Об’єднана Палата Верховного Суду 01.03.2021 відступила від попередніх висновків Верховного Суду про те, що визнання нікчемним останнього заповіту не відновлює дію попереднього заповіту.
Особа звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса в якому просила визнати незаконною та скасувати постанову відповідача про відмову у вчиненні нотаріальної дії та видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 18.04.2013.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона є спадкоємцем за заповітом від 18.04.2013.У встановлений законом строк вона звернулась до відповідача із заявою про прийняття спадщини, але дізналася, що спадкодавцем 19.06.2015 було складено заповіт на користь інших осіб, які також подали заяву про прийняття спадщини вже за останнім заповітом.
Постановою Верховного Суду від 13.02.2019 відмовлено у задоволенні позову позивачки про визнання заповіту від 19.06.2015 недійсним, з мотивів того, що він у відповідності до ст. 1257 ЦКУ є нікчемним, оскільки складений з порушенням порядку його посвідчення, зокрема за відсутності передбачених законодавством підстав для його підписання замість заповідача іншою особою.Оскільки заповіт є нікчемним в силу закону, тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Проте оспорюваною постановою у цій справі приватний нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.04.2003, мотивуючи тим, що існує інший заповіт, який складений пізніше – 19.06.2015 та рішенням суду визнаний нікчемним, однак ця обставина чинність попереднього заповіту на користь позивача не відновлює.
Судами першої та апеляційної інстанцій у позові відмовлено, з мотивів того, що заповіт, складений 19.06.2015 є нікчемним, але визнання його нікчемним чинність попереднього заповіту на користь позивача не відновлює. Доказів визнання цього заповіту недійсним відповідно до положень статей 225, 231 ЦК України, які давали б підстави для відновлення попереднього заповіту (складеного на ім`я позивачки) відповідно до ст. 1254 ЦК України, суду не надано, тому немає обов`язку для нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за попереднім заповітом.
Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій Об’єднана Палата Верховного Суду 01.03.2021 скасувала зазначені рішення та задоволила позовні вимоги з огляду на наступне.
Статтею 1254 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких чинність попереднього заповіту відновлюється. До цього переліку входять заповіти, нікчемність яких пов’язана з дефектом волі заповідача і не входять заповіти, нікчемність яких встановлена на підставі ч.1 ст. 1257 ЦК України і пов’язана з дефектом форми заповіту та порядку його посвідчення. Отже, такого наслідку, як відновлення чинності попереднього заповіту, як того вимагає позивачка, зазначене положення не передбачає, тому безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що юридичним наслідком встановлення нікчемності заповіту з підстав, передбачених ч.1 ст. 1257 ЦК України, є відновлення чинності попереднього заповіту.
Разом з тим, тлумачення статті 216 та 1254 ЦК України свідчить, що ч.4 статті 1254 ЦК України стосується тільки тих випадків, за яких новий заповіт визнано недійсним через дефект волі заповідача на підставі статті 225 ЦК України (заповідач у момент вчинення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними) чи статті 231 ЦК України (заповіт вчинено під впливом насильства), дія попереднього заповіту відновлюється.
Отже, частина четверта статті 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту. Частина четверта статті 1254 ЦК України не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту, оскільки нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат.
В той же час, положення ч.4 ст. 1254 ЦК України є виключенням із загального правила про наслідки недійсності правочину, а отже, за аналогією застосовані бути не можуть.
При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що також в даному випадку немає підстав застосовувати аналогію закону (ч.1 ст. 8 ЦКУ), оскільки питання наслідків нікчемності правочину (у тому числі й заповіту, як одностороннього правочину) врегульовані ч.ч. 1,2 ст. 216 ЦК України.
Таким чином, при нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, взагалі не може скасовувати попередній заповіт.