Дуже часто на додаток до сплати процентної ставки, кредитодавці часто передбачають у кредитному договорі потребу сплати різних видів комісій, як одноразових, так і щомісячних.
Отже Комісія – це плата за послуги, пов’язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредитних коштів. Вона дозволяє фінансовій установі отримати додатковий прибуток.
Однак, чи завжди комісія, передбачена кредитним договором, є законною ? Користуючись тим, що позичальники не завжди «вчитуються» у кредитний договір або не зовсім розуміють всі його умови, працівники банку не пояснюючи, включають в угоди невигідні додаткові умови у вигляді комісії.
Це призводить до того, що позичальник вимушений сплачувати, може і невеликі щомісячні відсотки, але це виливається у велику суму.
Як засвідчив судовий досвід адвокатів АБ «Ткачук і партнери» включення банком в умови кредитного договору додаткової плати у вигляді щомісячної (одноразової) комісії, як правило, є незаконним, а тому юристи нашого Бюро нададуть позичальнику наступну правову допомогу:
Консультація стосовно незаконності умов кредитного договору про включення додаткової плати у вигляді комісії;;
Оскарження пункту кредитного договору щодо включення комісії;
Представництво інтересів клієнта в суді в спорах про оскарження пункту кредитного договору щодо включення комісії;
Апеляційне та касаційне оскарження незаконних судових рішень про оскарження пункту кредитного договору щодо включення комісії.
Адвокати нашого Бюро захистять клієнта та доведуть в судовому порядку, з урахуванням судової практики, незаконність включення банком в умови кредитного договору додаткової плати у вигляді комісії.
ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
У СПРАВАХ ЗІ СПОРІВ ЩОДО НЕЗАКОННОСТІ ПУНКТУ ДОГОВОРУ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУ ЩОДО ВКЛЮЧЕННЯ ДОДАТКОВОЇ ПЛАТИ У ВИГЛЯДІ КОМІСІЇ
1. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування» № 1734-VІІІ, у зв`язку з чим Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-ХІІ застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України № 1734-VІІІ.
У п.4 ч.1 ст.1 Закону України № 1734-VІІІ встановлено, що загальні витрати за споживчим кредитом – витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч.2 ст. 8 вказаного Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Разом з тим, відповідно до частин 1,2,5 статті 18 Закону України № 1023-ХІІ продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Постановою Верховного Суду від 09.02.2024 залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову Особи про визнання недійсною з моменту укладення умову пункту 1.2 кредитного договору в частині встановленої щомісячної комісії за обслуговування кредиту; зобов’язано Банк (відповідача) здійснити перерахунок платежів Особи з комісії з часу укладення кредитного договору, зарахувавши сплачену ним комісію у сумі 30 000 грн. у рахунок інших обов`язкових платежів. Відмовлено Банку у зустрічному позові в частині вимог про стягнення Особи простроченої заборгованості за комісією в розмірі 54 000 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що згідно з ч.6 ст.12 ЗУ № 1734-VІІІ споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені у договорі про споживчий кредит.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст. 3 ЦКУ). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
В пункті 1.2 кредитного договору щомісячна комісія за обслуговування кредиту визначена за графіком починаючи з 3% від суми кредиту до 1,5 %. Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням і її загальний розмір на час дії договору сукупно складає 237 750 грн.
Встановивши у кредитному договорі сплату комісійної винагороди за обслуговування кредиту щомісячними платежами, банк не повідомив, які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику. Розмір такої комісійної винагороди, з огляду на обставини справи (зокрема, розмір кредиту та процентів), вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що оспорювані умови кредитного договору є несправедливими.
При цьому згідно з графіком платежів і розрахунку сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки загальний розмір плати за розрахунково-касове обслуговування 237 750 грн. є суттєвим порівняно із розміром кредиту, отриманого Особа (200 000 грн.), що вочевидь не можна визнати справедливим та розумним.
У справі, яка переглядається, Банк не було позбавлене можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договору щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються позичальнику за таку плату. Разом з тим наявні в матеріалах справи документи взагалі не містять будь-якого опису послуг, за які банком встановлена комісія.
Таким чином, встановивши, що банк не повідомив позичальника, які саме послуги за вказану плату йому надаються, розмір комісійної винагороди вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, тобто оспорювані умови кредитного договору є несправедливими, суди попередніх інстанцій, з якими погодився Верховний Суд, обґрунтовано виходили з необхідності визнання недійсним умови пункту 1.2 кредитного договору в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 01.02.2023, 08.03.2023.
2. Верховний Суд 13.07.2022 скасував судові рішення та задовольнив позов до Банку про визнання пункту кредитного договору , яким встановлена плата (комісія) за управління кредитом, що вноситься щомісячно протягом усього строку користування кредитними коштами з розрахунку 0,3 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом (без урахування розміру процентів, які позичальник мав сплатити банку); зобов’язано відповідача перерахувати заборгованість за договором.
Верховний Суд зробив наступні висновки.
Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (аналогічне викладено в постанові ВС від 01.06.2021);
Банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь. Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов’язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Суд може визнати недійсною умову про плату (комісію) за управління кредитом (обслуговування його), інші подібні платежі, встановлені у договорі про надання споживчого кредиту, укладеному до 13 січня 2006 року.
3. Велика Палата Верховного Суду 13.07.2022 задовольнив позов особи та в порядку ст. 216 ЦКУ застосував наслідки у вигляді зобов’язання Банк перерахувати заборговансть з огляду на нікчемність пункту кредитного договору, яким передбачено, що позичальник сплачує плату (комісію) за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, зазначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором.
Велика Палата Верховного Суду зробила наступні висновки.
–Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п’ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
-Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов’язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними (після 10.06.2017).
–Належний спосіб судового захисту у разі нікчемності правочину або його частини.
Якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину.
Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення).
-Належний спосіб судового захисту у вигляді зобов’язання кредитора перерахувати заборгованість
Задоволення вимоги боржника зобов’язати кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір) може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу.
З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо недійсності пункту 1.3.2 кредитного договору вимогу про зобов’язання банку перерахувати заборгованість позивача задоволено. Її задоволення з огляду на встановлення незаконності нарахування плати за управління кредитом унеможливить стягнення з позивача тієї суми заборгованості, з якою він підставно не погодився.
Натомість задоволення вимоги про визнання неправомірними дій відповідача зі стягнення плати за управління кредитом не призведе до захисту майнових прав позивача. Така вимога є неефективною у спірних правовідносинах, і тому в її задоволенні слід відмовити.
Отже, якщо Банк незаконно включив в умови договору споживчого кредиту додаткову плату у вигляді комісії, звертайтесь до адвокатів АБ «Ткачук і партнери», які оскаржать незаконний пункт договору в судовому порядку та зобов’яжуть Банк перерахувати заборгованість або повернути вже сплачені відсотки комісії.