ТЕРМІН ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ДЛЯ БАНКУ ПОЧИНАЄТЬСЯ З ТОГО МОМЕНТУ, КОЛИ ПОЗИЧАЛЬНИК ОСТАННІЙ РАЗ ЗДІЙСНИВ ПЛАТІЖ ПІСЛЯ ВИМОГИ БАНКУ ВИПЛАТИТИ КРЕДИТ ДОСТРОКОВО. А ПОЗИЧАЛЬНИК НЕ ПОВИНЕН ЗДІЙСНЮВАТИ ЩОМІСЯЧНІ ПЛАТЕЖІ, ЯКЩО БАНК ЗВЕРНУВСЯ ДО НЬОГО ІЗ ВИМОГОЮ ВИПЛАТИТИ КРЕДИТ ДОСТРОКОВО.
Як клієнти банку не завжди знають про всі свої права у відносинах із банком, так і банк не завжди знає про всі свої права у відносинах із клієнтом, у тому числі, і як правильно користуватися цими правами.
Так, банк звернувся до суду із позовом до позичальника і проханням стягнути з останнього 119 758,91 доларів США, що включало заборгованість за кредитом у розмірі 54 788 доларів США і заборгованість за відсотками – 64 970,91 доларів США.
Свій позов банк обґрунтував тим, що позичальник порушив умови кредитного договору, укладеного між банком та позичальником у 2008 році. Проте адвокат позичальника заявив про сплив позовної давності, у зв’язку із чим попросив суд відмовити банку в задоволенні позову. У 2009 році банк звурнувся до позичальника із вимогою повернути кредит достроково, а востаннє позичальник виплачував банку частину заборгованості 31 січня 2011 року.
Стаття 256 Цивільного Кодексу України встановлює, що позовна давність – це термін, протягом якого особа може звернутися до суду із вимогою щодо захисту свого права чи інтересу. Загальна позовна давність при цьому становить три роки (ст. 257 ЦКУ) і, якщо особа не звернулася протягом цього терміну до суду, а звернулася пізніше – це є підставою для відмови у розгляді позову.
Що є цікавим: при цьому суд зазначив, що початком перебігу позовної давності не завжди є припинення дії договору, а може бути і той момент, коли право особи було порушено та з’явилася підстава для звернення до суду. А відповідно, оскільки останній раз позичальник сплачував за кредитним договором 31 січня 2011 року, після закінчення трьох років та 90 днів з цієї дати, у банка виникло право звернутися до суду. І саме з цього моменту і розпочався відлік позовної давності для банку.
Також цікавим є і те, що суд відзначив наступне: у зв’язку із тим, що у 2009 році банк зажадав дострокового погашення кредиту, позичальник більше не мав обов’язку здійснювати щомісячні платежі, а мав погасити кредит повністю та одним платежем. Проте позичальник здійснював платежі до 31 січня 2011 року, а банк не звернувся до суду протягом 3-х років та 90 днів, починаючи саме з цієї дати. А аргументи банку про те, що він декілька років вів телефонні переговори із позичальником щодо погашення заборгованості та продажу предмета іпотеки, не знайшли підтримки у суду. Суд дійшов висновку, що доказів цього не було надано і, відповідно, відмовив банку в задоволенні позову.
Таким чином, юридична компетенція адвоката позичальника стала підставою для ухвалення рішення не на користь банку, а відповідно допомогла відстояти інтереси позичальника.