Наявність у Вас непогашених кредитів, боргів за надання комунальних послуг, невиконання грошових зобов’язань тягне за собою судові процесі та накладення арешту на майно з метою забезпечення виконання судового рішення. Накладення арешту на майно також здійснюється державними та приватними виконавцями і в процесі виконання судового рішення. Здійснити арешт майна можуть і згідно ухвали суду про забезпечення позову.
Однак, накладений арешт на майно (грошові кошти) в адміністративному, цивільному, кримінальному процесі, у виконавчому провадженні, податковими органами– це в будь-якому випадку суттєва проблема, з якою можуть зіштовхнутись власники арештваного майна. Внаслідок такого арешту власник арештованого майна позбавлений повною мірою розпоряджатися своїм майном – неможливість здійснити продажу, оренди, зробити як внесок до господарського товариства або користуватися на задоволення власних та бізнесових потреб.
Більше того проблема у вигляді арешту майна виникає у осіб, якщо арешт накладено незаконно, без наявності відповідних підстав, на майно, яке не належить боржнику, або з порушенням порядку накладення арешту, внаслідок незаконних дій державних та приватних виконавців, податкових органів, тощо.
Бувають і взагалі кричущі випадки – наявність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про арешт нерухомого майна, по виконавчому провадженню, яке завершено, або арешту нерухомого майна по справі, в якій позов повернуто чи залишено без розгляду, або особа взагалі не є стороною спору, але її майно опинилося арештованим.
З яких питань, найчастіше звертаються клієнти до нашого Адвокатського Об’єднання:
-Незаконне накладення арешту на майно, як забезпечення позову у цивільному, господарському, адміністративному процесах;
-Порушення прав власника арештованого майна через незаконне накладення арешту на майно, яке належить не боржнику, а іншій особі;
-Незаконне накладення арешту на майно, яке перебуває у спільній сумісній власності, а боржником є один із них;
-Порушення порядку накладення арешту, у тому числі опису, оцінки, тощу;
-Неправомірні дії/бездіяльність уповноважених на накладення та зняття арешту з майна (державні та приватні виконавця, податкові органи, інші);
-Інші правопорушення при накаденні та зняття арешту.
Як діяти в подібних випадках ?, з чого починати?, на яку норму закону посилатися?, хто винен в безпідставному накладанні/ не знятті арешту? та як зняти арешт з майна (грошових коштів) ? Адвокат по зняттю арештів Адвокатского Об’єднання «Ткачук та партнери» готовий надати допомогу при знятті арешту з майна.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА ПО ЗНЯТТЮ АРЕШТІВ:
1.Консультація з усіх питань, пов’язаних з накладенням арешту на майно, аналіз ситуації, розробка стратегії можливих правових шляхів для зняття арешту з майна та визначення перспектив майбутніх судових процесів;
2.Допомога в зібранні доказової бази та оскарження незаконно накладеного арешту на майно, у тому числі підготовка заяв (клопотань) до суду про зняття арешту; (скарг) на дії (бездіяльність) державних та приватних виконавців, податкових органів щодо накладення та відмови у знятті арешту тощо); позову про визнання права власності на арештоване майно, тощо;
3.Підготовка необхідних процесуальних документів-адвокатського запиту, клопотань, пояснень, заперечень тощо;
4.Представництво клієнта у всіх судових інстанціях з метою захисту його інтересів у спорах про накладення/зняття арешту;
5.Оскарження рішень, постановлених не на користь клієнта у спорах про зняття арешту в апеляційному та касаційному порядку.
СУДОВА ПРАКТИКА ТА ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ У СПРАВАХ ЗІ СПОРІВ ПРО ЗНЯТТЯ АРЕШТУ,
- Є незаконним є подвійне забезпечення судом позову шляхом наадення арешту: і за рахунок коштів і за рахунок майна,причому окремо на те, і на інше – у повній сумі спору
У спорах про стягнення коштів-арешт накладається на кошти відповідача і лише при недостатності коштів у боржника для виконання рішення суду можливо накласти арешт на його майно в межах залишеної суми
Ухвалою господарського суду від 07.06.2022 задоволено заяву Позивача про забезпечення позову зі спору про стягнення заборгованості: накладено арешт на майно Відповідача в межах суми 23 238 041 грн.; накладено арешт на грошові кошти Відповідача, а також кошти, що знаходяться на будь-яких рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах в межах суми 23 238 041 грн.
Постановою ОП Верховного Суду від 03.03.2023 вказану ухвалу змінено, виклавши її в наступній редакції: вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить відповідачу, у межах суми позову 23 238 041 грн.
Постанова ВС мотивована тим, що у вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Однак накладення арешту як на кошти, так і на майно Відповідача, причому окремо на те, і на інше – у повній сумі спору матиме наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать Відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення значних коштів доцільно було накласти арешт на майно Відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
З урахуванням наведеного об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку ВС у постанові від 05.08.2022 щодо можливості забезпечення позову шляхом накладення арешту одночасно на кошти і на майно відповідача щодо кожного виду майна в межах повної суми позову.
При цьому ОП ВС зробила висновок, що подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна) суперечить вимогам закону, однак для задоволення вимог про стягнення значних коштів доцільно було накласти арешт на майно Відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
- Вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом арешту майна суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, але і ураховувати інтереси інших осіб, права яких можуть бути порушені таким заходом
Постановою Верховного Суду від 13.12.2023 залишено в силі постанову апеляційної інстанції про скасування ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову Особи 1 до Особи 2, ТОВ про визнання недійсним правочину, скасування реєстрації права власності ТОВ на нежитлове приміщення та визнати право власності на нього за Особою 2.
Ухвалою суду першої інстанції з метою забезпечення позову накладено арешт шляхом заборони здійснювати розпорядження на спірне нежитлове приміщення, власником якого є ТОВ.
Скасовуючи вказану ухвалу, суд апеляційного суду, з яким погодився ВС зазначив, що заявлені у цій справі позовні вимоги не підлягають забезпеченню шляхом накладенням арешту на майно відповідача, а накладення арешту шляхом заборони здійснювати розпорядження є неправильним формулюванням.
ВС зазначив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову, враховуючи їх співмірність із заявленими вимогами, відповідність виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам, збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки воно є предметом перевірки судом під час розгляду справи по суті.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Приймаючи до уваги, що накладення арешту шляхом заборони здійснювати розпорядження на нежитлове приміщення не є видом забезпечення позову, яке належним чином забезпечить позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення ВС дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування ухвали про забезпечення позову.
3.Наявність нескасованого арешту майна боржника протягом тривалого часу, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном
Верховний Суд 13.07.2022 залишив в силі постанову апеляційної інстанції у цій справі, який задовольнив скаргу заявника, визнавши бездіяльність ДВС неправомірною та зобов’язавши її зняти арешт з майна, зробивши такі правові висновки.
Суть спору в тому, що у 2012 та 2015 роках було накладено арешт на майно заявника як боржника у виконавчих провадженнях. Пізніше виконавчі документи в цих провадження стягувачу повернули на підставі п.7 ч.1 ст. 47 Закону України № 1404-VІІІ (редакція чинна на час правовідносин), згідно якої виконавчий документ повертається стягувачу, якщо боржник або його майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.
У 2021 році заявник звернувся до державного виконавця із заявою про зняття арешту, у задоволенні якої йому відмовлено, у зв’язку із чим він звернувся до суду.
Постанова ВС мотивована тим, що повернення виконавчого документу на підставі ст. 47 ЗУ № 1404-VІІІ не встановлювало прямого обов’язку державного виконавця знімати арешт з майна боржника.
Разом з тим, спір виник не у зв’язку з оскарженням бездіяльності виконавців, які закриваючи виконавчі провадження у 2012 та 2015 роках, не зняли арешт із майна, а через те, що на заяву боржника про зняття арешту у зв’язку із повним виконанням виконавчого документа поза межами виконавчого провадження державний виконавець відмовився зняти арешт із майна боржника.
Верховний Суд зазначив, що арешт майна боржника здійснюється для забезпечення реального виконання виконавчого документа. А в разі повного виконання виконавчого документа підстав для збереження чинності арешту майна боржника немає.
Законом України 1404-VІІІ не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв’язку з добровільним його виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.
Верховний Суд погодився із апеляційним судом, який вважав доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки в подальшому застосуванні арешту майна немає необхідності.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.12.2021.
- 4. В разі накладення приватним виконавцем арешту на майно, належному на праві власності Особі, яка не є стороною у виконавчому провадженні, останній має право звернутися до суду із позовом про визнання права власності та зняття арешту з майна
Рішенням суду від 16.02.2022 (в апеляційному та касаційному порядку по суті не переглядалось) задоволено позов Особи 1 до Особи 2, Особи 3, приватного виконавця, визнано право власності на земельну ділянку та знято з неї арешт, накладений приватним виконавцем.
Рішення мотивовано тим, що спірна земельна ділянка вибула із власності Особи 1 неправомірно на підставі договору дарування, який він не укладав. Даний договір визнаний недійсним рішенням суду та зобов’язано Особу 2 повернути землю Позивачу. Разом з тим, під час розгляду цієї справи приватним виконавцем накладено арешт на земельну ділянку в межах виконавчого провадження по виконанню судового рішення про стягнення боргу Особою 3 з Особи 2.
За таких обставин, з огляду на судове рішення у іншій справі, яким визнано договір дарування земельної ділянки недійсним та витребувано земельну ділянку на користь Особа 1, припинивши право власності Особи 2 на спірну землю, вимога позивача про визнання права власності на земельну ділянку за Позивачем підлягає задоволенню.
За змістом ч.1 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що Особа 1 є власником земельної ділянки, власник земельної ділянки не є ні стороною, ні учасником виконавчого провадження та у зв`язку з наявним активним записом про арешт нерухомого майна у межах такого виконавчого провадження є труднощі з вчиненням реєстраційних дій, для поновлення відомостей про власника земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вимога позивача про зняття арешту із земельної ділянки підлягає задоволенню.
5.Відсутність опису майна на яке накладено арешт є безумовною підставою для скасування постанови приватного виконавця про накладення арешту на майно
Верховним Судом 15.02.2023 залишено без змін судові рішення про задоволення заяви ТОВ 1 на дії та рішення приватного виконавця при виконання судового наказу про стягнення з нього на користь ТОВ 2 коштів; визнано протиправним та скасовано постанову про арешт майна боржника в частині накладення арешту на все рухоме майно. Верховний Суд погодився із доводами судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Згідно з приписами Закону України «Про виконавче провадження» про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим.
Також, згідно з пунктом 10 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.
Попередніми судовими інстанціями з`ясовано винесення приватним виконавцем оскаржуваної постанови про накладення арешту без додержання процедури накладення арешту належного боржникові рухомого майна, що не підлягає державній реєстрації, у вигляді накладення такого арешту за відсутності проведення опису є порушенням вимог вказаних Закону і Інструкції.
- Особа вправі звернутись до суду з позовом як про визнання права власності на майно, на яке накладено арешт приватним виконавцем і зняття з нього арешту, так і з позовом лише про зняття з такого майна арешту, якщо його право власності доведено судовим рішенням у іншій справі, що має преюдиційне значення для справи про зняття арешту з майна
Постановою Верховного Суду від 08.06.2021 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову ТОВ 1 до ТОВ 2, ТОВ 3 про зняття арешту з нерухомого майна та транспортних засобів, накладених приватним виконавцем.
Судові рішення мотивовані тим, що арешт на майно накладено приватним виконавцем в межах виконавчого провадження по виконанню рішення про стягнення з ТОВ 3 на користь ТОВ 2 коштів.
Разом з тим, спірне майно було внесено ТОВ 1 до статутного фонду ТОВ 2. Рішенням Господарського суду, яке набрало законної сили, визнано за ТОВ 1 право власності на майно, внесене ТОВ 1 до статутного фонду ТОВ 2, але ТОВ 1 не зареєструвало його за собою.
З огляду на положення статті 391 ЦК України, ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження”, а також зважаючи на те, що накладення арешту та оголошення спірного майна у розшук порушує право позивача на користування та розпорядження ним, позовні вимоги є обґрунтованими.
Враховуючи встановлену приналежність арештованого майна на праві власності позивачу та відсутність оспорювання або невизнання такого права, ВС дійшов висновку про те, що відповідно до ч.1 ст. 59 Закону 1404-VІІІ особа вправі звернутись до суду з позовом як про визнання права власності на майно, на яке накладено арешт і зняття з нього арешту, так і з позовом лише про зняття з такого майна арешту.
У даному випадку позивачем доведено, що він є власником спірного майна, у зв`язку з чим заявлена ним вимога про зняття арешту із зазначеного майна ґрунтується на законі.
Дійшовши вказаного висновку, ВС відхилив доводи касаційної скарги, щодо невірного застосування судами попередніх інстанцій положень ч.1 ст. 59 вказаного Закону (оскільки позивач заявляє лише вимогу про зняття арешту та не заявляє вимогу про право власності на арештоване майно) як такі, що не засновані на правильному застосуванні положень вищезгаданої статті, а також порушують права позивача володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
7.Арешт коштів на рахунку через наявність податкового боргу можливий, лише якщо вартість майна платника податків менша від суми податкового боргу
Податкова служба звернулась до суду з позовом до ТОВ, в якому просила застосувати арешт на кошти та інші цінності відповідача на розрахункових рахунках.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ТОВ має податковий борг в сумі 205 844 565 грн., однак майно, яке належить товариству та описано у податкову заставу у своїй сумі менше за суму податкового боргу.Підставою для звернення до суду з даним позовом зазначено п.п.94.2.3 ст. 94 ПК, якщо платник відмовляється від проведення документальної перевірки та п.п.20.1.33 ст. 20 ПК України – якщо платник податків має податковий борг.
Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду в задоволенні позовних вимог відмовлено, оскільки у контролюючого органу були відсутні законні підстави для застосування арешту коштів з огляду на те, що податковий орган після звернення до суду здійснював пошук майна відповідача та описував його, що підтверджується актами опису, тобто на день звернення до суду позивач не надав доказів, що ним було здійснено пошук всього майна відповідача та його балансова вартість є меншою суми податкового боргу, у зв`язку з чим у позивача відсутні правові підстави на звернення до суду з таким адміністративним позовом.
Верховний Суд 16.04.2020 погодився із висновками судів попередніх інстанцій виходячи із положень підпункту 20.1.33 пункту 20.1 ст. 20 ПКУ.
Так, за приписами пп 20.1.33 ПКУ встановлюють одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього права. Такими підставами є: відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.
Норми пп 94.4 України визначають загальні підстави для застосування арешту як майна, так і коштів платника податків. Натомість пп. 20.1.33 ПК України регулює саме питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, за умови відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна у платника податків.
За таких підстав, Верховним Судом зроблено висновок про те, що контролюючий орган повинен підтвердити законність своїх вимог на момент звернення до суду і такі докази повинні бути належними.
Однак на день звернення до суду позивач не надав доказів, що ним було здійснено пошук усього майна відповідача та його балансова вартість є меншою від суми податкового боргу, а тому вимоги щодо арешту на кошти та інші цінності ТОВ на розрахункових рахунках є передчасними та необґрунтованими.