ПОСЛУГИ АДВОКАТА
Визнання договорів недійсними є однією з найбільших у практиці судів категорією спорів, що розглядаються.
Це обумовлено тим, що недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, отже є одним із самих ефективних способів захисту порушених прав громадян.
Якщо відчужено майно особи поза його волею, без згоди, як співвласника або громадянин укладав договір, помиляючись щодо його наслідків чи не розумів своїх дій при підписанні договору або він укладений внаслідок обману, застосування насильства тощо – все це тягне за собою негативні наслідки у вигляді позбавлення законного власника нерухомого та іншого майна.
Всі ці порушені права на майно можливо повернути особі шляхом застосування такого цивільно-правового механізму, як визнання договору недійсним у судовому порядку.
Окрім того, часто виникають ситуації, коли особа (боржник) бажаючи уникнути погашення боргових зобов’язань відчужує за договором купівлі-продажу, дарування іншим особам майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу.
В таких випадках кредитор також має право звернутися до суду про визнання такого фіктивного, фраудаторного договору недійсним.
Однак, в залежності від виду договору та ситуації, яка склалася при його укладенні, існують і індивідуальні правові підстави для його визнання недійсним, певна база доказів та їх належність у кожному випадку.
Всі ці законодавчі нюанси та «підводні камені» при визнанні різних договорів недійсними, а також судовий процес та судову практику може досконало знати лише кваліфікований та досвідчений юрист, без якого Вам не обійтись при захисті своїх порушених прав в суді у такий спосіб.
Послуги адвокатів АБ «Ткачук і партнери» при визнанні договору недійсним у судовому порядку:
- Консультація з питань щодо визнання договору недійсним, аналіз виниклої ситуації та перспектив майбутніх судових процесів;
- Допомога в зібранні доказової бази, у тому числі підготування адвокатського запиту;
- Підготовка позову в суд про визнання договору недійсним;
- Ознайомлення з матеріалами справи, якщо справа про визнання договору недійсним вже перебуває в суді;
- Участь у судах всіх інстанцій на захист інтересів клієнта у справах про визнання договорів недійсними;
- Підготовка необхідних процесуальних документів- пояснень, клопотань тощо;
- Оскарження судових рішень, постановлених не на користь клієнта в апеляційному та касаційному порядку.
ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ДОГОВОРІВ
У СУДОВОМУ ПОРЯДКУ ТА ДОПОМОГА АДВОКАТА
На відміну від нікчемних угод, що є такими в силу закону і не потребують їх визнання нікчемними судом, у судовому порядку можливо визнати недійсним оспорюванийдоговір-це такий, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий договір може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Оспорюваними є договори, вчинені:
1.Неповнолітньою особою за межами своєї цивільної дієздатності
(стаття 222 ЦКУ);
2.Фізичною особою, що обмежена у дієздатності, без згоди
піклувальника ( ст. 223 ЦКУ);
3. Дієздатною фізичною особою,вчинений у момент, коли вона не
усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними;
4. Під впливом помилок ( ст. 229 ЦКУ);
5. Внаслідок обману (стаття 230 ЦК України);
6. Під впливом тяжких обставин (ст. 233 ЦКУ);
7. Фіктивні (ст. 234 ЦКУ);
8.Удавані (ст. 235 ЦКУ);
9. Фраудаторні (вчинені на шкоду кредитору).
Цейперелікне є вичерпним, а досвідченіу таких справахадвокати нашого Бюро проаналізують виниклу ситуацію та визначать вірно підстави для визнання договору недійсним, подавши відповідний позов до суду, підтвердивши його певними належними доказами.
ПОЗОВНА ДАВНІСТЬ
Позовна давність для визнання договору недійсним встановлена у 3 роки.
Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання договорів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦКУ- від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК України встановленовинятки з цього правила щодо окремих вимог, пов’язаних з визнанням правочинів недійсними (ч. 2,3 ст. 261 ЦКУ).
МОМЕНТ НЕДІЙСНОСТІ ДОГОВОРУ
Оспорюваний договір, що визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним договором права та обов’язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Звертаюувагу !Не може бути визнаний недійсним договір, який не вчинено, не укладено.
Зокрема, не є укладеними договори, у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору тощо). Згідно із статтями 210, 640 ЦКУ не є вчиненим також договір у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо він підлягає такій реєстрації.
НАСЛІДКИ НЕДІЙСНОСТІ ДОГОВОРУ.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення- відшкодувати вартість того, що одержано.
Якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦКУ).
Таким чином завдяки рішенню суду про визнання недійсним договору можливо захистити права особи, які цим договором порушені, оскільки ті юридичні наслідки, які, здавалось би, породжені таким недійсним договором, вважаються такими, що ніколи не виникали.
Звертаємо увагу ! У постанові від 27.01.2020 Верховний Суд зазначив, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
При цьому, якщо оспорюваний договір є недійсним в силу закону (нікчемним) і саме цією підставою позивач обґрунтовує свій позов, у задоволенні вимоги про визнання його недійсним буде відмовлено (позиція Великої Палати у постанові від 10.04.2019).
Таким чином, перш ніжзаявлятипозов про визнання договору недійсним, адвокат нашого Бюро проаналізує ситуацію та визначить, чи дійсно таким договором порушено право чи інтерес особи, в інтересахякоїзаявляєтьсяпозові чи буде такийспосібзахистуефективним. Якщо особа має намірзвернутися із таким позовом задляіншихцілей, ніжзахистпорушеного права чи інтересу, або бажає настання інших наслідків, ніж зазначено вище, то у задоволенні позову може бути відмовлено і необхідно вирішувати виниклу у клієнта проблему інший способом.
СУДОВА ПРАКТИКА ТА ПРАВОВІ ПОЗИЦІЇ СУДІВ ПРИ РОЗГЛЯДІ СПРАВ ПРО ВИЗНАННЯ ДОГОВОРІВ НЕДІЙСНИМИ
1.Якщо договір укладений для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу він є фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору і підлягає визнанню недійсним
Особа 1 звернувся з позовом до Особа 2, Особа 3 про визнання договорів дарування недійсними.
Позов мотивовано тим, що між ним та Особою 2 укладено декілька договорів позики, борг за якими у розмірі 1 797 520 грн. стягнуто з останнього рішенням суду, на виконання якого відкрито виконавче провадження. Однак, під час виконання даного рішення встановлено, що Особа 2 відчужив належні йому на праві власності житловий будинок та земельну ділянку неповнолітньому сину за договорами дарування, на думку позивача з метою уникнення погашення перед ним боргу за рішенням суду.
Постановою Верховного Суду від 17.03.2021 залишено в силі постанову апеляційної інстанції про задоволення позову з огляду на наступне.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
– особа використовувала право на зло;
– наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи, яка може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);
– враховується правовий статус особи (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Встановивши, що Особа 2 відчужив майно на підставі договорів дарування на користь свого сина Особи 3 після виникнення у нього зобов`язання із поверненням суми позики, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив договори дарування, які порушують права кредитора та які направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника, а отже є фраудаторними та підлягають визнанню недійсними.
2. Договір дарування майна, що є спільною власністю подружжя, укладений без письмової нотаріально посвідченої згоди іншого подружжя є недійсним в цілому
Постановою Об’єднаної Палати Верховного Суду від 15.06.2020 залишені в силі судові рішення, якими задоволено позов колишньої дружини до колишнього чоловіка про визнання недійсними договорів дарування матері останнього житлового будинку та магазину.
Постанова ОП ВС мотивована тим, що згідно із ст. 60 СКУ майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Аналогічне положення міститься і в статті 368 ЦКУ.
Частиною першою ст. 70 СКУ встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Установивши, що шлюб між сторонами був розірваний, але спірне майно придбане в період шлюбу-воно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, незалежно від того, що воно було оформлене на ім`я колишнього чоловіка. Докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі – відсутні.
За вимогами частин 1,2 ст. 369 ЦКУ, ст. 65 СКУ розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, які повинна бути письмовою і підлягає нотріальному посвідченню.
Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини 4 ст. 369, ст. 215 ЦКУ надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи – контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
Установивши, що позивач при укладенні оспорюваних договорів не надавала своєї згоди на відчуження спірного майна, яке є спільною сумісною власності подружжя, як того вимагає частина 3 ст. 65 СКУ, суди дійшли висновку про недійсність оспорюваних правочинів з підстав, передбачених статтями 203, 205, 215 ЦКУ.
При цьому ОП ВС зазначила, що якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому. Отже, договір дарування спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним в цілому.
3. Якщо договір вчинено з метою приховатиіншийдоговір (удаваний правочин), суд на підставі статті 235 ЦКУ має визнати, що сторонами вчинено самецейдоговір, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюютьцейправочин. Якщо договір, якийнасправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалюєрішення про визнання його недійсним.
Постановою Верхового Суду від 14.01.2019 залишені в силі судові рішення про задоволення позову Особи 1 до Особи 2, ТОВ про визнання заповіту недійсним, як удаваного договору довічного утримання.
Позов мотивовано тим, що її батько (Особа 3) за життя уклав із працівником ТОВ (Особа 4) попередній договір довічного утримання на умовах одноразового отримання 70 000 грн., щомісячних виплат у розмірі 700 грн. та оплати усіх комунальних послуг. Згідно з пунктом 1 вказаного договору Особа 3 зобов’язався надати необхідні документи для відчуження 1/2 частини будинку та земельної ділянки та укласти договір довічного утримання.
В подальшому Особа 3 на ім’я Особи 4 склав заповіт на все належне йому майно, а договір довічного утримання укладено не було за відсутності документів на відчуження майна. Після смерті Особи 3 єдиним спадкоємцем є Особа 1, однак не може отримати належне їй майно із-за оспорюваного заповіту, який позивачка вважає удаваним, що вчинений для приховання договору довічного утримання, який сторони на час посвідчення заповіту вчинили, але не мали можливості нотаріально посвідчити за відсутності необхідних документів для відчуження майна Особи 3.
Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, щодо удаваності заповіту ВС зазначив наступне.
Верховний Суд виходить з того, що за удаваним правочином (ст. 235 ЦКУ) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦКУ має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про визнання його недійсним.
Отже, удаваність спірного заповіту доводиться спрямованістю волі як Особи 3, так і Особи 4 на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені заповітом, з метою приховання договору довічного утримання. Також зі змісту заповіту та умов попереднього договору довічного утримання вбачається, що виникли фактичні відносини з приводу утримання, оскільки Особа 3, склавши заповіт щодо нерухомого майна, маючи попередню домовленість з Особа 4, якій заповідав це майно, яка фактично уклала з останнім договір довічного утримання, погоджувався на передачу майна за заповітом лише за умови надання йому довічного догляду та утримання.
Верховний Суд зауважує, що заповіт вчиняється безоплатно на користь певної особи, а правовою метою договору довічного утримання є передача власником свого майна у власність іншої особи з отриманням взаємної винагороди.
Відсутність у Особи 3 під час укладення заповіту волевиявлення на безоплатну передачу майна, усупереч вимогам статей 744, 749, 751 ЦКУ є підставою для визнання заповіту як удаваного договору довічного утримання недійсним на підставі частин 1,3 статті 203, ст. 235 ЦКУ.
4. Якщо особа, яка уклала договір, помилилася щодо обставин, якімаютьістотне значення, такийправочинє недійсним
Постановою Верховного Суду від 24.02.2020 залишено в силі постанову апеляційної інстанції про задоволення позову Особи 1 до Особи 2 про визнання недійсним договору дарування 1/ 2 частини квартири.
Верховний Суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції, що
позивач на час укладення спірного договору страждав тяжким захворюванням, що потребувало дороговартісної операції, а також стороннього догляду. Відповідач погодилась, що вона буде доглядати позивача, але за умови дарування їй частини квартири. Після посвідчення нотаріусом оспорюваного договору, позивач продовжував проживати в квартирі, а відповідач будь-якої допомоги Особі 1 не надавала.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦКУ).
Відповідно до статей 229-233 ЦКУ договір, вчинений під впливом помилки є оспорюваним і обставини, щодо яких помилилася сторона договору, мають існувати саме на момент вчинення правочину
За змістом статей 203, 717 ЦКУ договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Отже, наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість заповіту чи договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язкуіз цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
За таких підстав, оспорюваний договір дарування підлягає визнанню недійсним, як укладений в результаті помилки.
Отже, якщо укладений Вами або іншими особами договір, порушує Ваші права та інтереси, звертайтесь до адвокатів АБ «Ткачук і партнери», які визнають цей договір недійсним у судовому порядку.