Відповідно до ч.1 ст. 7 ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» від 17.05.2012 № 4765-VІ про примусове відчуження або вилучення майна складається акт, в якому серед іншого зазначається опис майна, достатній для його ідентифікації.
При виникненні ситуації, коли згодом підстава у зв’язку із якою примусово вилучалось у власника майно (товар) та відчужувалось згідно із вказаним Законом відпала, у власника постає питання: яким чином повернути майно у повному обсязі у разі відсутності зазначеного акту ?
Верховний Суд 13.03.2024 переглянувши судові рішення по справі предметом позову у якій є вимога позивача, як власника примусово відчуженого в умовах воєнного стану майна (пшениці), про зобов`язання відповідача як зберігача цього майна повернути його частину після усунення обставин, що слугували підставою такого відчуження, надав правові роз’яснення із зазначеного питання.
Так, Верховним Судом 13.03.2024 залишено в силі постанову апеляційної інстанції про зобов`язання ТОВ 2 повернути ТОВ 1 39,38 тонн зерна пшениці.
Встановлено, що позивач (ТОВ1) є власником пшениці, завантаженої у вагони загальною масою 210, 05 т. У зв’язку із введенням воєнного стану та з метою забезпечення схоронності майна в таких умовах начальником обласної військової адміністрації 15.03.2022 прийнято розпорядження, на підставі якого Залізницею примусово відчужене зерно було передано на зберігання відповідачу (ТОВ 2).
За таких обставин, Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що правовою підставою для набуття права на зерно пшениці відповідачем є розпорядження саме від 15.03.2022, а враховуючи, що зазначене розпорядження у подальшому втратило чинність відповідно до розпорядження від 17.04.2022, тому правова підстава для набуття такого майна відпала та у відповідача виник обов`язок з його повернення в силу вимог ст. 1212 ЦКУ.
Поряд з цим, спірним у цій справі є саме обсяг отриманого на збереження відповідачем майна (зерна), оскільки за твердженням позивача вага відвантаженого зерна складала 210,05 т., що підтверджується залізничною накладною. Натомість, відповідач доводив про отримання та розвантаження зерна у кількості 170,67 т., що підтверджується приймальними актами на зберігання, самостійно складеними відповідачем у результаті зважування відповідних трьох вагонів на власних сертифікованих вагах.
Верховний Суд при вирішення цього питання врахував, що відповідно до ч.1 ст. 7 ЗУ від 17.05.2012 № 4765-VІ про примусове відчуження або вилучення майна складається акт, в якому серед іншого зазначається опис майна, достатній для його ідентифікації.
Всупереч вказаним правовим нормам, відповідний акт вилучення майна складено не було, ідентифікація і опис майна відповідальними особами не проводились.
Водночас згідно пояснень обласної військової адміністрації, саме ТОВ 2 не надав інформацію стосовно прийнятої ваги для підготовки актів приймання-передачі, чим прямо порушив приписи розпорядження. Укрзалізниця підтвердила, що саме відповідач відмовився складати акти приймання-передачі вантажу, що збігається з позицією самого відповідача, який стверджував, що приймання вантажу здійснював самостійно без участі третіх осіб.
Отже, ВС зазначив, що за відсутності складеного акта вилучення майна чи акта приймання-передачі вилученого майна, судам при розгляді справ даної категорії необхідно надавати правову оцінку іншим, наявних у справі доказам, на підставі яких можливо встановити дійсний обсяг (вагу) відвантаженого зерна.
Зокрема, твердження відповідача про прийняття 170, 67 т пшениці не підтверджено первинними документи, які засвідчують прийняту вагу зерна по кожному вагону, що прямо суперечить вимогам ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Разом з тим завантаження вагонів пшеницею загальною масою 210,05 т. підтверджується залізничною накладною.
Оформлення залізничної накладної засвідчує, зокрема, завантажену вагу та встановлення ЗПП, які засвідчують недоступність вантажу стороннім особам до моменту прийняття вагонів до розвантаження. Також у залізничній накладній вказуються номера пломб (запірно-пломбувальних пристроїв-ЗПП), що дає можливість будь-якому вантажоодержувачу звірити інформацію стосовно пломбування вагонів.
Вагони було подано Залізницею для ТОВ 2 через під`їзну колію ТОВ 3 зі справними ЗПП вантажовідправників. Будь-які акти загальної форми предстаниками ТОВ 3 та ТОВ 2 не складались, що є належним доказом прийняття вагонів без жодних зауважень. Справність вагонів підтверджується також відсутністю комерційних актів, які були б складені у разі виявлення будь-яких порушень при передачі через залізничну колію ТОВ 3 вантажу ТОВ 2.
З урахуванням наведених вище обставин (відсутності ушкодження ЗПП та залізничних вагонів) та вимог Правил видачі вантажів №644, ВС дійшов висновку про те, що вантаж вважається виданим одержувачу згідно з даними перевізних документів, тобто, за тією масою, яка зазначена у перевізних документах, і підстав для складання комерційних актів не було.
Отже, на підставі наявних у справі доказів ВС дійшов висновку, що відповідачем було прийнято на зберігання саме задекларовану у залізничній накладній масу вантажу позивача у розмірі 210,05 т.
Таким чином, оскільки розпорядження начальника обласної військової адміністрації, що слугувало обов`язковою в силу закону підставою для передачі належного позивачу майна на зберігання відповідачу, втратило чинність, а відповідачем було повернуто лише частину зерна позивачу у розмірі 170,67 т, тому ВС зазначив, що правові підстави для збереження у відповідача також і залишку зерна у кількості (вагою) 39,38 т. відпали, відтак зазначене майно підлягає поверненню позивачу в силу вимог ст. 1212 ЦК України.