ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ОСОБИ ЗА РІШЕННЯМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ
Конституційний Суд 14.02.2024 визнав неконституційним пункт 2 частини другої, частини третьої ст. 321 Господарського процесуального кодексу України.
Так, п.2 ч. 2 ст. 321 ГПК України установлено, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подана з підстав, визначених пунктами 2, 3 частини другої та частиною третьою статті 320 цього Кодексу – не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили. У частині третій ст. 321 цього Кодексу вказано, що строки, визначені в частині 2 цієї статті, не можуть бути поновлені.
Заявник конституційної скарги стверджував, що у разі застосування оспорюваних положень Кодексу особа фактично позбавлена можливості звернутися до Верховного Суду із заявою про перегляд судових рішень у її справі, якщо рішення Європейського суду з прав людини, яким встановлено порушення прав такої особи, постановлено після спливу десятирічного строку з дня набрання законної сили рішеннями національного суду у справі, адже цей строк не підлягає поновленню.
У скарзі вказувалось, що застосування судами України оспорюваних приписів ГПК України призвело до «звуження права на судовий захист», «порушення принципу юридичної визначеності та принципу справедливого судового розгляду як складових частин принципу верховенства права».
Оцінюючи конституційність оспорюваних норм права, Конституційний Суд зазначив, що Європейський суд з прав людини рекомендує поновлення провадження в національних судах як належний відновлювальний захід, якщо попередній розгляд справи не відповідав вимогам пункту 1 статті 6 Конвенції. Подаючи заяву про перегляд судового рішення у зв’язку з ухваленням Європейським судом з прав людини рішення, у якому встановлено порушення Конвенції, особа, на користь якої ухвалено таке рішення, домагається насамперед усунення наслідків порушення її прав, гарантованих Конвенцією.
Отже, конституційні приписи зобов’язують Україну запровадити ефективне та дієве внормування у Кодексі відносин щодо перегляду судових рішень у зв’язку з ухваленням Європейським судом з прав людини рішення, у якому встановлено порушення Конвенції.
Кодекс має містити приписів, що забезпечуватимуть можливість реального та практичного захисту прав та свобод у спосіб перегляду рішень, ухвалених національними судами, у зв’язку з ухваленням Європейським судом з прав людини рішення, у якому встановлено порушення Конвенції. Ці приписи Кодексу не мають позбавляти особу права на реалізацію протягом розумного строку права на виконання рішення Європейського суду з прав людини, у якому встановлено порушення конвенційних прав цієї особи у спосіб перегляду рішень, ухвалених національними судами. З огляду на викладене, визначений у Кодексі десятирічний строк на подання заяви про перегляд судових рішень ставить особу у залежність від обставин, на які не може вплинути особа, а саме від строку розгляду її заяви Європейським судом з прав людини.
З огляду на наведене, Конституційний Суд України визнав приписи пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 ГПК України неконституційними, які втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення цього Рішення.