У сучасній господарській діяльності спори, пов’язані з дебіторською заборгованістю, є одними з найбільш розповсюджених. Вони виникають у випадках, коли одна зі сторін не виконує взятих на себе грошових зобов’язань, що стає підставою для судового розгляду.
Проте, виникнення дебіторської заборгованості — це не завжди наслідок
злих намірів чи недобросовісної поведінки! Часто її поява – результат непорозумінь, помилок або різного бачення умов співпраці. Водночас у практиці трапляються випадки, коли заборгованість виникає внаслідок неправомірних дій або зловживань з боку однієї зі сторін.
Постачальник заявляє про поставку певного обсягу товару, однак покупець стверджує, що продукція була недопоставлена або не відповідала якісним характеристикам. Часто виникають питання щодо періоду нарахування штрафних санкцій, меж їх обґрунтованості, а також правомірності їх стягнення після припинення основного зобов’язання. Не рідкість ситуації, коли кредитор пред’являє вимоги, які формально не підтверджені умовами договору або щодо яких зобов’язання вже припинилося. Сторони можуть по-різному трактувати строки поставки, підстави для зміни ціни (особливо у валютних контрактах), порядок пред’явлення вимог або критерії приймання товару. У справах про дебіторську заборгованість частими є претензії, що базуються на арифметичних або технічних помилках у платіжках, коли кошти були зараховані не за той рахунок або в меншому розмірі.
Отже, спори, пов’язані з дебіторською заборгованістю, потребують уважного аналізу обставин, документального оформлення договірних відносин та активної правової позиції, що може забезпечити досвідчений у розв’язанні таких суперечок адвокат.
Своєчасне реагування адвоката, професійна претензійна робота, а при потребі — звернення до суду, дозволяють ефективно вирішувати подібні конфлікти та мінімізувати фінансові ризики для підприємства.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПО СПОРАХ ПО ДЕБІТОРСЬКІЙ ЗАБОРГОВАНОСТІ:
1.Аналіз документів, що підтверджують наявність дебіторської заборгованості; формування правової позиції та розробка стратегії захисту прав клієнта;
2. Підготовка претензії, відповіді на претензію про сплату дебіторської заборгованості;
3. Підготовка позовної заяви до суду про стягнення дебіторської заборгованості, або відзиву на позов Контрагента клієнта;
4. Представництво інтересів клієнта у судах всіх інстанції з метою захисту його інтересів;
5. Оскарження судових рішень у спорах щодо стягнення дебіторської заборгованості, постановлених не на користь клієнта в Апеляційний та Верховний Суд;
6. Правовий супровід клієнта на стадії виконавчого провадження
Суперечки щодо дебіторської заборгованості — поширене явище у ділових відносинах. Сторони можуть домовитися про поетапну оплату, перегляд актів приймання-передачі чи уточнення обґрунтованості виставлених рахунків, укладати спеціальні договори щодо погашення заборгованості.
Якщо компроміс неможливий, наступним кроком є направлення письмової претензії. Коли всі досудові механізми вичерпані, справа переходить до судового розгляду.
У спорах щодо дебіторської заборгованості суди приділяють особливу увагу доказам, які підтверджують факт зобов’язання, обсяг заборгованості та
обставини її виникнення. Насамперед аналізуються банківські документи, акти звірки, первинна бухгалтерська документація, а також фінансове та ділове листування між сторонами, враховують практику виконання договору:
як саме сторони співпрацювали раніше, чи були випадки порушень, як вони на них реагували. Важливо розуміти, що навіть наявність судового рішення про стягнення боргу або добровільна сплата заборгованості не виключають відповідальності за прострочення. До моменту належного виконання зобов’язання суди можуть визнавати обґрунтованим нарахування пені, штрафів або інфляційних втрат.
Водночас боржник має право захищати свої інтереси. Зокрема, він може оскаржувати вимоги кредитора як безпідставні, посилаючись, наприклад, на статтю 1212 ЦКУ – щодо повернення безпідставно набутого майна. Це може бути актуальним у випадках, коли зобов’язання вже припинено, а вимоги залишилися формальними.
ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ ЗІ СПОРІВ
ПО ДЕБІТОРСЬКІЙ ЗАБОРГОВАНОСТІ
1.Обмеження відповідальності Постачальника за договором поставки обладнання не є законним. Тобто, положення договору поставки, які обмежують відповідальність Постачальника є нікчемними.
До Господарського суду міста звернулося ТОВ 1 (Замовник, Покупець)) з позовом до ТОВ 2 (Постачальник) про стягнення заборгованості, посилаючись на те, у зв’язку з неналежним виконання Відповідачем гарантій щодо якості та продуктивності лінії, а саме, неусунення недоліків поставленого ним за договором поставки обладнання згідно з домовленістю із Позивачем.
ТОВ 2 звернулося до суду із зустрічною позовною заявою та просив стягнути з покупця 3% річних у розмірі 408 888 грн., 6 133 грн. судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що ТОВ 1 прострочив оплату вартості товару за умовами пунктів 2.5.1 – 2.5.4 договору поставки.
Рішенням Господарського суду міста від 02.11.2021 первісний позов задоволено частково. Стягнуто із ТОВ 2 21 320 239 грн. вартості додатково придбаного обладнання, 937 284 грн. витрат на його встановлення, 2 313 430 грн. витрат на реконструкцію виробничого приміщення, 328 026 грн. витрат за час простою виробництва, 102 490 грн. вартості проведення експертних досліджень, 2 016 363 грн. Штрафу; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково: стягнуто із Покупця 302 095 грн. – 3% річних; в іншій частині у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Постановою суду апеляційної інстанції від 24.05.2022 скасовано рішення суду першої інстанції за первісним позовом у частинах відмови у задоволенні вимоги про визнання недійсними окремих пунктів договору поставки та задоволено вимоги про стягнення витрат за час простою виробництва, на проведення експертних досліджень і на правову допомогу на етапі досудового врегулювання спору. Ухвалено нове рішення: визнано недійсними пункти 6.7 і 7.3 договору поставки; стягнуто із ТОВ 2 на користь ТОВ 1 21 320 239 грн. вартості додатково придбаного обладнання, 937 284 грн. витрат на його встановлення, 2 313 430 грн. витрат на реконструкцію виробничого приміщення, 2 016 363 грн. Штрафу; відмовлено у задоволенні вимог про стягнення витрат за час простою виробництва, вартості проведення експертних досліджень і витрат на правову допомогу, понесених на етапі досудового врегулювання спору. Скасовано рішення суду першої інстанції за зустрічним позовом у частині відмови у задоволенні вимог ТОВ 2 та постановлено нове рішення про задоволення зустрічного позову повністю: стягнуто з Покупця (ТОВ 1) на користь ТОВ 2 3% річних у сумі 408 888 грн.
Верховний Суд 06.09.2023 частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ 2: скасвоано постанову апеляційного господарського суду від 24.05.2022 у частині задоволення вимоги про визнання недійсними пунктів 6.7 і 7.3 договору поставки, у цій частині залишив в силі рішення суду першої інстанції від 02.11.2021. Скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення вимоги ТОВ 1 про стягнення 21 320 239 грн. вартості додаткового обладнання, у частині цієї вимоги направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовано в частині задоволення вимог про стягнення 937 284 грн. витрат на встановлення додаткового обладнання та 2 313 430 грн. на реконструкцію виробничого приміщення, ухвалено у частині цих вимог нове рішення про відмову у їх задоволенні. У частині задоволення вимоги про стягнення 2 016 363 грн. Штрафурішення залишено без змін, враховуючи наступне.
Відповідно до абз. 4 ч. 3 ст. 216 ГК України господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції. Відповідно до ч. 3 ст. 614 ЦКУ положення п.п. 6.7 та 7.3 договору поставки, які обмежують відповідальність ТОВ 2 (Постачальника) є нікчемними.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. ЦКУ у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Відповідно до п. 6.12 договору поставки, якщо у результаті повторної перевірки надалі спостерігається відхилення параметрів більш ніж на 0,5 % «залишок лузги в продукті» (при двостадійній підготовці), вказаних у додатку № 1 до договору поставки, то ТОВ 2» має право на вибір: відмовитися від подальшого виконання робіт із доведення параметрів до норми та сплатити 5 % від загальної вартості товару або продовжити роботи щодо приведення параметрів до норми й у випадку недосягнення результату в узгоджені покупцем строки сплатити 5 % від загальної вартості товару після спливу 7 календарних днів від дати отримання відповідної вимоги від Покупця. Отже, ціна товару з урахуванням змін, внесених згідно з додатковою угодою № 2 до договору поставки, складає 1 199 267 євро.
У звязку із зазначеним ВС зазначив, що розмір штрафу складає 59 963,36 євро, що згідно з курсом НБУ на час подання позовної заяви до суду складає 2 016 363 грн.
Таким чином, ВС дійшов висновку, що положення договору поставки, які обмежують відповідальність Постачальника є нікчемними.
2. Наявність між сторонами договору реструктуризації заборгованості за споживання газу, тобто договірних правовідносин, виключає можливість застосування до цих правовідносин ст. 1212 ЦКУ
До господарського суду звернулась НАК «Нафтогаз України» з позовом до КП про відшкодування вартості безпідставно набутого природного газу в розмірі 2 235 315 грн., посилаючись на те, що Відповідачем порушено вимоги п. 11 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою КМУ від 19.10.2018 № 867, у зв`язку з чим у Позивача не було правових підстав постачати відповідачу природний газ у квітні 2021 року, а в останнього виник обов`язок самостійно припинити використання природного газу в зазначеному періоді.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовлено. Верховним Судом 11.06.2024 дані рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін, а касаційну скаргу НАК –без задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1212 ЦК України, що міститься у главі 83 ЦК України та в якій закріплені загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді,
коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз положень статті 1212 ЦКУ дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов`язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Разом щ тим, спірні обсяги природного газу були отримані відповідачем у період дії договорів постачання природного газу (за умовами пунктів 2.1 яких передбачено постачання природного газу в період з жовтня 2020 року по квітень 2021 року і визначено обсяг постачання газу помісячно у цьому періоді) з урахуванням додаткових угод від 28.04.2021, за умовами яких споживач зобов`язався сплатити за використаний з 01.04.2021 по 30.04.2021 (включно) природний газ з урахуванням тарифу на послуги транспортування – 7976,42 грн. (разом з ПДВ) за 1000 м3.
Окрім того, ВС звернув увагу, що між сторони укладено договір реструктуризації заборгованості від 03.10.2022, що включає наявну заборгованість відповідача у квітні 2021 року, яка виникла з 01.04.2021 по 30.04.2021 за ціною, визначеною у додаткових угодах від 28.04.2021.
Отже,ВС погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що положення статті 1212 ЦКУ не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вони у цьому випадку мають договірний характер, що виключає можливість застосування судом до таких правовідносин положень глави 83 ЦКУ.
3. За приписами статей 509, 598, 599, 631 ЦКУ, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦКУ такою підставою є виконання, проведене належним чином
Припинення грошового зобов’язання за договором поставки не звільняє боржника від оплати штрафу за порушення строків розрахунків
Припинення грошового зобов’язання боржника не пов’язується з ухваленням судового рішення або відкриттям виконавчого провадження, а тому наявність судових актів про стягнення заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов’язань, зокрема щодо нарахування пені чи відсотків
До Господарського суду звернулося ТОВ з позовом до ФГ про стягнення заборгованості в сумі 654 097 грн, з яких 136 220 грн. – пеня, 132 994 грн. – 3 % річних, 384 882 грн. – збільшення ціни товару (курсової різниці). Позов мотивовано тим, що Відповідач не виконав належними чином умови договору поставки сільськогосподарської техніки та запчастин, в частині проведення своєчасного розрахунку.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позов задоволено частково: стягнуто з ФГ на користь ТОВ 3 % річних у розмірі 32 562 грн.; в
іншій частині позовних вимог відмовлено.
Верховний Суд 19.02.2025 частково задовольнив касаційну скаргу ТОВ: судові рішення попередніх інстанцій скасовано в частині в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з ФГ 136 220 грн. пені та 100 432 грн. 3 % річних. У цій частині передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що за змістом договору поставки та статей 525, 509, 598, 599, 631 ЦКУ виконання грошових зобов`язань та відповідальність за договором припиняються лише їх належним виконанням.
Встановлено, що станом на 29.03.2024 зобов`язання відповідача з оплати вартості товару припинено у зв`язку з виконанням.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 виклала правову позицію,що за приписами статей 509, 598, 599, 631 ЦКУ, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦКУ такою підставою є виконання, проведене належним чином. Водночас чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
З урахуванням зазначеного ВС зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій щодо обмеження розрахунку річних відсотків лише нормами статті 625 ЦК України та відмови у стягненні пені є передчасними, оскільки не враховано положення статей 509, 525, 598, 599, 631 ЦКУ, а також не було належно досліджено умови договору поставки, що могло б вплинути на правову кваліфікацію грошових зобов’язань після припинення дії договору.
Крім того, ВС вказав, що Позивач втратив право на коригування ціни товару (зокрема, щодо курсової різниці), оскільки не скористався передбаченими пунктом 2.2.3 договору поставки можливостями під час дії договору, а заявив відповідні вимоги лише після його припинення.
Таким чином, ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо стягнення 384 882 грн. необґрунтованими.
Водночас, якщо зобов’язання з оплати товару належно виконано, вони припинені відповідно до статей 525, 598, 599 ЦКУ. Припинення грошового зобов’язання боржника не пов’язується з ухваленням судового рішення або відкриттям виконавчого провадження, а тому наявність судових актів про стягнення заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов’язань, зокрема щодо нарахування пені чи відсотків. При цьому, ВС зазначив, що несвоєчасні вимоги щодо стягнення додаткових сум після припинення договору є необґрунтованими.
4. Якщо приймання товару знаходиться поза контролем Постачальника і не залежать від нього, а тому він не може вважатись таким, що прострочив у період, коли Покупець отримав фактично товар і здійснює його приймання
До господарського суду міста звернулося ТОВ з позовом до АТ про стягнення 888 983 грн., з яких: 1 881 500 грн. основного боргу, 6 669 грн. 3 % річних та 814 грн. пені. Позов мотивовано тим, що Відповідач не виконав належним чином умови договору поставки, а саме в частині щодо оплати поставленого Позивачем товару в передбачений правочином строк.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позов задоволено частково: стягнуто з АТ на користь ТОВ 79 500 грн. основного боргу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Верховний Суд 14.01.2025 відхилив касаційну скаргу АТ та залишив рішення судів попередніх інстанцій без змін, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 7.11 Договору за порушення строків оплати покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі 0,001 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня. На вимогу постачальника покупець зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
ВС зазначив, що передбачена сторонами у п. 7.12 Договору умова за своїм змістом є оперативно-господарською санкцією, яка надає відповідачу право притримати (зарахувати) оплату товару на суму штрафних санкцій, нарахованих позивачу. Згідно з пунктом 7.9 Договору за прострочення поставки товару.
Відповідно до підписаних видаткової накладної від 26.05.2023 № 2, товарно-транспортної накладної від 26.05.2023 № Р2, рахунку на оплату від 26.05.2023 № 2, а також відсутність будь-яких заперечень Відповідача щодо поставки товару позивачем 26.05.2023, Позивач поставив товар відповідачу 26.05.2023. Отже, позивач є таким, що прострочив поставку товару у період з 21.03.2023 до 25.05.2023.
Тобто, у відповідача були підстави нарахувати позивачу штрафні санкції у розмірі 1 802 000 грн., і саме у цій сумі згідно з пунктом 7.12 Договору Відповідач мав право притримати оплату за товар. Отже, сума у розмірі 79 500 грн. (1 881 500 грн. – 1 802 000 грн.) притримана Відповідачем безпідставно, а тому є обґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення на користь Позивача боргу за поставлений та неоплачений товар у зазначеному розмірі.
Згядно з ч.1 ст. 664 ЦКУ обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.
Видатковою накладною та товарно-транспортною накладною підтверджено, що товар був поставлений Позивачем Відповідачу 26.05.2023.
Тобто, постачальник не може вважатися таким, що допустив прострочення, оскільки процес приймання товару за Порядком, встановленим у покупця, виходить за межі його контролю.
Водночас, застосування оперативно-господарських санкцій та механізму притримання оплати є правомірним, але лише в обсягах, чітко передбачених умовами договору.