інших Фінансових компаніях та отримувати автокредит.
При видачі автокредиту, позичальники підписують кредитний договір, який розробляється Позикодавцем або Фінансовим компаніями та можуть містити вкрай невигідні умови отримання кредитів, про які Позичальник дізнається вже при проблемному спілкуванні з Банком, Фінансовою компанією або Колекторською компанією через імовірну наявність боргових зобов’язань:
– нарахування пені, штрафу, додаткових комісій;
– вилучення автомобіля;
-нав’язування в кредитному договорі певної страхової компанії;
-нарахування кредитних процентів на кредитні комісії;
-безпідставне неврахування платежів та нарахування інших прихованих платежів.
Проте, чи завжди такі дії з боку банку або інших кредиторів є законними та не підлягають оскарженню?! Звісні ні! Всі спірні ситуації можливо
врегулювати в судовому порядку!!!
Найчастіше до суду звертаються банки або фінансові установи з вимогами про стягнення боргу, до складу якого входять:
– тіло кредиту;
-проценти за користування кредитом;
– штрафні санкції та пеня;
-інфляційні втрати;
-витрати на правову допомогу.
Складність справ полягає в тому, що боржники часто не знають, з якого
моменту банк втрачає право на нарахування відсотків або пені, або не враховують, що не всі вимоги кредитора є законними після завершення строку дії договору.
Спори щодо автокредитів є типовими, але водночас складними через велику кількість нарахувань і особливості правового регулювання. Успішний захист у таких справах неможливий без професійної адвокатської допомоги, яка забезпечує не лише формальний захист у суді, а й ефективну правову стратегію, що дозволяє мінімізувати фінансові ризики для клієнта.
Адвокат по автокредитах – це фахівець, який допоможе врегулювати конфлікт та захистити ваші права. Саме правильна правова позиція адвоката часто дозволяє зменшити вимоги банку на десятки або навіть сотні тисяч гривень, захистити клієнта від виконавчого провадження або скасувати незаконні рішення попередніх інстанцій.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА У СПРАВАХ ПО СПОРАХ ПО АВТОКРЕДИТУ:
1. Консультація з усіх питань, пов’язаних з укладанням, підписанням та
виконанням кредитного договору та здійснення юридичного аналізу його умов;
2. Перевірка на законність дій банку або колекторської компанії;
3. Допомога у зібранні доказової бази та підготовка позовної зави (зустрічної позовної заяви) у спорах по автокредиту;
4. Підготування необхідних процесуальних документів-адвокатського запиту, претензії, відповіді на претензію, заяв, скарг, писмових пояснень, заперечень, клопотань, тощо
5. Ознайомлення з матеріалами справи зі спору, пов’язаного з
укладанням, підписанням та виконанням автокредитного договору, якщо справа вже перебуває в суді;
6. Захист клієнта у судах всіх інстанцій у справах зі спорів, пов’язаних з
укладанням, підписанням та виконанням автокредитного договору, у тому числі у позовах, пред’явлених до клієнта;
7.. Оскарження судових рішень у справах, пов’язаних із укладанням,
підписанням та виконанням автокредитного договору та постановлених не на користь клієнта в Апеляційний та Верховний Суд;
8. Правовий супровід клієнта на стадії виконавчого провадження.
Найчастіше клієнти звертаються до Адвокатів АО «Ткачук і партнери» з таких питань:
– питання прострочення платежів і вимоги про дострокове повернення
кредиту;
– щодо стягнення заборгованості через суд;
– щодо застосування виконавчих написів нотаріусів та арешту
транспортного засобу;
-з приводу завищених штрафних санкцій;
– перерахунок боргу;
-розірвання або визнання недійсним(нікчемним) договору автокредиту;
-щодо захисту права власності на авто та недійсності окремих умов
кредитного договору.
Суди задовольняють вимоги банків частково або відмовляють у задоволенні, коли кредитор не довів строку пред’явлення вимоги, а строк позовної давності минув (ст. 261 ЦК України); не надано докази направлення вимоги про дострокове стягнення кредиту; відсотки нараховані після закінчення дії договору; банк не довів спричинення позичальником збитків,тощо.
Отже в залежності від конфліктної ситуації, яка виникла у клієнта адвокат обере найбільш ефективний спосіб відновлення порушених прав клієнта у судовому порядку.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ В СПРАВАХ ЗІ СПОРУ ПО АВТОКРЕДИТНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ
1. У разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях із визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються шляхом зазначення еквівалента іноземної валюти, а отже кредитор не має право на стягнення разом із заборгованістю по автокредиту ще і суму інфляційних витрат
Відповідно до статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014 громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14.04.2014 з населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася Антитерористична операція. Отже кредитор не має права нараховувати в таких випадках штраф за прострочення погашення договору за кредитним договором
Якщо кредитор пред’явив позов про звернення стягнення на автомобіль для погашення заборгованості за договором автокредиту, але строк позовної давності для звернення до суду із вимогами про стягнення заборгованості за договором автокредиту минув, суд відмовляє у задоволенні позову про звернення стягнення на автомобілі за пропуском строк позовної давності
ТОВ звернулося до суду з позовом до Особа 1, Особа 2, у якому просило в рахунок часткового погашення заборгованості Особа 1 за кредитним договором у розмірі 507 865 грн. звернути стягнення на предмет застави – автомобіль марки Volkswagen, що належить на праві власності Особа 2, шляхом продажу зазначеного автомобіля з публічних торгів, встановивши його початкову вартість у розмірі 264 550 грн., відповідно до договору застави від 30.08.2013 .
Свої вимоги ТОВ обґрунтовувало тим, що 22.08.2013 ТОВ та Особа 1 уклали кредитний договір, а 18.12.2014 вони уклали додаткову угоду до кредитного договору, в якій сторони погодили збільшити строк кредиту до 63 місяців. ТОВ просило суд в рахунок часткового погашення заборгованості Відповідача за автокредитним договором у розмірі 507 865 грн. звернути стягнення на предмет застави – автомобіль марки Volkswagen, на праві власності Відповідачу.
Також ТОВ звернулося до суду із позовом про стягнення з Особа 1 заборгованості за кредитним договором від 22.08.2013 в розмірі 127 529 грн., який ухвалою від 05.08.2020 об’єднано в одне провадження з першим позовом.
Рішенням міського суду від 21.04.2021, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції від 18.07.2022, у задоволенні позову ТОВ про звернення стягнення на предмет застави відмовлено. Частково задоволено позов про стягнення заборгованості: стягнув з Відповідача на користь ТОВ заборгованість за автокредитним договором у розмірі 34 331 грн.
Верховний Суд 18.07.2022 рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 24 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду,виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Аналогічне правило закріпленоі в частині першій статті 590 ЦК України.
На момент перереєстрації спірного транспортного засобу на ім`я Відповідача діяла заборона на його відчуження, тому Відповідача не можна вважати добросовісним набувачем автомобіля та на предмет застави може бути звернено стягнення з підстав, передбачених ст. 25, 26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень».
ТОВ просило звернути стягнення на автомобіль, який належить на праві власності Відповідачу , в рахунок погашеннязаборгованості Відповідача, яка становить 507 865 грн. та складається з простроченої заборгованості в розмірі 51 407 грн., з яких: 38 527 грн.- заборгованості за кредитом, 3 472 грн. – 3 % річних, 9 406 грн. інфляційних втрат; заборгованості з дострокового повернення суми кредиту в сумі 419 421 грн., з яких: 342 937 грн. – заборгованості за кредитом, 13 726 грн. – 3 % річних, 62 757 грн. інфляційних втрат; штрафу, нарахованого за пунктом 8.2 загальних умов договору, у розмірі 37 037 грн.
Суди попередніх інстанцій зробили висновок про необґрунтованість включення до заборгованості сум інфляційних втрат, оскільки у разі порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях із визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються шляхом зазначення еквівалента іноземної валюти.
ВС погодився із зазначеним висновком та зазначив, що інфляційні втрати не підлягають стягненню, оскільки у зобов’язанні, вираженому в гривнях із валютним еквівалентом, втрати від інфляції вже компенсовано шляхом прив’язки до іноземної валюти. Таким чином, повторна компенсація інфляційних втрат є необґрунтованою та суперечить суті валютного застереження.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014 громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14.04.2014 з населених пунктів, визначених у затвердженому КМУ переліку, де проводилася Антитерористична операція.
Оскільки Відповідач зареєстрована у місті Вугледар, віднесеному до населених пунктів, на території яких проводилася Антитерористична операція, тому до розрахунку заборгованості безпідставно включено штраф у розмірі 20 % від суми кредиту, передбачений пунктом 8.2 загальних умов кредитування, що складає 37 037 грн.
Також ВС погодився із висновком судів попередніх інстанцій, що на момент перереєстрації спірного транспортного засобу на ім`я Особа 2 діяла заборона на його відчуження, тому Особа 2 не можна вважати добросовісним набувачем автомобіля та на предмет застави може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статями 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Водночас обґрунтованим є розрахунок заборгованості Відповідача в розмірі 398 664 грн., яка складається з: 38 527 грн. суми простроченої заборгованості за кредитом; 342 937 грн. заборгованості з дострокового повернення суми кредиту; 3 472 грн – 3 % річних, нарахованих на суму простроченої заборгованості за кредитом за період з 16.11.2015 до 11.06.2017; 13 726 грн. – 3 % річних, нарахованих на заборгованість з дострокового повернення суми кредиту, за період з 11 лютого 2016 року до 11 червня 2017 року.
Водночас ВС звернув увагу, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ). Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу,яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦКУ). Станом на 12.02.2016 Позивач був обізнаний про порушення його прав, а з позовом звернувся до суду лише 09.07.2020, тобто за межами трирічного строку позовної давності.
Отже, врахувавши неналежне виконання Відповідачем зобов`язань за кредитним договором і договором застави та обґрунтованість вимог про звернення стягнення на предмет застави, суд зробив висновок про пропуск позивачем позовної давності в цій частині вимог.
2. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦКУ
Якщо пеня значно перевищувала основну заборгованість, вона судом може бути справедливо зменшена відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦКУ
До районного суду звернувся Банк із позовом до Особа про стягнення боргу за кредитним договором, посилаючись на те, що за умовами кредитного договору Позичальник (Особа 1) взяв кредит на покупку автомобіля та мав повертати кредит та проценти щомісячними платежами з 26 до 30 числа кожного місяця, однак не виконував цих обов`язків. Після закінчення терміну кредитування борг за кредитним договором станом на 22.10.2019 становить 74 360 дол. США, що включає тіло кредиту – 8 617,20 дол. США, проценти – 9 551,53 дол. США, комісію – 958,05 дол. США, пеню – 55 233,37 дол. США.
Заочним рішенням суду першої інстанції від 03.12.2021 позовні вимоги задоволено частково: Стягнуто із Особи 1 на користь Банку заборгованість за кредитним договором в розмірі 19 168, 73 дол. США.
Постановою апеляційного суду від 06.10.2022 рішення суду першої інстанції змінено : стягнуто із Відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 15 776,49 дол. США.
Верховним Судом 27.04.2023 рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦКУ Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постанові Верховного Суду від 18.01.2023 (із посиланням на постанову ВП ВС від 31.10.2018) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦКУ.
Установивши, що борг за процентами в розмірі 9 551,53 дол. США та пеню в розмірі 55 233,37 дол. США Позивач нарахував станом на 22.10.2019, хоча строк кредитування (строк дії кредитного договору) закінчився 30.07.2012, отже, право банку нараховувати проценти за кредитом припинилося 30.07.2012, після закінчення строку кредитування, а нарахування процентів поза межами строку дії договору (строку кредитування) суперечить закону, зокрема статті 1048 ЦК України.
Таким чином ВС погодився з висновком суду апеляційної інстанції про
зменшення розміру нарахованих відсотків до 6 159,29 дол. США.
Окрім того, ч. 3 ст. 551 ЦКУ встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Оскільки розмір пені, яку просив стягнути позивач, значно перевищує розмір основної заборгованості, а позивач не навів жодних розрахунків того, в
якому розмірі йому завдано збитків неповерненням кредитних коштів, суди обґрунтовано застосували норму ч. 3 ст. 551 ЦК та зменшили розмірі пені, яка підлягає стягненню з відповідача, до 1 000 дол.США.
3. При наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦКУ, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами
Стягнення інфляційних втрат за валютним кредитом при «валютному застереженні» незаконно. Тобто, застосування індексу інфляції, передбаченого ч.2 ст. 625 ЦКУ є недопустимим, оскільки втрати від інфляції в національній валюті вже компенсовані механізмом валютного еквіваленту
ТОВ звернулось до суду із позовом до Особа 1 про стягнення кредитним договором, посилаючись на те, що за умовами кредитного договору позичальник отримала кредит для придбання автомобіля у розмірі 286 335 грн., що на дату укладання договору становило еквівалент 35 150,40 доларів США, строком на 60 місяців зі змінною процентною ставкою. Крім того, відповідачу був наданий додатковий кредит у сумі 99 680 грн., що на дату укладення Кредитного договору становило еквівалент 12 236,75 доларів США, на оплату страхових платежів згідно з договором страхування, укладеним на виконання умов основного договору. У зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 14.11.2019 у неї утворилася заборгованість у розмірі 989 354 грн., з яких: 433 945 грн. – сума боргу за основним кредитом; 177 244 грн. – сума боргу за додатковим кредитом; 60 331 грн. – штраф за порушення умов договору; 49 523 грн. – 3% річних, нараховані за невиконання зобов`язання за основним кредитом; 15 700 грн. – 3% річних, нараховані за невиконання зобов`язання за додатковим кредитом; 199 260 грн. – інфляційні втрати, нараховані на суму боргу за основним кредитом; 53 347 грн. – інфляційні втрати, нараховані на суму боргу за додатковим кредитом.
Заочним рішенням районного суду від 23.09.2021, залишеним без змін судом апеляційної інстанції від 23.09.2021, позов задоволено.
Верховний Суд 20.12.2023 рішення судів попередніх інстанцій скасовано в частині стягнення з Відповідача та користь ТОВ інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу за основним та додатковим кредитами, у загальному розмірі 252 608 грн. та ухвали в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто
визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором
або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення
суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.
Предметом укладеного між сторонами кредитного договору є грошові кошти, виражені в гривнях (99 699 грн. та 29 353 грн.) з визначенням еквіваленту в іноземній валюті (12 225,55 доларів США та 3 204,52 доларів США відповідно), а тому передбачені ч. 2 ст. 625 ЦКУ інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Отже, застосування індексу інфляції, передбаченого ч.2 ст. 625 ЦКУ є недопустимим, оскільки втрати від інфляції в національній валюті вже компенсовані механізмом валютного еквіваленту. Водночас, відповідно до тієї ж статті, кредитор має право на стягнення 3% річних від простроченої суми у гривневому еквіваленті, якщо інше не передбачено договором чи законом.
Таким чином, ВС зазначив, що інфляційні втрати не підлягають стягненню, але три проценти річних можуть бути стягнуті у зв`язку з порушенням грошового зобов’язання.
4. Строк позовної давності починається з дати виникнення права на позов, а не з моменту вчинення нотаріального напису про стягнення суми заборгованості за автокредитним договором
Початок перебігу позовної давності за зобов`язаннями у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання, починається зі спливом цього строку
До районного суду звернулося ТОВ з позовом до Особи 1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що між сторонами було укладено кредитний договір та додаткову угоду на придбання автомобіля марки VW модель Tiguan, проте у зв`язку із систематичним невиконанням Відповідачем умов договору, товариством було направлено відповідачу вимогу (повідомлення) про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, вимога відповідачем умисно не була отримана, внаслідок чого заборгованість за кредитним договором не була погашена.
Рішенням суду першої інстанції від 17.09.2020 у задоволенні позову ТОВ відмовлено. Постановою апеляційного суду від 01.02.2022 рішення районного суду від 17.09.2020 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ТОВ задоволено частково: стягнуто з Відповідача на користь ТОВ заборгованість за період з лютого по березень 2015 року зі сплати процентів в розмірі 18 436 грн., залишок суми кредиту в розмірі 554 022,04 грн та штраф у розмірі 20 % від суми кредиту в розмірі 155 226,24 грн.
Верховний Суд 05.04.2023 рішення судів попередніх інстанцій скасував та прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦКУ перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У постанові Об’єднаної Палати Верховного Суду від 09.12.2019 зазначено, що вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.
При цьому, вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше.
Метою вчинення виконавчого напису є надання стягувачу можливості в
позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов`язання боржником.
З урахуванням наведеного, перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав.
Право ТОВ на позов виникло 18.04.2015 після надіслання Відповідачу вимоги (повідомлення) про дострокове повернення кредиту і з цього моменту
почався перебіг позовної давності. Проте, звернувшись до суду із цим позовом у вересні 2018 року ТОВ пропустило позовну давність.
Отже, за змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням наведеного, початок перебігу позовної давності за зобов`язаннями у договірних правовідносинах з визначеним строком виконання, починається зі спливом цього строку.
5. Договір фінансового лізингу є змішаним, оскільки містить елементи договору оренди та договору купівлі-продажу автомобіля, а тому підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Якщо договір фінансового автолізингу нотаріально не посвідчений, він є нікчемним.
Якщо предмет лізингу вилучений і знаходиться у Лізингодавця, кошти у вигляді лізингових платежів за користування ним були сплачені, а отже, підлягають стягненню з Лізингодавця
До районного суду звернувся Особа 1 з позовом до ТОВ про стягнення коштів, посилаючись на те, що між сторонами укладено автокредитний договір, який, на думку Позивача, не відповідає вимогам статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», також з порушенням вимог ст. 799 ЦКУ, оскільки він не був нотаріально посвідчений, а відтак відповідно до ст. 220 ЦКУ є нікчемним.Зазначав, що на підставі статті 216 ЦКУ сторони мають
повернути одна одній усе одержане за нікчемним правочином. Оскільки автомобіль було повернуто лізингодавцю (ТОВ), на користь позивача підлягає
стягненню 377 700 грн., сплачених ним за автомобіль.
ТОВ пред`явило зустрічний позов, посилаючись на те, що в момент укладення договору фінансового лізингу не було дотримано вимог законодавства щодо його обов`язкового нотаріального посвідчення, тому цей договір є нікчемним у силу закону. Вартість предмета лізингу на момент укладення договору становила 974 000 грн. На виконання умов зазначеного договору відповідач сплатив 377 700 грн. Плата за користування автомобілем становить 212 396 грн. Відповідно до висновку експертизи станом на день подання зустрічного позову дійсна ринкова вартість автомобіля становить 525 149 грн., тобто за 20 місяців експлуатації відповідачем вартість автомобіля значно зменшилася, що спричинило збитків позивачу на суму 448 850 грн.
Рішенням суду першої інстанції від 27.07.2020 у задоволенні позову відмовлено. Зустрічний позов ТОВ задоволено частково: стягнуто з Позивача на користь ТОВ у порядку реституції 71 150 грн. у відшкодування завданих матеріальних збитків.
Вказана справа переглядалася у судах апеляційної та касаційної інстанцій неодноразово.Останньою постановою суду апеляційної інстанції від 20.05.2021 позов задоволено:скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позов задоволено: стягнуто з ТОВ на користь Позивача у порядку реституції 377 700 грн.; у задоволенні зустрічного позову ТОВ відмовлено.
Верховний Суд 09.01.2023 постанову суду апеляційної інстанції від 20.05.2021 залишено без змін, з огляду на наступне:
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом
(нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним
судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦКУ).
Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом
захисту права чи інтересу позивача.
Судами встановлено, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу є змішаним, оскільки містить елементи договору оренди та договору купівлі-продажу автомобіля, а тому підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню. Також установлено, що сторони порушили вимоги ЦК України щодо нотаріального посвідчення договору, а тому в силу закону він вважається нікчемним.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (ч. 1 ст. 1212 ЦКУ).
Правовідносини за нікчемним договором фінансового лізингу на підставі якого відбулося фактичне користування позивачем транспортним засобом відповідача за своїм змістом є кондикційними.
Отже, оскільки предмет лізингу вилучений і знаходиться у Лізингодавця, кошти у вигляді лізингових платежів за користування ним були сплачені, про що не заперечував Лізингоодержувач, а отже, підлягають стягненню з останнього.
6.Якщо автокредитний договір не підписано однією із сторін (Позичальником), підстав для виникнення зобов’язань щодо повернення кредитних коштів не виникає
До районного суду звернувся Банк із позовом до Особи 1 про стягнення кредитної заборгованості, посилаючись на те, що у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за автокредитним договором, станом на 14.01.2015 утворилася заборгованість у розмірі 83 256 грн., з яких: 15 530 грн. – заборгованості за кредитом; 10 814 грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом; 10 034 грн. – заборгованість по комісії за користування кредитом; 46 877 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Особа 1 звернулась до суду з зустрічним позовом до Банку про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на те, що вказаний договір і додаткову угоду до нього вона не укладала та не підписувала, ці договори були оформлені від її імені родичом, про що вона дізналась пізніше, після чого повернула банку автомобіль, який перебував в заставі, та видала працівнику Банку довіреність на його реалізацію. Після реалізації автомобіля працівники Банку запевнили її про повне погашення заборгованості за рахунок коштів від його реалізації.
Згодом, після відрахування із заробітної плати вона дізналась про відкрите виконавче провадження про стягнення з неї кредитної заборгованості.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні первісних позовних вимог Банку та зустрічних вимог Особи 1 відмовлено.
Верховний Суд 04.12.2024 судові рішення попередніх інстанцій залишив без змін, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦКУ правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). Підпис у договорі – це дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, що підпадає під поняття «правочин» (ст. 202 ЦКУ), і стверджує про волевиявлення сторони. Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене ст. 203 ЦКУ, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа (правова позиція Верховного Суду від 18.12.2013).
За результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, яким встановлено, що підпис у договорі про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки «Авторозстрочка» та додатковій угоді № 2 до договору про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки «Авторозстрочка» виконано не Відповідачем, а іншою особою.
Отже, кредитний договір та додаткову угоду вважаються не укладеними,
якщо до вони не підписані однією зі сторін, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову про стягнення кредитної заборгованості та немає підстав для виникнення зобов’язань щодо повернення кредитних коштів.