Досить часто родичі дізнаються про укладення договору довічного утримання вже після його підписання, іноді — лише після смерті відчужувача або під час спроб вирішити спадкові питання. Люди похилого віку не завжди повідомляють близьких про такі рішення — іноді через бажання не обтяжувати, іноді через напружені родинні стосунки або вплив сторонніх осіб.
У результаті родичі можуть опинитися перед фактом втрати майна, на яке розраховували як на спадок, і намагаються оскаржити договір у судовому порядку. Практика свідчить, що саме прихованість таких угод часто стає причиною конфліктів, підозр у маніпуляціях та тривалих судових процесів.
Хоча офіційна статистика про кількість укладених таких договорів відсутня в публічному доступі, нотаріуси свідчать про стабільну практику їх укладення, особливо в обласних центрах та сільських районах. Укладаються вони переважно особами похилого віку, які передають у власність набувачеві нерухомість (зазвичай — квартиру чи будинок) в обмін на довічне утримання та догляд.
Для багатьох людей похилого віку підписання такого договору виглядає як можливість отримати необхідну допомогу, турботу й захист. Але чи завжди ці сподівання справджуються? Чи не стає іноді ця угода пасткою, з якої складно вибратися?
У деяких випадках договори укладаються під психологічним тиском або за умов введення в оману, коли набувачі обіцяють догляд, але фактично мають намір лише отримати нерухомість. Також бувають випадки, коли особа літнього віку залишається без догляду, майно вже передано, а повернути його неможливо без судового втручання.
Судова практика щодо розірвання договорів довічного утримання
ВИПЛАТА НЕ ПОВНОЇ ГРОШОВОЇ СУМИ БЕЗ НАЛЕЖНОГО ДОГЛЯДУ НЕ Є НАЛЕЖНИМ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ПО ДОГОВОРУ ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ
До Оболонського районного суду міста Києва звернулася Позивач із позовом до Відповідача про розірвання договору довічного утримання, посилаючись на те, що не зважаючи на взяті на себе зобов`язання за договором, Відповідач грубо їх порушував, ігнорував Позивача, ухилявся від піклування, що призвело до виникнення неприязних стосунків між ними. Також Відповідач вчасно не сплачував комунальні послуги, які передбачені договором, крім того, не сплачував індексацію.
Відповідач стверджував, що виконував умови договору довічного утримання належним чином, включно з оплатою комунальних послуг, наданням утримання та індексації, що підтверджується платіжними документами.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25.11.2022 та Постановою Київського апеляційного суду від 28.02.2023 позовні вимоги залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 10.05.2023 касаційну скаргу Позивача задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 28.02.2023 року у частині позовної вимоги Позивача до Відповідача про розірвання договору довічного утримання скасовано та передано справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25.11. 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28.02.2023 у частині відмови в задоволенні позовної вимоги Позивача до Відповідачів про розірвання договору про заміну набувача у договорі довічного утримання змінено.
Постановою Київського апеляційного суду від 08.11.2023, апеляційну скаргу Позивача задоволено. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25.11.2022 в частині відмови у задоволенні позову про розірвання договору довічного утримання скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов в частині вимоги розірвати договір довічного утримання (догляду) задоволено.
27.06.2024 переглядаючи в касаційному порядку касаційну скаргу Відповідача, Верховний суд своєю постановою залишив її без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 08.11.2023 у частині задоволення позовних вимог про розірвання договору довічного утримання залишив без змін, враховуючи таке:
Відповідно до умов договору довічного утримання (догляду) Відповідач не сплачував телекомунікаційні послуги та домофон у результаті чого їх було відключено, не дотримувався зобов’язання зі сплати сум індексації щомісячного грошового утримання, передбаченого в пункті 8 договору, не забезпечував харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, передбачену в пункті 7 договору. Позивач є особою похилого віку та, укладаючи договір довічного утримання, розраховувала на сторонню допомогу. Відповідач відповідно до вимог закону не проіндексував та не сплатив грошове забезпечення виходячи з умов договору (сума індексації за період з грудня 2011 року по березень 2021 року становить 31 972 грн.).
Отже, зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаними з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем.
НЕ НАДАННЯ МАТЕРІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ДОГЛЯДУ ЗА ВІДЧУЖУВАЧЕМ Є НЕ НАЛЕЖНИМ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ПО ДОГОВОРУ ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ
До Оболонського районного суду міста Києва звернувся Позивач з позовом до Відповідача про розірвання договору довічного утримання та розірвання договору про зміну набувача в договорі довічного утримання, визнання права власності, посилаючись на те, що набувач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання за договором, систематично виникає заборгованість зі сплати за комунальні послуги, несвоєчасно та не в повному обсязі набувач сплачує послуги за домофон та Інтернет, не здійснює догляд за Позивачем, між сторонами виникли неприязні стосунки, спілкування стосується виключно сплати щомісячних платежів, Відповідачка не сплачує індексацію щомісячних платежів на утримання, не забезпечує необхідні потреби Позивача.
Відповідач стверджував, що виконував умови договору щодо оплати комунальних послуг та заперечував проти доводів Позивача.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20.03.2023 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 04.12.2023 рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20.03.2023 скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Розірвано договір довічного утримання (догляду) від 01 квітня 2010 року, визнано за Позивачем право власності на 1/2 частину квартири, яка належала Відповідачам (по 1/4 частки кожній) та скасовано заборону відчуження на 1/2 частку квартири. Відмовлено у розірванні договору про заміну набувача в договорі довічного утримання.
04.07.2024 переглядаючи в касаційному порядку касаційну скаргу Відповідача, Верховний суд своєю постановою залишив її без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 04.12.2023 без змін, враховуючи таке:
Пунктами 1, 7, 8 укладеного між сторонами договору довічного утримання від 01 квітня 2010 року передбачено, що набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням (доглядом) довічно на умовах цього договору. Утримання (догляд), у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 400 грн. на місяць. Крім того, набувач зобов`язаний щомісячно виплачувати кошти на оплату комунальних послуг за 1/2 частину квартири: за користування природним газом, теплопостачання, водопостачання (гарячу та холодну воду) та електроенергія в обсязі до 100 кВт, абонентська плата за телефон (крім міжнародних і міжміських розмов), оплата за обслуговування домофона, за послуги соціального пакету кабельного телебачення та оплата за послуги Інтернет у розмірі до 60 грн. Також передбачено, що сума грошового утримання підлягає індексації в порядку, встановленому чинним законодавством.
Отже, умови договору довічного утримання чітко визначають обсяг зобов’язань набувача щодо надання матеріального забезпечення та догляду за відчужувачем. Також потрібно враховувати той факт, що Позивач є особою похилого віку та, укладаючи договір довічного утримання, розраховував на сторонню допомогу.
ВИКОНАННЯ УМОВ ДОГОВОРУ ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ НЕ В ПОВНОМУ ОБСЯЗІ ЩОДО МАЙНОВОГО І НЕМАЙНОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ Є НЕ НАЛЕЖНИМ ВИКОНАННЯМ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ПО ДОГОВОРУ ДОВІЧНОГО УТРИМАННЯ
До Брусилівського районного суду Житомирської області звернувся Позивач із позовом до Відповідача про розірвання договору довічного утримання, посилаючись на те, що Відповідач не дотримується умов договору, а саме пункту 7: забезпечення його житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку; забезпечення його постійним калорійним харчуванням за раціоном, який складає дієтолог чи лікар; забезпечення придатним для носіння одягом, взуттям; забезпеченням догляду та надання необхідної допомоги; надання побутових послуг; забезпечення потреб у відпочинку, забезпечення готівкою у сумі, яка має бути не меншою прожиткового мінімуму, встановленого законодавством України; забезпечення необхідними лікувальними засобами, вартість яких визначається на підставі виданих лікарем рецептів, довідок – рахунків.
Відповідач стверджував, що Позивач не є особою похилого віку та не потребує сторонньої допомоги та у неї немає обов’язків по догляду за Позивачем, передбачених умовами договору довічного утримання.
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 18.11.2022, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 29.03.2023, позов задоволено, розірвано договір довічного утримання та застосовано наслідки розірвання договору довічного утримання визнавши за Позивачем право власності на наступні об`єкти: житловий будинок з надвірними будівлями.
21.10.2023 переглядаючи в касаційному порядку касаційну скаргу Відповідача, Верховний суд своєю постановою залишив її без задоволення. Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 18.11.2022 та постанову Житомирського апеляційного суду від 29.03.2023 залишив без змін, враховуючи таке:
Аналізуючи в сукупності зміст обов`язків, що набула Відповідач за договором довічного утримання, укладеним між сторонами у справі, що визначені у пунктах 1, 7 та 8 договору, слід зазначити, що вказаний договір передбачає обов`язки Відповідачки як матеріального характеру, тобто утримання, розмір яких визначений у пункті 8 договору, так і обов`язки з догляду, обсяг яких конкретизований у пункті 7 договору, серед яких, забезпечення житлом шляхом збереження права позивача безоплатного проживання у відчужуваному будинку, забезпечення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг тощо.
Отже виконання умов договору довічного утримання не в повному обсязі щодо майнового забезпечення, так і немайнового, тобто обов`язки по догляду за Позивачем, є підставою для розірвання вказаного договору із застосуванням наслідків, передбачених частиною першою статті 756 ЦК України, та визнанням права власності на відчужене за договором довічного утримання нерухоме майно за Позивачем.
Договір довічного утримання — цінний правовий інструмент, що може забезпечити гідну старість особам похилого віку. Проте на практиці такі договори нерідко супроводжуються зловживаннями та порушенням прав найбільш вразливої категорії громадян.