Конституцією України передбачено, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.
Також останнім часом зросла популярність у таких медичних послугах, як репродуктологія, пластичні, косметологічні процедури.
Проте рівень якості медичних послуг в нашій країні бажає покращення.
З огляду на це значно зросла кількість незадоволених пацієнтів наданими їм лікарськими послугами, медичного сервісу, нерідкими випадками розголошенням інформації та персональних даних медичними закладами. При лікуванні виникає безліч проблем із неправильною діагностикою, наданням неякісної медичної допомоги, халатного ставлення лікарів до своїх обов’язків, помилкового призначення медичних препаратів та багато інших негативних моментів.
При цьому пацієнту, як не фахівцю, важко оцінити результативність діагностики та ефективність призначених терапевтичних та профілактичних процедур, що потребує захисту пацієнтом своїх прав на якісне лікування за допомогою профільного спеціаліста-медичного адвоката.
Окрім того, лікар, надаючи медичні послуги діє «на свій страх і ризик», що збільшує можливість виникнення негативних наслідків для самого себе у вигляді судових позовів і навіть порушення кримінальних справ. До того ж трапляються пацієнти, які у будь-якому випадку завжди незадоволені медичним обслуговуванням і прагнуть стягнути моральну шкоду з усіх установ, де вони проходили діагностику або лікування.
У цих випадках медичний адвокат може захистити лікарів (медичні установи) від несправедливих претензій пацієнта, проблем з професійною трудовою діяльністю, матеріальних втрат, а також від притягнення лікарів до кримінальної відповідальності.
Отже адвокат у медичних справах завжди потрібен в тих випадках, коли виникає суперечка між лікарем (медичною установою) і пацієнтом.
Досвідчені медичні адвокати АБ «Ткачук і партнери» нададутьВам наступні юридичні послуги у медичній сфері:
–Консультація з усіх правових питань у медичній галузі, розробка стратегії захисту прав та інтересів клієнта, визначення перспектив можливих судових справ;
-Допомога в урегулюванні конфліктних ситуацій у досудовому порядку, у тому числі підготовка претензії та відповіді на неї;
-Аналіз договірної документації, укладеної у сфері медичного обслуговування;
-Захист клієнта на стадії кримінального провадження;
-Допомога у зборі доказової бази, у тому числі направлення адвокатського запиту, розрахунок завданої матеріальної та моральної шкоди, залучення спеціаліста (експерта);
-Ознайомлення із матеріалами справи (цивільної, кримінальної, про адміністративні правопорушення), якщо справа перебуває у суді;
-Підготовка процесуальних документів- позову, заяви, клопотань, пояснень, заперечень тощо;
-Участь у справах усіх інстанцій, у тому числі за позовами до клієнта, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у галузі медицини;
-Оскарження незаконних судових рішень, вироків, постанов про адміністративні правопорушення в апеляційному та касаційному порядку;
-Юридичний супровід на стадії виконавчого провадження.
Із досвіду медичних адвокатів нашого Бюро можливо виділити певні ситуації, завдяки яким виникають суперечки у сфері надання медичних послуг та потребують залучення професійного профільного юриста з медичних питань:
– Надання неякісних медичних послуг, у тому числі у сфері репродуктології, пластики, косметології тощо;
– Ненадання необхідних медичних послуг особі, яка їх потребувала, у тому числі непроведення хірургічних операцій;
– Вимога медичних працівників оплати медичних послуг, у тому числі хірургічних операцій, які не передбачені законодавством як платні;
– Неналежне виконання, халатне, недбале ставлення до своїх обов’язків особою, яка є працівником в сфері медицини або фармацевтом;
– Невірна діагностика;
– Помилкове призначення медичних препаратів;
– Спричинення матеріальної та моральної шкоди пацієнту;
– Здійснення лікувальної діяльності без достатніх правових підстав для цього;
– Спори із страховими компаніями щодо невиплати (неповної виплати) відшкодування за медичною страховкою;
-Розголошення лікарської таємниці або персональних даних;
-Притягнення до адміністративної, кримінальної відповідальної лікарів;
-Інші порушення прав та інтересів пацієнтів та лікарів (медичних установ) у медичній галузі.
ЗАХИСТ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ПАЦІЄНТІВ
Неякісне надання (ненадання) медичних послуг породжує безліч правових спорів в ході яких пацієнти потребують захисту своїх прав та інтересів за допомогою медичних адвокатів, з яких можливо виділити найбільш типові ситуації та шляхи захисту з урахуванням судової практики у спорах цієї категорії.
НЕЯКІСНЕ НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ, ЩО ПРИЗВЕЛО ДО СПРИЧИНЕННЯ ПОГІРШЕННЯ ЗДОРОВ’Я ОСОБИ АБО СМЕРТІ ПАЦІЄНТА
Звертаючись за медичною допомогою (послугою), кожен пацієнт розраховує на її належну якість та ефективність. Однак, на практиці часто трапляється, що внаслідок медичного втручання стан здоров’я пацієнта не поліпшується, а навпаки-завдається шкода його здоров’ю чи, навіть, життю.
Цивільні правопорушення (деліктні), які виникли внаслідок медичних втручань, у правовій літературі отримали власну назву – «ятрогенні» (з грецької «jatros»- лікар).
Звичайно можливість урегулювання спірного питання законодавством передбачено у досудовому порядку шляхом звернення із скаргою до головного лікаря медичного закладу, в якому надавались (не надавались) медичні послуги. Можливо також звернутись із скаргою до управління охорони здоров’я району, міста чи області і нарешті – до Міністерства охорони здоров’я України.
У пункті 8 Порядку контролю якості медичної допомоги, затвердженим Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 28.09.2012 № 752 визначено, що контроль якості наданої медичної допомоги проводиться, зокрема, у випадках, що супроводжувалися скаргами пацієнтів та/або близьких осіб, які доглядають за пацієнтами, шляхом клініко-експертної оцінки якості та обсягів медичної допомоги.
Клініко-експертна оцінка якості та обсягів медичної допомоги здійснюється шляхом експертизи клінічних питань діагностики, лікування та реабілітації медичними радами закладів охорони здоров’я, клініко-експертними комісіями Міністерства охорони здоров’я України та/або управлінь охорони здоров’я протягом 30 днів з дня надходження відповідного звернення або з ініціативи Міністерства охорони здоров’я України, про що складається висновок за результатами клініко-експертної оцінки.
Однак, на практиці заявнику можливо і доведеться добитися безоплатного усунення недоліків або пропорційного зменшення ціни наданої послуги, але навряд чи це допоможе відшкодувати майнову шкоду, а тим більше отримати моральну компенсацію.
Тому, медичні адвокати нашого Бюро радять звертатися із вимогами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої наданням неякісних медичних послуг (або їх ненаданням) до суду.
Взаємодія між пацієнтом та медичним закладом розглядається як правовідносини споживача та виконавця послуги. Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» належна якість товару, роботи або послуги – властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах, та умовам договору із споживачем.
За цивільним правом України, основним об’єктом відшкодування при ятрогенному делікті є майнові витрати, які виникають у зв’язку з ушкодженням здоров’я чи смертю особи та можуть виражатися, зокрема, у витратах на відновлення здоров’я, на поховання, у втраті заробітку чи інших прибутків тощо. Заподіяння шкоди життю або здоров’ю пацієнта дає останньому право вимагати ще й компенсацію моральної шкоди.
Пацієнт як отримувач медичної послуги має право на безоплатне усунення недоліків, пропорційне зменшення ціни наданої послуги, повне відшкодування матеріального і морального збитку.
Водночас виконавець медичних послуг (медичний заклад, в якому працює лікар, або сам лікар, якщо він здійснює підприємницьку діяльність) зобов’язаний відшкодувати шкоду, заподіяну пацієнтові внаслідок неправомірних рішень, дій чи бездіяльності (ст. 1172 ЦК України).
Звертаємо увагу, що немає ніякої різниці чи послугу надано в приватній клініці, за що пацієнт сплатив з власної кишені, чи в державній (муніціпальній), за що цей же пацієнт заплатив податками.
Окрім того, відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди не залежить від того, чи підписаний договір між пацієнтом і медичним закладом.
При цьому, у випадках відсутності договору відносини регулюються Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 № 2801-ХІІ та Цивільним кодексом України.
Головним і найтяжчим у судових спорах даної категорії є доказування надання неякісної медичної послуги та у зв’язку із цим завдання матеріальної та моральної шкоди.
Серед основних доказів, які необхідно додавати до позовної заяви можливо зазначити: підтвердження того, що пацієнт звернувся до конкретного медичного закладу; результати всіх лабораторних досліджень; діагноз; рекомендації лікаря; виписний епікриз; копія історії хвороби (в ній більшість із перерахованої інформації), а найбільш ефективним і беззаперечним доказом є, звичайно, експертиза (висновок експерта).
При цьому висновок експерта може стосуватися розміру не тільки нанесеної матеріальної шкоди, але і розміру завданої моральної шкоди.
Питання доказування у справах зі спорів щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої наданням неякісних медичних послуг або їх ненаданням пропонується розглянути з урахуванням судової практики.
Так, постановою Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 755/2545/15 залишено в силі рішення суду першої інстанції про стягнення з ТОВ «Боріс» на користь фізичної особи майнової шкоди в розмірі 2 890 грн., відшкодування моральної шкоди на суму 450 000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що позивач при падінні отримав легку шкоду здоров’я у вигляді гематоми на руці, яка зменшувалась дуже повільно, а тому через декілька днів він звернувся в клініку «Боріс» за медичною допомогою. В клініці після огляду та проведення дослідження лікарями-спеціалістами лікар ортопед-травматолог встановив діагноз: «вивих плечового суглоба» і йому було виконано «закрите усунення вивиху правого плеча» та після рентгенівського знімку накладено пов’язку. Через декілька днів він повторно звернувся до цієї клініки, оскільки почував себе погано і черговий лікар після комп’ютерної томограми руки та плеча запропонував провести термінову операцію з метою стабілізації плечового суглобу шляхом встановлення металевого штифту.
Оскільки висновки лікарів відрізнялись позивач довгий час звертався до інших професійних травматологів і невропатологів міських лікарень та інститутів, всі висновки яких були одностайними і протилежними твердженням лікарів клініки «Борис», які стверджували що ліквідували вивих плеча, проте цей вивих з’явився після їх лікування і призвів до пошкодження двох нервів плеча.
Внаслідок цих дій лікаря ТОВ «Боріс» у подальшому позивач неодноразово звертався до різних лікувальних установ і тривалий час перебував на лікуванні, у зв’язку із чим йому надано інвалідність.
Верховний Суд погодився із відхиленням судом першої інстанції акту дослідження та висновку МОЗ України, яка свідчить, що надана медична допомога позивачу в клініці «Борис» в повному об’ємі відповідала характеру травми і стандартам надання медичної допомоги та про неможливість визначити коли відбулося ушкодження нервів плеча, що призвело до погіршення здоров’я пацієнта та його інвалідності.
В той же час суди взяли до уваги медичну документацію, надану позивачем, консультативний висновок спеціалістів, письмові та усні в суді роз’яснення спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи, а також висновок комісійної судово-медичної експертизи, якими доведено вину відповідача та зв’язок між діями лікаря цього закладу та погіршенням здоров’я і навіть інвалідності.
Також у справі № 463/3653/14 було проведено судово-психологічну експертизу у якій визначено ступінь та розмір моральної шкоди, спричиненої лікарями пологового будинку при прийнятті пологів, що призвело до погіршення здоров’я жінки та смерті новонародженої дитини. З урахуванням цього висновку експертизи рішенням суду на користь жінки, а також її чоловіка стягнуто з лікарні компенсацію моральної шкоди на суму 160 000 грн.
Окрім того, постановою Верховного Суду у справі № 161/7881/20 від 09.02.2022 залишено в силі рішення першої інстанції про стягнення з лікарні на користь дружини та дитини померлого внаслідок некваліфікованих дій лікаря-хірурга моральної шкоди по 200 000 кожному. При цьому причинний зв’язок між некваліфікованими діями лікарі-хірурга та смертю потерпілого встановлено саме судово-медичною експертизою.
Постановою апеляційного суду від 23.11.2023 у справі № 760/29207/17 залишено без змін рішення суду першої інстанції про стягнення з медичної установи на користь пацієнта 12 864 матеріальної шкоди та 200 000-моральної шкоди.
Рішення мотивовані тим, що лікар, який працює у медичній установі (відповідача) зробив позивачу операцію носу. Однак, операція була проведена неякісно, у зв’язку із чим позивач вимушений був декілька разів оперуватися в іншій клініці, однак не всі недоліки першої операції вдалося усунути, чим нанесено шкоду здоров’ю позивача.
При цьому суд першої інстанції призначав судово-медичну експертизу, згідно висновків якої внаслідок неналежного надання медичної допомоги (технічно не правильно проведеної операції «гайморотомії») лікарем-отоларингологом хірургічного відділення медичного підприємства під час проведення оперативного втручання було спричинено порушення анатомічної цілості правої орбіти з ушкодженням її структур. На теперішній час незворотними наслідками вказаної травми правої орбіти є функціональні порушення правого ока. З огляду на характер травми, слід вважати, що 100 % одужання, відновлення зору та функцій рухомості ока після отримання такої травми внаслідок оперативного втручання лікарем неможливе. Між неналежним наданням медичної допомоги лікарем відповідача та вищенаведеними наслідками вбачається прямий причинний зв`язок.
Зазначене свідчить, що при належній доказовій базі цілком можливо стягнути з медичних закладів матеріальну та моральну шкоду, завдану наданням неякісною медичної допомоги (послуги), у зв’язку із чим слід звернутися до медичних адвокатів нашого Бюро, які допоможи зібрати належні докази, у тому числі висновок експерта, підготувати процесуальні документи, а також захистить права пацієнта в судовому порядку.
Аналогічно на підставі експертного висновку можливо довести наявність в діях лікаря кримінального злочину.
Так, вироком суду від 31.07.2023 у справі № 755/11228/20 засуджено лікаря за ч. 2 ст. 140 КК України, а саме за те, що лікар-хірург неналежно виконав свої професійні обов`язки медичного працівника, внаслідок несумлінного ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому у формі тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості.
В основу доказів вини судом покладено висновок експерта, згідно якого при наданні медичної допомоги потерпілому з боку обвинуваченого мали місце недоліки надання медичної допомоги, як передопераційне недообстеження дитини, ревізія прооперованого органу в недостатньому обсязі, інтраопераційне ушкодження елементів органу, що призвело до порушення його анатомічної цілості та функцій. Також, цим вироком на користь потерпілого стягнуто із винного лікаря 50 000 грн. моральної шкоди.
НАДАННЯ/РОЗГОЛОШЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО СТАН ЗДОРОВ’Я ОСОБИ
У ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» визначено, що лікарська таємниця — це сукупність відомостей, які стали відомі медичним працівникам та іншим особам у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина.
Медичні працівники не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків. При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.
Звертаємо увагу, лікарську таємницю (інформацію про пацієнта) слід відрізняти від медичної таємниці (інформації для пацієнта). Остання передбачає відомості про стан здоров’я людини, історію її хвороби, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, які лікар зобов’язаний надати на вимогу пацієнта, членів його сім’ї або законних представників, за винятком випадків, коли така повна інформація може завдати шкоди здоров’ю пацієнта.
За ст. 145 КК України настає кримінальна відповідальність за незаконне розголошення лікарської таємниці, предметом правопорушення якої є інформація про: хворобу; медичне обстеження; огляд та їх результати; інтимну і сімейну сторони життя громадянина.
За наявності в діях лікаря ознак вказаного злочину, медичні адвокати нашого Бюро допоможуть зібрати необхідні докази, підготують відповідну заяву до органі Національної поліції та забезпечать належний контроль за досудовим розслідуванням та доведуть справу у суді до обвинувального вироку.
Також можливий захист пацієнта права на нерозголошення лікарської таємниці і в цивільному процесі, в чому допоможуть юристи з медичних питань нашого Бюро.
Верховний Суд 04.12.2019 у справі № 760/8719/17 скасував судові рішення попередніх інстанцій та задовольнив позов особи про вилучення з районного управління поліції інформації, наданої міським психоневрологічним диспансером про стан здоров`я позивачки та припинення розповсюдження психоневрологічним диспансером інформації щодо стану її здоров`я.
Позов мотивовано тим, що позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні в психоневрологічної клінічної лікарні, але була знята з обліку. Зважаючи на конфліктну ситуацію з сусідами, позивачка звернулася з відповідною скаргою до органів державної влади, правоохоронних органів. Згідно з відповіддю Управління поліції на своє звернення позивач дізналася, що інформація про її стан здоров`я була надана лікувальним закладом інспектору Управління Національної поліції в межах проведення ним перевірки щодо поданої скарги. Аналогічна інформація містилася також і у відповіді Департаменту охорони здоров`я міськдержадміністрації. Посилаючись на те, що інформація, надана у вигляді повідомлень до Управління поліції та міської державної адміністрації, є неправдивою та негативною, позивачка просила спростувати її як недостовірну.
Задовольняючи позовні вимоги Верховний Суд зазначив, що відповідно до положень статті 286 ЦК України, статті 11 Закону України «Про інформацію» забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її попередньої згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, прав та свобод людини.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про психіатричну допомогу» допускається передача відомостей про стан психічного здоров`я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для організації надання особі, яка страждає на тяжкий психічний розлад, психіатричної допомоги; провадження досудового розслідування або судового розгляду за письмовим запитом слідчого, прокурора та суду.
Матеріали справи не містять відомостей щодо наявності провадження досудового розслідування, а також відсутня згода позивачки на розповсюдження відомостей щодо стану її здоров`я у будь-який формі та спосіб. Оскаржена позивачкою інформація про стан здоров`я була надана Диспансером інспектору Управління Національної поліції в межах проведення ним перевірки щодо поданої скарги.
Отже, відомості про стан здоров`я є персональними даними, і їх збирання могло здійснюватися тільки за згодою заявника, за винятком випадків, передбачених законом. Збирання, зберігання, поширення та інші види обробки такої інформації, яка є лікарською таємницею, підпадають під дію статті 8 Конвенції. Встановлені фактичні обставини справи не свідчать про те, що збирання та використання даних щодо стану психічного здоров`я позивача у такій формі та в контексті, в якому вони були використані, було правомірним, а мета їх обробки не була виправданою.
Верховний Суд 20.06.2018 у справі № 460/1849/15 залишив в силі рішення суду апеляційної інстанції про стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000, завданої розголошенням лікарської таємниці.
Позов мотивовано тим, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні в офтальмологічному відділенні районної лікарні, а згодом лікувався амбулаторно. В інтернеті відповідачем розміщено та прокоментовано матеріали спілкування у лікарні з медсестрою щодо стану здоров’я позивача. Вважаючи, що такі дії відповідача грубо порушують конституційні права, визначені статтею 32 Конституції України, та права, гарантовані статтями 39-1, 40 Закону України Основ законодавства України про охорону здоров’я, позивач просив суд стягнути з відповідача завдану йому моральну шкоду.
Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду, зазначивши, що відповідно до ч.1 ст. 286 ЦК України фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. У статті 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» передбачено, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.
За змістом статей 39-1, 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я, статті 11 Закону України «Про інформацію» відомості про стан здоров’я особи належить до конфіденційної інформації, яка має обмежений доступ, а тому її розголошення завдало позивачу моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.
ВИМОГА ЛІКАРІВ ГРОШОВОЇ ВИНАГОРОДИ ЗА ПРОВЕДЕННЯ ХІРУРГІЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ ТА ІНШИХ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ, ЯКІ ЗАКОНОДАВСТВОМ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНІ ЯК ПЛАТНІ
Останнім часом однією із головних проблем у осіб, лікування яких потребує хірургічного втручання стало вимагання лікарем (медичною установою) оплати проведення необхідної операції, в той час як останні повинні проводитись безоплатно.
При цьому, лікарі можуть не встановлювати конкретної суми за операції, а частіше надають великий перелік необхідних медичних препаратів та матеріалів для проведення операцій, які закуповуються для лікарень за бюджетні кошти та повинні надаватися пацієнтам безкоштовно.
Також «вимагання» коштів можливе і після проведення операції за проведення перев’язок або інших необхідних процедур післяопераційного періоду.
Які медичні послуги надаються безоплатно
19.10.2017 прийнятий Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», який встановлює перелік та обсяг медичних послуг та ліків, які оплачуються з державного бюджету на основі єдиних національних тарифів.
Згідно з програмою медичних гарантій, медичні заклади, які уклали угоду із Національною службою здоров’я України отримують оплату за надані послуги із встановленого переліку (який оновлюється щорічно) не від пацієнта, а від держави.
Програма медичних гарантій покриває усі види медичної допомоги – первинну (зокрема, діагностика і послуги сімейного лікаря), амбулаторну (консультації вузькопрофільних спеціалістів, лікування без госпіталізації), хірургічні операції, госпіталізацію, реабілітацію, паліативну допомогу.
Також безкоштовними мають бути ліки, що входять у Національний перелік лікарських засобів.
Повний перелік безоплатних послуг є на сайті НСЗУ. Поруч з кожною послугою зазначені два документи: перший – “Специфікація надання медичних послуг” (те, які маніпуляції з пацієнтом за необхідності мають здійснити медики), а також “Умови закупівлі медичних послуг” (це перелік вимог до медичного закладу, який надає послугу).
Другий документ важливий тим, що пацієнт може порівняти, чи отримав він послуги на тому рівні, на якому медичний заклад зобов’язався їх надавати: чи було відповідне медичне обладнання, спеціалісти, ліки, чи допускали відвідувачів. Якщо якісь вимоги були порушені, то це є підставою для написання скарги на лікарню/поліклініку до НСЗУ або звернутись до суду.
Таким чином держава гарантує оплату широкого спектру медичних послуг усім громадянам України. Єдина умова для отримання безоплатної допомоги — наявна декларація із сімейним лікарем, який і призначає ті чи інші аналізи та процедури.
Якщо людина не уклала декларацію з сімейним лікарем, то для неї передбачена безоплатна екстренна та невідкладна медична допомоги, тобто “швидка” приїжджатиме незалежно від того, чи має людина контракт з лікарем
Зверніть увагу, що постановою КМУ від 17 вересня 1996 року № 1138 (із змінами)встановлено перелік медичних послуг, що надаються платно і цей перелік вичерпний. Відповідно, кожен медичний заклад затверджує список список платних послуг, які він надає, виключно у межах постанови КМУ.
Тому, при вимаганні від Вас оплатити послуги, які не зазначені у цьому переліку, Ви маєте цілковите право відмовитись від їх оплати, посилаючись на згадану постанову КМУ.
Звертаємо увагу, що комунальні та державні заклади охорони здоров’я мають право на платній основі надавати пацієнтам ті послуги, які не входять до програми медичних гарантій. Їх оплата здійснюється у вигляді офіційних платежів за тарифами, що затверджені органом місцевого самоврядування, який є власником закладу охорони здоров’я. Також платним може бути звернення без направлення.
Відповідальність лікаря за вимогу до пацієнта оплатити медичну послугу
Одним із ефективних захистом від подібних «вимагань» є звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою про злочин, в чому допоможуть юристи нашого Бюро.
Так, якщо лікар, який працює в державному чи комунальному медичному закладі, перед наданням допомоги чи послуги, яка не передбачена законом як платна, озвучує пацієнту суму, яку потрібно сплатити, то це розцінюється, як спроба отримати неправомірну вигоду. Відносно такого лікаря можливо порушити кримінальну справу за ст. 354 КК України (Незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигід майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації).
У випадку вимагання грошей в державних чи комунальних медзакладах під поняттям “благодійний внесок” є порушенням ст. 49 Конституції України і за це передбачена також кримінальна відповідальність (вимагання коштів).
Порушенням законодавства вважається і видача довідки, видача лікарняного, перевід в іншу палату тощо за винагороду. Ці злочини передбачені в ст. 368 Кримінального кодексу України, а саме одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.
Відтак, якщо пацієнт передає лікарю гроші за успішно проведену операцію, лікування чи консультацію, тобто оцінює лікаря з професійної точки зору, це — не злочин. Якщо ж лікар приймає винагороду за видачу лікарняного листа, довідки, визначення в іншу палату чи госпіталізацію без крайньої необхідності- це отримання хабара.
Також якщо лікар не провів необхідну пацієнту операцію (чи не надав іншу медичну послугу) у зв’язку із відмовою останнього її оплатити і це призвело до погіршення здоров’я можливо пред’явити цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, в чому допоможуть юристи з медичного права нашого Бюро.
Слід звернути увагу, що лікар може бути притягнутий за ст. 368 КК України лише, якщо він є службовою особою, а в протилежному випадку лікар буде відповідати за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 354 цього Кодексу.
Так, вироком суду у справі № 627/1365/13 притягнуто до кримінальної відповідальності лікаря за ст. 354 КК України, перекваліфікувавши його дії з ч.4 ст. 368 КК України.
Органами слідства пред’явлено обвинувачення лікарю за те, що він будучи службовою особою, навмисно, з корисливих спонукань, за попередньою змовою з іншим лікарем, запропонував громадянці надати кваліфіковану планову та невідкладну стаціонарну акушерсько-гінекологічну допомогу, а саме провести їй пологи за 12 000 грн., які остання сплатила.
Суд, дійшов до висновку про те, що обвинувачений не є службовою особою в розумінні примітки до ст. 364 КК України, оскільки, як лікар – акушер гінеколог не виконує організаційно розпорядчі чи адміністративно господарських функцій, робить на підставі нормативних документів, які визначають функціональні обов`язки останнього. Саме посадові обов`язки, є прямим доказом, який може свідчити про те, що обвинувачений наділений/не наділений статусом службової особи.
Разом з тим, лікар-акушер був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 354 КК України а саме: одержання працівником державної установи, який не є службовою особою, неправомірної вигоди для себе за вчинення будь-якої дії з використанням становища, яке займає працівник в установі, в інтересах того, хто надає таку вигоду.
Також вироком районного суду від 14.11.2022 у справі № 523/14287/22 засуджено лікаря за ч. 3 ст. 354 КК України за те, що з метою одержання неправомірної вигоди від хворого, якого було направлено з військового шпиталю, діагностував у нього деформацію носової перетинки з порушенням носового дихання та рекомендував хірургічне втручання, за проведення якого висунув вимогу про необхідність надання неправомірної вигоди в розмірі 18000 грн. Після проведення операції отримав від хворого 9 000 грн. Через деякий час повідомив пацієнта, що він може отримати медичну документацію у вигляді довідки та виписки із медичної картки стаціонарного хворого, вимагаючи постійно оплати раніше обумовлених грошових коштів, погодившись на зменшення їх розміру до 6000 грн, які йому були передані при виписці пацієнта, однак лікар був затриманий правоохоронцями.
Отже при вимаганні лікарями або службовими особами медичних установ від Вас оплати медичних послуг ( у тому числі операційних), які повинні надаватись безоплатно, звертайтесь до медичних адвокатів нашого Бюро, які допоможуть підготувати заяву до правоохоронних органів про вчинення лікарем злочину (у тому числі службовою особою медичної установи) та доведуть справу до постановлення відносно нього обвинувального вироку, а також відшкодування ним на користь пацієнта завданих матеріальної та моральної шкоди.
МЕДИЧНІ АДВОКАТИ АБ «ТКАЧУК І ПАРТНЕРИ» ДОПОМОЖУТЬ ПАЦІЄНТАМ:
– Уникнути неприємних наслідків у вигляді зайво витрачених коштів на медичні послуги;
– Домогтися повної компенсації сплаченого лікування та діагностики;
– Відшкодувати спричинену наданням неякісних медичних послуг матеріальну та моральну шкоду;
– Провести подальше долікування відповідно із правильно поставленим діагнозом;
– Провести досудову медичну експертизу або заявлять клопотання із грамотно поставленими питаннями про проведення судово-медичної та психологічної експертизи;
– Оскаржити дії (бездіяльність) лікаря (медичного закладу);
– Домогтися виплати страховими компаніями повного відшкодування витрат за лікування за медичним страхуванням;
– Усунути негативні наслідки розголошення лікарської таємниці;
– Доведуть у судових інстанціях правову позицію пацієнта до позитивного для клієнта результату;
– Вжити відповідних правових заходів щодо притягнення до кримінальної відповідальності лікарів;
– Домогтися повного виконання судових рішень, постановлених на користь клієнта.
ЗАХИСТ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ ТА МЕДИЧНИХ УСТАНОВ
Відповідальність медичних працівників може бути не лише кримінальна, а і цивільно-правова, адміністративна та дисциплінарна.
Під цивільно-правовою розуміється майнова відповідальність медичного працівника. Наприклад, якщо оплачена лікарська послуга була не надана або надана неналежним чином. В такому випадку пацієнт має право повернути сплачені кошти в судовому порядку, а також просити відшкодувати нанесену йому матеріальну та/або моральну шкоду.
Як правило, адміністративна відповідальність стосується керівників медичних закладів і адміністративні стягнення накладаються у разі неправильного керування (організації роботи) медичним закладом.
Окрім того, до адміністративних правопорушень у галузі охорони здоров’я населення належать, зокрема:
– порушення санітарних норм (стаття 42);
– порушення встановленого порядку реалізації (відпуску) лікарських засобів (стаття 424) ;
– порушення обмежень, встановлених для медичних і фармацевтичних працівників під час здійснення ними професійної діяльності (стаття 442);
– порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (стаття 451).
До осіб, що вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються адміністративні стягнення, передбачені санкціями статей, що встановлюють відповідальність за такі правопорушення.
Дисциплінарна відповідальність – це відповідальність, яку застосовують до працівників медичних закладів, зокрема у відповідно до Кодексу Законів про Працю України.
Кримінальна відповідальність лікаря наступає за злочини, які вчиняються медичними працівниками і є злочинами проти життя та здоров’я особи.
Переважна більшість справ проти лікарів стосуються кваліфікації їх дій як злочинних, а саме передбачених ст. 140 КК України: невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.
Також щодо лікарів часто застосовуються ст. 139 КК України (ненадання допомоги хворому медичним працівником) і ст. 138 КК України (незаконна лікарська діяльність, тобто заняття лікувальною діяльністю без спеціального дозволу, здійснюване особою, яка не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого).
Однак, не завжди лікар вчиняє дії, в яких його звинувачують і в цьому разі медичні адвокати нашого Бюро захистять права та інтереси лікарів (медичних установ) від безпідставних претензій пацієнтів та контролюючих органів.
ЛІКАРСЬКА ПОМИЛКА
Лікарська помилка – помилкові, недбалі, несумлінні, необережні й неосвічені дії та прийоми в наданні медичної допомоги хворим, у результаті яких з’явилося тілесне ушкодження або сталася смерть хворого, або затягування чи погіршення хвороби, або втрата сприятливого часу для вірного лікування.
Останнім часом пацієнти дедалі частіше позиваються на медичних працівників з підстав допущення ними лікарської помилки.
Проте, не кожна медична помилка загрожує притягненням особи до кримінальної відповідальності, а медичні адвокати нашого Бюро доведуть безпідставність звинувачення медичного працівника у допущенні лікарської помилки.
В переважній більшості за так звану лікарську помилку медичних працівників притягують до кримінальної відповідальності за ст. 140 КК України.
Проте професійний медичний адвокат нашого Бюро доведе відсутність у діях лікаря складу вказаного злочину.
Питання відповідальності за медичну помилку є дуже актуальним та доволі складним, оскільки насамперед потрібно відмежувати злочинну недбалість лікаря від фактичних обставин, на які лікар вплинути не в змозі.
Зокрема, до об’єктивної сторони даного злочину входить невиконання або неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення.
Невиконання професійних обов’язків-це коли медичний або фармацевтичний працівник не вчиняє ті дії, які він в силу виконуваної роботи зобов’язаний був вчинити, що закріплено в законах, підзаконних актах, внутрішніх документах (положеннях інструкціях).
При цьому, органам досудового розслідування слід обов’язково довести, що працівник обізнаний з даним актом та у нього є відповідна кваліфікація.
Від невиконання професійний обов’язків відрізняється неналежне виконання, коли необхідно доводити, що медичний працівник виконує свої обов’язки не в повному обсязі, недбало, поверхнево, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності.
При цьому неналежне виконання полягає у недбалому та несумлінному ставленні працівником до професійних обов’язків, тобто у суб’єктивному відношенні медичного чи фармацевтичного працівника, яке характерезується тим, що особа не лише повинна була, а й мала реальну можливість виконати покладені на нього професійні обов’язки належним чином, але не зробила цього внаслідок халатності.
Отже при відсутності реальної можливості виконати свої функції у повному обсязі (наприклад відсутність належного обладнання) у медичного працівника буде відсутній склад злочину, передбаченого ст. 140 КК України.
Ще однією ознакою об’єктивної сторони злочину, визначеного ст. 140 КК України, є спричинення тяжких наслідків для хворого, зокрема, це може бути смерть, заподіяння тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, суттєве погіршення здоров’я хворого тощо. Ступінь тяжкості визначається судово-медичним експертом.
Якщо ж тяжких наслідків для здоров’я хворого не відбулось, то застосування ст. 140 КК України в даному випадку неможливе і здебільшого подібні справи закриваються ще на етапі досудового розслідування.
Окрім того є ряд обставин, які виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності:
–хвороба самого медичного працівника;
–непереборна сила;
–відсутність для надання конкретного виду допомоги кваліфікації;
–стан крайної необхідності;
–відсутність необхідних ліків, інструментів для надання медичної
допомоги.
Отже професійні медичні адвокати нашого Бюро захистять, як на стадії досудового розслідування так і в ході судового розгляду справи щодо обвинувачення медичного працівника у вчиненні злочину, передбаченого ст. 140 КК України, довівши справу до її закриття за відсутністю складу злочину або до виправдувального вироку.
Вироком районного суду, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, визнано невинуватим лікаря у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст 140 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.
Верховний Суд 14.12.2021 (справа № 369/3248/17) відхилив касаційну скаргу прокурора та залишив вказаний вирок без змін з огляду на наступне.
Так, органи досудового розслідування обвинувачували особу в тому, що він будучи лікарем –хирургом, неналежно виконуючи свої професійні обов`язки, внаслідок недбалого до них ставлення, допустив настання тяжких наслідків для хворого за наступних обставин.
У приймальне відділення лікарні, в якій працював обвинувачений звернувся громадянин за медичною допомогою під час обсиження якого лікарем встанолвено діагноз: гематома верхньої повіки, забійна рана верхньої повіки; Алконт 01СУ 1,8%. При обстеженні лікарем-хірургом виконано ПХО, накладено шви та асептичну пов`язку і рекомендовано амбулаторне лікування у лікаря-хірурга та консультація окуліста, після чого особа залишив приймальне відділення. Через тиждень особа помер і згідно висновку експерта смерть настала від закритої черепно-мозкової травми у вигляді масивних крововиливів під оболонки, в шлуночки і тканину головного мозку з явищами набряку-набухання головного мозку.
Таким чином, під час проведення огляду і встановлення діагнозу лікарем-хірургом були допущені недоліки в його діях, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті.
Верховний Суд, залишаючи виправдувальний вирок без змін зазначив, що згідно висновку судово-медичної експертизи встановлено, що лікарем -хірургом на підставі огляду хворого діагноз був поставлений вірно, але не повністю, а саме: з урахуванням тілесних ушкоджень м`яких тканин в області голови, а також наявності алкогольного сп`яніння лікарю необхідно було запідозрити черепно-мозкову травму і в зв`язку з чим провести діагностику наявності чи відсутності пошкодження головного мозку. Таким чином, під час проведення огляду і встановлення діагнозу лікарем хірургом були допущенні недоліки в своїх діях, які перебувають в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті особи. Характер та об`єм спричиненої постраждалому черепно-мозкової травми дає підстави вважати за можливе «врятувати життя потерпілого при наданні йому термінової, в повному обсязі, кваліфікованої медичної допомоги», тобто між наданням постраждалому вчасної медичної допомоги і настанням його смерті є прямий причинно-наслідковий зв`язок.
Разом з тим, суд взяв до уваги покази обвинуваченого, котрий свою вину у неналежному виконанні своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого ставлення до них не визнав, пояснюючи, що він чергував у лікарні, виконуючи обов`язки підпорядкованого лікаря-хірурга, оскільки відповідальним хірургом був його брат. Після опівночі до травмпункту лікарні звернувся громадянин з розсіченою раною та гематомою верхньої лівої повіки, при цьому він повідомив, що ударився головою об двері. Хворий був оглянутий на предмет неврологічної травми, будь-яких симптомів черепно-мозкової травми встановлено не було. Після цього він обробив та залив рану, рекомендувавши хворому амбулаторне лікування у лікаря-хірурга та консультацію лікаря-окуліста, після чого пішов. Рішення про відсутність підстав для госпіталізації приймалось його братом, котрий мав вищу категорію та був відповідальним хірургом.
Ці покази підтвердив свідок – брат обвинуваченого, який оглядав потерпілого разом із останнім та вказав, що він як відповідальний хірург приймав рішення щодо постановки діагнозу та надання первинної медичної допомоги. Також їх покази підтвердили інші свідки-лікарі, присутні в той день в лікарні.
Згідно показань потерпілої її померлий син перебував в кафе, де його ударив сусід, після чого він упав та ударився головою об підлогу. Вона разом із сином приїхали до лікарні, де хірург надав медичну допомогу. Після цього її сина відпустили додому та рекомендували відвідати лікаря-хірурга для перев`язок та звернутись до лікаря-окуліста. Однак, вони нікуди не ходили, а через деякий час, оскільки у сина були головні болі, вони звернулись до іншої лікарні, де він після операції помер.
Свідок –фельдшер дав покази, що він декілька разів робив перев`язки потерпілому, який йому сказав, що впав зі сходів, а також спочатку казав, що нічого не болить, а через деякий час зателефонував та поскаржився, що у нього болить голова, у зв`язку з чим його направлено до іншої лікарні, де він помер.
Свідок лікар-хірург, що працює медицині катастроф зазначив, що він чергував в ЦРЛ, до якої поступив хворий у вкрай важкому стані з явними ознаками важкої травми. Була проведена трепанація черепу та виявлено важку травму мозку, множинні набряки. Невдовзі після операції хворий помер. При цьому свідок зазначив, що у померлого було дуже важке ураження головного мозку, з яким, на його думку, він не міг би прожити вісім днів з моменту первинного звернення до лікарні (до обвинуваченого), травма була отримана не більш ніж за добу до операції.
Отже, дослідивши всебічно, повно та неупереджено всі обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК України суди з дотриманням встановлених у ст. ст.17, 22, 26 цього Кодексу засад презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності й диспозитивності кримінального провадження обґрунтовано визнали лікаря-хірурга невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдали його за ч. 1 ст. 140 КК України, визнавши недоведеним, що кримінальне правопорушення вчинено саме обвинуваченим.
Отже надання допомоги адвоката в сфері медицини, є необхідною як лікарям, що здійснюють службові функції, так і особам, які є пацієнтами медичних установ, що обумовлюється, насамперед:
-Наявністю багатьох прогалин та суперечностей в законодавстві, що регулюють правовідносини у сфері надання медичних послуг, що призводить до зловживання лікарями своїх повноважень і відповідно, ставить в невигідне становище громадян, які є пацієнтами, а також до можливого безпідставного притягнення лікарів до відповідальності;
-Необхідністю захисту прав і відшкодування заподіяної пацієнтам шкоди;
-Невеликою кількістю грамотних фахівців-адвокатів у сфері медицини, що викликає перш за все сумніви у громадян про можливість захисту своїх прав на отримання належного медичного обслуговування;
–Популяризацією в нашій державі надання послуг, пов’язаних з медичним страхуванням, що породжує виникнення суперечок щодо невиплати сум, при настанні страхового випадку та багато інших чинників.
Розгляд даних категорій справ у медичній галузі в суді має свої особливості, які досконально вивчили медичні адвокати АБ «Ткачук і партнери». Самостійний захист прав, може спричинити безліч наслідків негативного характеру, виправити які буде досить складно.
Водночас фахівці з медичного законодавства нашого Бюро є кваліфікованими юристами, що гарантують використання різноманітних законних ресурсів для того, щоб досягти позитивного для клієнта результату.