ПОСЛУГИ АДВОКАТА
Час від часу в засобах масової інформації (включаючи Інтернет видання та соціальні мережі) можна побачити різні негативні відомості відносно політичних діячів, ділових осіб, інших відомих осіб та підприємств.
Як зазвичай виглядає ? Це можуть буте різні негативні висловлювання, які не мають нічого спільного з дійсністю.
Наприклад:
Політик «А» розпродавав державне майно або отримував хабарі;
Бізнесмен «Б» не сплатив таку-то суму податків;
Товариство «М» знаходиться на межі банкрутства або випускає неякісну продукцію.
Наслідками поширення неправдивої інформації є не тільки моральні страждання фізичної особи із-за «засудження» її, начебто, негативних дій оточуючими, але і неприйняття, звільнення з роботи, зниження рейтингу при балатуванні на виборну посаду або підстав для висловлення їй недовіри та зняття з цієї посади, що може призвести до порушення нормального життєвого розкладу, зниження матеріального забезпечення, змушення переїзду до іншої місцевості.
Підрив авторитету і ділової репутації відбувається і відносно юридичних осіб внаслідок розповсюдження у засобах масової інформації недостовірної інформації. Це призводить до «краху у бізнесі» через недовіру партнерів, відмови Споживачів користуватися продукцією такого виробника, постійних безпідставних та невиправданих перевірок контролюючих органів, і навіть до порушення кримінальних справ.
Належним способом захисту від розповсюджування недостовірної інформації є звернення до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної та матеріальної шкоди.
Разом з тим, така категорія справ є складною, оскільки, крім доведення основних критерієв, коли честь, гідність та ділова репутація підлягають захисту, необхідно правильно визначитись:
– хто буде відповідачем по справі або як спростувати недостовірну інформацію, коли неможливо встановити автора;
-які належні докази необхідно зібрати, у тому числі нанесення матеріальної та моральної шкоди;
-який ефективний спосіб захисту обрати, ураховуючи, що вони є, як загальні так і спеціальні для такоє категорії справ.
При цьому в такій категорії справ необхідно довести, що в інформації мало місце фактичне твердження, а не оціночне судження, яке не заборонено висловлювати Законом і це твердження є неправдивим.
Отже розібратися із такою специфікою дифамаційних спорів (від лат. diffamatio – обмова, ганьблення; від лат. diffamare – поширювати плітки), в яких об’єктами захисту виступають честь, гідність і ділова репутація особи, які є суб’єктивно-оціночними поняттями, і при цьому довести справу до позитивного результату Вам самостійно, без допомоги досвідченого адвоката взагалі неможливо.
ПОСЛУГИ АДВОКАТІВ АБ «ТКАЧУК І ПАРТНЕРИ» У СПРАВАХ ПРО ЗАХИСТ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ:
–Консультація з усіх питань, пов’язаних із захистом честі, гідності фізичних осіб та ділової репутації фізичних та юридичних осіб, аналіз виниклої ситуації та перспектив майбутніх судових процесів;
– Збір доказової бази, визначення ефективного способу захисту честі гідності та ділової репутації клієнта та підготовка відповідного позову або заяви до суду;
-Підготовка необхідних процесуальних документів-адвокатського запиту, заяв, пояснень, клопотань, тощо;
-Представництво інтересів у всіх судах всіх інстанцій на захист інтересів клієнта;
-Оскарження судових рішень, постановлених не на користь клієнта, в апеляційному і касаційному порядку.
Найчастіше до адвокатів нашого Бюро звертаються щодо надання правової допомоги із наступних питань:
-Захист честі, гідості та ділової репутації клієнта внаслідок публікації у друкованому засобі масової інформації, інтернет-виданні, відеосюжеті на телеканалі недостовірних даних про клієнта;
-Зобов’язання автора недостовірної інформації спростувати її у засобах масової інформації;
-Зобов’язання припинити поширення недостовірної інформації відносно клієнта, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію;
-Встановлення факту недостовірності поширеної інформації та її спростування в порядку окремого провадження;
-Встановлення права на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи);
-Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої клієнту поширенням недостовірної відносно нього інформації у засобах масової інформації тощо.
Основними законодавчими нормативно –правовими актами, що регулюють відносини щодо захисту гідності та ділової репутації є Конституція України, Книга 2 Цивільного кодексу України, ЗУ «Про інформацію», ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».
ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ АДВОКАТОМ В СУДІ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ
Чинне законодавство не містить конкретного визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об’єктів судового захисту. Однак, можливо надати визначення цих понять, з урахуванням їх застосування у судовій практиці.
Гідність – визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, тобто кожна людина – особистість, яка заслуговує на повагу до себе.
Честь – позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.
Ділова репутація фізичної особи – набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов’язків.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Слід звернути увагу, що вирішуючи питання про визнання недостовірною інформації у вигляді одного речення в публікації та спростування його, суди оцінюють зміст і направленість усієї публікації (її контекст), оскільки не слід одне речення «виривати» з контексту всієї публікації при його спростуванні (постанова ВС від 15.05.2024).
Водночас суд може визнати публікацію недостовірною та зобов’язати відповідача спростувати її в окремих частинах (реченнях, висловлюваннях) при доведеності Позивачем, що вони є окремим фактичним твердженням та не відповідають дійсності, а також принижують його честь, гідність та ділову репутацію (Постанова ВС від 27.01.2021).
Негативною є інформація, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Статтями 97, 99 ЦКУ передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх честі гідності та ділової репутація, в чому допоможуть адвокати нашого Бюро.
СПОСОБИ ЗАХИСТУ У СУДІ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ЧИ ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ ВІД ПОШИРЕННЯ НЕДОСТОВІРНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Вибір способу захисту належить Позивачу (ч. 1 ст. 4, ст. 5 ЦПК, ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК, ст. 6, 13 Конвенції), але адвокат підкаже в залежності від ситуації, який спосіб належний, ефективний та правомірний.
ЗАГАЛЬНІ СПОСОБИ ЗАХИСТУ
– Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦКУ) ;
– Відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦКУ) України). Постанова ВП ВС від 14.04.2020 (за приниження ділової репутації). Один із основних способів захисту немайнових прав – право на грошову компенсацію моральної шкоди, завданої втручанням у такі немайнові блага (ст. 280 ЦК України).
Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.
СПЕЦІАЛЬНІ СПОСОБИ ЗАХИСТУ
– Право на відповідь (ч. 1 ст. 277 ЦКУ(коментар чи власне тлумачення обставин справи)); (ст. 65 ЗУ «Про телебачення і радіомовлення», ст. 37 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»).
-Спростування недостовірної інформації (ч. 1 ст. 277 ЦКУ);
-Встановлення факту недостовірності поширеної інформації та її спростування в порядку окремого провадження (ч. 4 ст. 277 ЦКУ);
-Заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278 ЦК України);
Постраждала сторона має право на спростування неправдивої інформації в тому джерелі, де вона була опублікована або представлена в іншому вигляді (разом зі спростуванням часто публікуються вибачення порушника). Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв’язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила таку інформацію, незалежно від її вини та у такий же спосіб, у який вона була поширена.
НЕ Є СПОСОБАМИ СУДОВОГО ЗАХИСТУ
Вибачення – не спосіб судового захисту. Суд не вправі зобов’язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України. Разом із тим не суперечить закону визнання судом мирової угоди, за умовами якої сторони як спосіб захисту гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи передбачають вибачення перед потерпілим (постанова ВС від 10.10.2018).
Спростування суб’єктивної думки у брутальній формі – не спосіб судового захисту. Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов’язок відшкодувати моральну шкоду. Такі оціночні судження говорять не про об’єкт, а про відношення суб’єкта до об’єкта (ст. 30 ЗУ «Про інформацію»). Особливість є щодо викривача корупції, при неумисному повідомленні (ст.280 ЦКУ)( Постанови ВС від 30.07.2020, 30.09.2020).
Юридичним складом дифамаційного правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин:
1.поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;
2.поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
3.поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
4.поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Поширенням інформації вважаєьться:
-опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації;
-поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку;
-викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам;
-повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
В окремих випадках, фізична особа має право на захист особистих немайнових прав, спричинених розповсюдженням недостовірної інформації у випадку, коли вона поширена стосовно інших осіб. Це стосується членів сім’ї фізичної особи, наприклад, щодо другого з подружжя, батьків, дітей, баби, діда, прабаби, прадіда, внуків, правнуків тощо. Однак, таке поширення неправдивої інформації стосовно членів сім’ї фізичної особи повинно порушувати особисті немайнові права саме цієї фізичної особи.
Наприклад, коли поширюється недостовірна інформація про те, що фізична особа є дружиною «зрадника», то вона має право вимагати спростування цієї інформації не тому, що вона порушує право на повагу до честі та гідності свого чоловіка, а тому, що нею опосередковано порушується право саме даної фізичної особи на гідність та честь. А вже її чоловік має право вимагати спростування такої інформації тому, що ця інформація порушує його право на повагу до честі та гідності.
Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа ( а також і юридична особа –постанова ВС від 11.12.2023), право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (абз. 3 ч.2 ч.4 ст. 277 ЦКУ).
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта — вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Звертаю увагу, що Позивач у вказаній категорії справ має належним чином довести, що поширена про нього недостовірна інформація є саме фактичним твердженням, а не оціночним судження.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб’єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану моральну шкоду, а не шляхом спростування даної інформації.
Вимоги про захист гідності, честі чи ділової репутації випливають із порушення особистих немайнових прав, тому позовна давність на них не поширюється, крім випадків, встановлених законом, зокрема п. 2 ч. 2 ст. 258 ЦКУ (застосовується спеціальна позовна давність в один рік).
Позовна давність на вимоги про відшкодування моральної шкоди у даному випадку обчислюється так само, як за вимогами про захист гідності, честі чи ділової репутації.
Процесуальне правонаступництво за вимогою про відшкодування моральної шкоди не допускається. Разом з тим, відповідно до 3 ст. 1230 ЦКУ до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.
ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ АДВОКАТОМ В СУДІ ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб – підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Виключення становить наведене в ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» поняття ділової репутації, яка визначається як відомості, зібрані Національним банком України, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи. Зазначене поняття застосовується до правовідносин, на які поширюється цей Закон.
Захист ділової репутації юридичної особи відмінний від ділової репутації фізичної особи з огляду на наступне.
Ділова репутація компанії складається з декількох факторів: емоційний (рішення про покупку часто приймається на підставі емоційного відношення до продукту), якість продукції, стосунки з партнерами (зовнішні партнери, співробітники, клієнти і т.д.), репутація керівництва, соціальна відповідальність, фінансові показники та позиціонування компанії у засобах масової інформації. Ділова репутація формується, з одного боку, завдяки інформації, яка надається юридичною особою за допомогою таких інструментів суспільного впливу як реклама, різноманітні акції, PR-технології, а з іншого боку – за допомогою характеристик, що надані іншими суб’єктами права – незалежними рейтинговими та аналітичними компаніями, ЗМІ та споживачами.
Репутація формується внаслідок власних дій юридичної особи або суб’єкта, що її представляє (керівник підприємства, прес-секретар та інші), та завдяки діяльності оточуючих суб’єктів. Ділова репутація є стабільною, оскільки в її основу закладено свідоме ставлення оточуючих до юридичної особи. Аргументами на користь нормативного вивчення поняття “ділової репутації юридичних осіб” як категорії інформаційного права можуть бути: важливість не лише бізнес-діяльності підприємства, але й його соціальної активності (благодійність, участь у просвітницьких і соціальних заходах), адже на репутацію впливають абсолютно всі зовнішні чинники.
Таким чином відмінність основних інструментів формування ділової репутації юридичної особи від репутації фізичної особи полягає в тому, що перша – є наслідком управління процесами, виробництва продукції, діяльності різних сферах, формування суспільної думки через ЗМІ. Друга – виключно морально-етична категорія, хоча також зазнає впливу думки оточуючого середовища.
З огляду на зазначене суди при розгляді справи про захист ділової репутації юридичної особи враховують ці відмінності і перш за все встановлюють на який із вказаних чинників репутації юрособи вплинуло розповсюдження недостовірної інформації.
Юридична особа, також, окрім спростування недостовірної інформації може вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
У постанові Пленуму ВС № 4 від 31.03.1995 зазначено, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
При цьому, чинне законодавство не містить також визначення поняття ділової репутації юридичної особи, оскільки воно є морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим благом, якому закон надає значення самостійного об’єкта судового захисту (ст.201 ЦК України).
Однак, як було вказано, можливо зазначити, що під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.Ділова репутація має свою вартість (Гудвіл) та є однією з складових ринкової вартості юридичної особи.
Визначення Гудвілу (вартості ділової репутації) можливо знайти у Податковому кодексі України – нематеріальний актив, вартість якого можна визначити як різницю між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання найкращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо.
Таким чином, адвокати нашого Бюро доведуть у судовому порядку підрив ділової репутації юридичної особи внаслідок розповсюдження недостовірної інформації, а також стягнуть на користь юридичної особи матеріальну та моральну шкоду.
СУДОВА ПРАКТИКА ТА ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ ПРО ЗАХИСТ ЧЕСТІ, ГІДНОСТІ ТА ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ
1.Коли невідомо хто саме поширив недостовірну інформацію, встановити факт її недостовірності та спростувати можна через суд застосувавши механізм передбачений в абз.3 ч. 4 ст. 277 ЦКУ.
Юридична особа, як і фізична особа, має право на звернення до суду із заявою про встановлення факту недостовірності інформації та її спростування
За загальним правилом ч. 4 ст. 277 ЦК спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Однак, абзац 3 третій говорить про те, що якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
Судова практика застосування цієї норми була неоднозначною, оскільки застосування абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦКУ. У практиці ВС сформувалося два підходи до застосування цієї норми ЦК:
1) юридична особа може звертатися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування;
2) юридична особа не може цього робити. Із заявою може звертатися тільки фізична особа.
Разом з тим, до однозначного висовку у цих суперечливих позиціях дійшла Об’єднана Палата Верховний Суд у постанові від 11.12.2023.
Суть цієї справи в тому, що ТОВ, посилаючись на згадану норму ЦК звернулося до суду в порядку окремого провадження. Позивач вимагав встановити факт недостовірності поширеної про нього інформації, посилаючись на те, що особа, яка розмістила відповідну статтю на інтернет-ресурсі, а також його власник невідомі.
Суд першої інстанції заяву задовільнив, але суд апеляційної інстанції (після повторного розгляду справи після скасування постанови цього суду ВС), скасувала це рішення на тій підставі, що встановити власника вебсайту чи автора матеріалу не вдалося.
ОП ВС скасовуючи 11.12.2023 вказану постанову ВС звернула увагу на те, що юридична особа, хоча вона й є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, має універсальну правоздатність, тобто, вона, як і фізична особа, може мати будь-які права й обов`язки, за винятком тих, які по своїй суті можуть належати тільки фізичній особі. І юридична особа має право на ділову репутацію і таке право по своїй суті не може належати тільки фізичній особі.
З метою захисту свого особистого немайнового права, в тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може застосовувати як загальні способи захисту (глава 3 ЦК), так і спеціальні способи має всі права щодо використання і спеціальні способи захисту особистих немайнових прав, які передбачені у главі 20 ЦК, зокрема, вимагати спростування поширеної недостовірної інформації, дати відповідь на цю інформацію тощо.
Також ОП ВС зауважила, що як в доктрині приватного права, так і практиці касаційного суду усталеним є підхід, що юридична особа може пред`являти вимогу про спростування недостовірної інформації.
Тож зважаючи на принцип розумності, аналізовану норму ЦК потрібно тлумачити так, що оскільки юридичній особі належить право на ділову репутацію, то для захисту цього права юридична особа може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома.
З урахуванням викладеного, ОП ВСв вирішила відступити від ряду попередніх висновків ВС та дійшла висновку, що для захисту цього права юридична особа може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома. В такій ситуації юридична особа по суті немає іншого правового механізму захисту права на ділову репутацію.
2. У разі доведення Позивачем, що оскаржувані вислови є фактичними тврдженнями, а не оціночними судженнями та доведе їх невідповідність дійсності належними доказами, Відповідач зобов`язаний їх спростувати у спосіб, у який ця інформація була поширена
Постановою Верховного Суду від 20.01.2021 залишено без змін судові рішення в частині задоволення позову Особи 1 про визнання недостовірною інформацію, поширену відносно Позивача народним депутатом України (Особою 2) у програмі «Брифінги», що транслювалась у прямому ефірі та зобов`язано Відповідача протягом 15 днів з дня набрання законної сили рішенням суду у цій справі спростувати недостовірну інформацію шляхом оголошення в ефірі у програмі «Брифінги» резолютивної частини рішення суду у цій справі, не допускаючи при цьому власних коментарів.
В даному спорі позивач, який є членом Вищої ради правосуддя, звернувся до суду до народного депутата України та телеканалу з вимогою спростувати недостовірну інформацію і предметом розгляду було те, що у прямому ефірі парламентського телеканалу «РАДА» під час трансляції програми «Брифінги» на своєму брифінгу НДУ вказав, що Позивач причетний до незаконної купівлі приміщення, щодо незаконного зайняття посади члена Вищої ради правосуддя на другий строк, а також інші висловлювання щодо незаконних дій Позивача.
Погоджуючись із судовими висновками попередніх інстанцій ВС зазначив, що під час розгляду справи судами було досліджено всі судові справи та рішення по ним, які спростовують факти, висловлені Відповідачем.
ВС звернув увагу, що хоча позивач і є публічною особою і межі допустимої критики є ширші, але інформація є негативною для позивача, порочить його честь, гідність та ділову репутацію, а тому підлягає спростуванню.
Верховний Суд зазначив, що оскаржувані вислови є фактичними твердженнями, а не оціночними судженнями, оскільки позивач довів, що обставини, які були озвучені відповідачами під час прямого ефіру, не відповідають дійсності, що підтверджується доказами та встановлено судовими рішеннями по іншим справам, що є належними доказами у цій справі.
Оскільки дійсно позивачем доведено, що факти, які підтверджуються доказами, є протилежними тим висловлюванням Відповідача, які були озвучені під час прямого ефіру, вони підлягають Відповідачем спростуванню у спосіб, які були поширені.
3.Якщо незаконне порушення кримінальної справи відносно директора Компанії призвело до підриву авторитету та ділової репутації підприємства (Гудвіл) з Державного бюджету України підлягає стягненню моральна шкода на користь юридичної особи
Верховним Судом 09.06.2022 залишено без змін рішення апеляційного суду, яким задоволено позов ПП до райуправління поліції та стягнуто з Державного бюджету України 150 000 грн. завданої шкоди через підрив іміджу, знищення престижу та підрив довіри до діяльності.
Позовні вимоги обґрунтовані неправомірним порушенням кримінальних справ щодо позивача та його директора, з їх подальшим закриттям у зв`язку з відсутністю в події складу кримінального правопорушення. Позивач зазначив, що систематичні протиправні дії відповідача підірвали його імідж та ділову репутацію (Гудвіл) в очах ділових партнерів та виробників алкогольних напоїв, що, в свою чергу, призвело до зриву проведення міжнародного заходу – фестивалю вина, у зв`язку з незаконним позбавленням позивача ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та виставки-ярмарку.
Суди виходили з того, що відповідно до наявних в матеріалах справи доказів, конфлікт позивача з відповідачем набув широкого розголосу та став відомим широкому колу осіб, так як позивач був змушений звертатися до всіх гілок влади України, проводити мирні мітинги, а тому вказане може свідчити про підрив іміджу позивача.
З урахуванням незаконного порушення кримінальних справ щодо особи, який був на той час директором ПП, тривалого проведення досудового слідства, зважаючи на те, що відповідні дії органу державної влади призвели до підриву ділової репутації та престижу ПП, як юридичної особи, ВС дійшов висновку, що обґрунтованим розміром моральної шкоди, який підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача складає 150 000 грн. (по 75 000 за кожне незаконно порушене кримінальне провадження).
4.Якщо у оспорюваній Позивачем публікації містяться частково фактичні твердження, які не відповідають дійсності та принижують ділову репутацію юридичної особи, спростуванню підлягає інформація лише в цій частині, а не в цілому
Постановою Верховного Суду від 27.01.2021 скасовано постаову апеляційного суду про відмову у задоволенні позову та змінено рішення суду першої інстації визнано частково недостовірною інформацію та такою, що принижує ділову репутацію ТОВ певні твердження Відповідача, викладене у публікації у соціальній Інтернет-мережі Фейсбук, зобовязано Відповідача опублікувати на цьому сайті резолтивну частину цієї постаови та видалити ці твердження із публікації.
Суть спору полягаля в поширенні депутатом міської ради на своїй сторінці в соціальній мережі Фейсбук стосовно позивача – товариства інформації про «начебто» непоодинокий факт порушення Позивачем екологічних норм виробництва, наслідком чого є забруднення навколишнього природного середовища, спалення позивачем продуктів переробки пластику просто неба, що призводить до погіршення самопочуття мешканців міста, постійного сморіду горілого пластику на території міста.
Натомість Позивач обґрунтував свою позицію висновками дослідження повітря населених місць, результатами санітарно-хімічних досліджень викидів в атмосферне повітря та іншими документами, які спростовують інформацію, яка міститься в оскаржуваних висловах відповідача.
Судом першої інстанції позов задоволено частково. Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що деякі вирази Відповідача у публікації мають обвинувальний нахил та звинувачують компанію позивача у вчиненні правопорушень.
Відмову у задоволенні позову апеляційний суд обгрунтувавтим, що дописи відповідача є оціночним судженням, яке висвітлює проблеми повітря, неналежного моніторингу та контролю за станом довкілля.
Водночас, Верховний Суд вказав, що апеляційний суд не врахував, що позивач просив спростувати саме фактичні твердження щодо позивача, а не спростувати всю інформацію в цілому. Суд апеляційної інстанції поверхнево надав оцінку наявним доказам та не врахував, що деякі з висловлювань відповідача вийшли за межі оціночних суджень та є констатацією фактів.
Отже ВС дійшов висновку, що оскільки частково публікації Відповідача дійсно стосувались діяльності компанії – Позивача щодо його винуватості у забрудненні довкілля, а наявні докази спростовують такі твердження і піддаються перевірці, то ці твердження підлягають офіційному спростуванню.
5. Позивач повинен довести факт поширення про нього негативної та недостовірної інформації, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, і те, що викладене в публікації не є оціночним судженням
Верховний Суд 10.04.2019 залишив без змін судові рішення, якими частково задоволено позов Особи 1 до Особи 2, Особи 3 про захист честі, гідності та ділової репутації і відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що поширена відповідачами про нього інформація є негативною, недостовірною та порушує його особисті немайнові права, ганьбить його честь, гідність і завдає шкоди діловій репутації як посадовій особі органу місцевого самоврядування – міському голові міста.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що лист директора ВАТ та книга (редактором якої є Особа 2, які були направлені посадовим особам, що не належать до правоохоронних органів, містить конкретну інформацію про вчинення позивачем злочину й порушення ним законодавства, які не доведені, а не відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами цих органів. При цьому зміст листа та книги свідчить про те, що негативна інформація стосовно позивача була доведена до відома органу державної влади та посадових осіб із метою формування негативної думки останніх щодо діяльності позивача, а не з метою ініціювання проведення передбачених законодавством перевірок.
Інформацію, поширену в книзі та в листі, а саме: «Організове злочинне угрупування, що захопило завод (яке очолює мер міста-Особа 1), розікрало його», суд визнав недостовірною. Крім цього, суд, урахувавши наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправними діями та вини останнього у її заподіянні, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування Позивачу моральної шкоди в розмірі 01 грн.
Верховний Суд у постанові зазначив, що відповідно до статті 277 ЦКУ предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб’єктивної думки й поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положень статті 10 Конвенції.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Отже, ВС вказав, що суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, урахувавши зміст поширеної відповідачами інформації щодо позивача в її системному зв’язку з фактичними обставинами справи, правильно виходили з того, що Позивач довів факт поширення про нього негативної та недостовірної інформації, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, і викладене не є оціночним судженням.
6. Негативна інформація про працівника, зазначена в листі колишнього роботодавця, зі змісту якої потенційний роботодавець мав можливість сформувати уявлення про професійні та ділові якості особи, є фактичним твердженням, а поширення такої інформації принижує честь, гідність і ділову репутацію цієї особи
Верховний Суд 17.04.2024 залишив без зміну судові рішення попередніх ністнацій про задоволення позову Особи 1 до ТОВ визнано такими, що не відповідають дійсності, принижують честь, гідність та ділову репутацію Особи 1 відомості, поширені ТОВ відносно неї; зобов’язано відповідача спростувати їх шляхом надсилання тексту спростування на адресу потенційного роботодавця; стягнуто з Відповідача 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.
Позивач зазначала, що відповідач як її колишній роботодавець надіслав потенційному роботодавцю листи, в яких міститься недостовірна інформація про її професійні та ділові якості. Інформація, яка міститься у зазначених листах, не відповідає дійсності, нічим не підтверджена, має недостовірний, негативний та образливий характер, на приниження честі, гідності та ділової репутації. Відомості, які містяться в листах відповідача, не носять оціночний характер та викладені у формі фактичних тверджень, що формують у необмеженого кола потенційних роботодавців негативне уявлення про неї, її професійні якості та навички.
Суди першої та апеляційної інстанцій керувались тим, що відомості, поширені відповідачем відносно позивача в листі, надісланому на адресу потенційного роботодавця, не відповідають дійсності, принижують її честь, гідність і ділову репутацію, у зв’язку з чим підлягають спростуванню.
Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій та звернув увагу на те, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч.1 ст. 277 ЦКУ).
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації Відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Поширена відповідачем щодо Особи 1 негативна інформація є недостовірною, є фактичним твердженням та принижує її честь, гідність та ділову репутацію, оскільки потенційний роботодавець позивача після отримання листа відповідача мав можливість сформувати своє уявлення про професійні та ділові якості позивача, а отже позов підлягає задоволенню.
Таким чином, якщо відносно Вас або Вашої компанії поширено недостовірну інформацію, звератайтесь до адвокатів АБ «Ткачук і партнери», які захистять Вашу честь, гідність та ділову репутацію у судовому порядку найбільш ефективним для клієнта способом.