Спадкове право характеризується цілою низкою спеціальних способів захисту
прав та інтересів судом, насамперед спадкоємців. Серед таких способів
захисту у ст. 1301 Цивільного кодексу України виокремлено такий,
як визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, в чому допоможуть професійні та досвідчені
адвокати АБ «Ткачук і партнери».
ЩО
ТАКЕ СВІДОЦТВО ПРО ПРАВО НА СПАДЩИНУ
ТА
ПРАВО НА ЙОГО ОСКАРЖЕННЯ
Свідоцтво про право на спадщину – це правовстановлюючий документ, що
посвідчує виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно.
Видачею свідоцтва про право на спадщину завершується процес оформлення
спадкових прав.
Відповідно
до ч.ч.1, 2 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може
одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька
спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із
визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Слід зважати, що видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцю, який
прийняв спадщину, ніяким строком не обмежена. Фактично це означає, що
спадкоємець може звернутися із заявою про отримання свідоцтва про право на
спадщину і після спливу кількох років з часу відкриття спадщини (зокрема, через
відсутність коштів на оформлення спадщини) за умови прийняття ним спадщини у
спосіб та строки, визначені цивільним законодавством. Зазвичай спадкоємець,
який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини,
звертається до нотаріуса після спливу тривалого часу з моменту смерті
спадкодавця та дізнається, що свідоцтво про право на спадщину видане іншій
особі.
Важливо
! Відсутність свідоцтва про право на спадщину не
позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Заявляти
вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка
особа, цивільні права чи інтереси якої порушені його видачею.
Позови
щодо права спадкування за загальними правилами підсудності подаються
до суду за місцем проживання (знаходження) відповідача, за винятком позовів
щодо нерухомого спадкового майна, які подаються до суду за місцезнаходженням
цього майна або основної його частини.
ПІДСТАВИ
ДЛЯ ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ
СВІДОЦТВА
ПРО ПРАВО НА СПАДЩИНУ
Свідоцтво
про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо
буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а
також в інших випадках, встановлених законом (ст. 1301 ЦКУ).
Іншими
підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від
спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею
свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Отже
найросповсюдженою підставою визнання недійсним виданого свідоцтва про право на
спадщину є отримання його особою, яка не мала права на спадкування. Це
особи:
-які
умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або
вчинили замах на їхнє життя (дане положення не застосовується до особи, яка
вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм
спадкоємцем за заповітом);
-які
умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або
скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи
в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.
Не
мають права на спадкування за законом:
-Батьки
після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не
були поновлені на час відкриття спадщини;
-Батьки
(усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які
ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина
встановлена судом;
-Одна
після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням
суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим
із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до
реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя,
хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.
За
рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо
буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який
через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Ці
положення поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право
на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено
заповідальний відказ.
Свідоцтво
про право на спадщину по заповіту може бути визнано недійсним, якщо у судовому
порядку буде визнано недійсним заповіт.
Особливість визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину як
спеціального способу захисту спадкових прав судом зумовлена сутністю свідоцтва
про право на спадщину, що за своєю правовою природою не є правочином. Як
наголошено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 право власності на
нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права і не породжує, не
змінює і не припиняє права та обов’язки, тобто не є правочином. Однак свідоцтво
видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного
правочину, і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова
підстава його видачі. Оскільки свідоцтво про право на
спадщину не має правочинного характеру, воно не може визнаватися недійсним із
посиланням на ст. ст. 203, 215–236 ЦК.
У постанові від 14.11.2018 Верховний Суд вказав, що у
статті 1301 ЦКУ, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано
лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво.
Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування;
відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування –
утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у
судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про
оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва
недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від
спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею
свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна,
яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
Верховний Суд 11.12.2019, яким залишено в силі
судові рішення про задоволення позову про визнання свідоцтва про право на
спадщину недійсним, дійшов висновку про те, що порушення у зв`язку з
видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, яким в
даному випадку є позивач як спадкоємець за заповітом, є самостійною підставою
для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.
ОКРЕМІ
ВИПАДКИ ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ
СВІДОЦТВА
ПРО ПРАВО НА СПАДЩИНУ
-оформлення його
неуповноваженою на те посадовою особою;
-оформлення не за
місцем відкриття спадщини;
-недодержання
встановленої законом форми свідоцтва;
-видача свідоцтва,
якщо серед імовірних спадкоємців за законом або
заповітом є ненароджена дитина спадкодавця, зачата за його життя тощо.
Вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на
спадщину, як правило, поєднуються з іншими позовними вимогами, зокрема з
вимогами, вирішення яких створює підстави для визнання свідоцтва недійсним –
про визнання заповіту недійсним, усунення від права на спадкування, визнання
недійсною відмови від прийняття спадщини тощо. Проте не виключається
звернення до суду із позовом, що містить лише вимогу про визнання свідоцтва про
право на спадщину недійсним.
РІЗНИЦЯ МІЖ ПОЗОВНИМИ ВИМОГАМИ:
ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ СВІДОЦТВА ПРО ПРАВО НА СПАДЩИНУ
ТА ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ЦЬОГО
СВІДОЦТВА
Аналіз судової практики свідчить про складності у розмежуванні таких
самостійних способів захисту спадкових прав як визнання свідоцтва про право на
спадщину недійсним та внесення змін до свідоцтва про право на спадщину.
При цьому слід звернути увагу, що у книзі 6 ЦК «Спадкове право»
визначений ще один спеціальний спосіб захисту спадкових прав – внесення змін до
свідоцтва про право на спадщину, що досить часто ототожнюється у судовій практиці
з визнанням такого свідоцтва недійсним. Хоча між цими двома способами захисту
існує істотна різниця, невипадково вони розміщені в окремих статтях
глави 89 ЦКУ.
Відповідно до ч. 2 ст. 1300 ЦКУ на вимогу одного
із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про
право на спадщину.
Зміни до свідоцтва про право на спадщину вносяться без визнання
попереднього свідоцтва про право на спадщину недійсним. У такому випадку
нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них
видати нові, з актуальною інформацією.
При цьому слід враховувати правову позицію Верховного Суду, який в
постанові від 13.11.2019, задовольнивши
позовні вимоги про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, відзначив, що передбачений
ст. 1300 ЦК порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину
є самостійним способом захисту прав спадкоємців. У разі настання підстав
для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється,
що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва
недійсним.
Внесення
змін до свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку може мати місце у
разі, коли відсутня згода спадкоємців на внесення змін до свідоцтва, а також
існують інші обставини, що позбавляють можливості внести такі зміни в
нотаріальному порядку.
Важливо розрізняти застосування таких спеціальних способів захисту прав
спадкоємців, як визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та внесення
змін до свідоцтва про право на спадщину.
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним в тому випадку, коли
спадкоємець, якому таке свідоцтво видане, не має права на спадкування. Йдеться
про випадки, коли відпала підстава закликання відповідача до спадкування.
Наприклад, сестра спадкодавця отримала свідоцтво про
право на спадщину за законом на все спадкове майно. Після цього до нотаріальної
контори звертається дочка померлої, яка на час відкриття спадщини була
малолітньою, а тому прийняла спадщину відповідно до ч. 4
ст. 1268 ЦКУ. В даному випадку, зважаючи на правило
черговості спадкування за законом, сестра спадкодавця як спадкоємець за законом
другої черги відстороняється від спадкування дитиною спадкодавця (перша черга
спадкоємців за законом).
Отже, сестра померлої взагалі не має права на спадкування, а тому видане їй
свідоцтво слід визнати недійсним.
Водночас, звертаючись до суду з вимогою про внесення
змін до свідоцтва про право на спадщину, слід зважати на те, що відповідач у
спірних правовідносинах не позбавляється права на спадкування, проте його
частка змінюється. Якщо у наведеному вище прикладі свідоцтво про право на
спадщину отримала не сестра спадкодавця, а її син, то правильним способом
захисту прав позивача (дочки) є саме внесення
змін до свідоцтва про право на спадщину, а не про визнання його недійсним, адже
відповідач все одно буде спадкувати як спадкоємець за законом першої черги,
хоча його спадкова частка зменшиться.
Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину має місце також при зміні
в судовому порядку черговості одержання права на спадкування (ч. 2
ст. 1259 ЦК), зменшенні розміру обов’язкової частки у спадщині
(абз. 2 ч. 1 ст. 1241 ЦК), в інших подібних випадках.
СУДОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВ ПРО ВИЗНАННЯ СВІДОЦТВА ПРО ПРАВО
НА СПАДЩИНУ НЕДІЙСНИМ
Як зазначено,
свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням
суду. Така категорія справ розглядається в порядку
позовного провадження, а тому спадкоємці вправі просити суд вирішити
правовідносини відповідно до закону: визнати свідоцтво про право на спадщину
недійсним і врегулювати правовідносини своїм рішенням.
Рішення
суду лише про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним зумовлюватиме
обов’язок нотаріуса видати нове свідоцтво з врахуванням рішення суду. Суд
вправі постановити рішення і врегулювати права та обов’язки спадкоємців саме
ним. В останньому випадку свідоцтво буде визнаватися недійсним, але нове
свідоцтво нотаріусом видаватися не повинно, оскільки рішенням суду будуть
встановлені права та обов’язки всіх спадкоємців і за своїми правовими
властивостями рішення суду володіє загальнообов’язковістю.
Можливо
навести правові позиції судів при розгляді справ даної категорії.
Верховний
Суд 21.01.2020 залишив в силі судові рішення про визнання недійсним свідоцтво
про право на спадщину за законом.
Позов
мотивовано тим, що померла мати позивача, яка за життя склала заповіт, яким
заповіла йому все належне їй на день смерті майно. Він є спадкоємцем
першої черги і за заповітом і за законом, прийняв спадщину, так як на день
смерті проживав разом з матір`ю і звернувся до нотаріальної контори з заявою
про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Однак,
йому відмовлено, оскільки дочці померлої видано свідоцтво про право на спадщину
за законом на все майно, належне їх матері.
Погоджуючись
із судовими рішеннями попередніх інстанцій Верховний Суд зазначив, що позивач
як спадкоємець постійно проживав разом з матір’ю на час відкриття спадщини
після її смерті, отже прийняв спадщину.
При видачі державним
нотаріусом відповідачці свідоцтва про право на
спадщину за законом, не було враховано право позивача як спадкоємця, який
фактично прийняв спадщину, право позивача на спадкування за нотаріально
посвідченим заповітом, суди дійшли висновку про
визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом з підстав
порушення у зв`язку з їх видачею спадкових прав позивача. Тобто,
оскільки матір заповідала майно позивачу, відповідачка не мала право на
спадкування, і в силу ст. 1301 ЦКУ видане їй свідоцтво про право на спадщину визнається
недійсним за рішенням суду.
Також
Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку
позовної давності з огляду на наступне.
За
загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає у день
відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або
оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість
місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Згідно
з ч.5 ст. 1268 ЦКУ незалежно від часу прийняття спадщини вона належить
спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до статті 256
ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до
суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна
позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ).Частиною першою ст. 261 ЦКУ передбачено, що
початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла)
довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У
даній справі установлено, що позивач прийняв спадщину, оскільки проживав разом
із померлою. Водночас Цивільним законодавством не передбачено обмеження
строку, у який спадкоємець, що прийняв спадщину, може зареєструвати своє право
власності у встановленому законом порядку або звернутись до суду за захистом
свого права, а тому підстави для застосування строку позовної давності до
спірних правовідносин відсутні.
Окрім
того, в іншій справі, особа звернулась до суду із позовом про визнання свідоцтв
недійсними мотивуючи позов тим, що помер її колишній чоловік, після якого
відкрилась спадщина, яка складається із земельної ділянки та простих іменних
акцій с/г товариства. Спадкоємцями був їх спільний син, який на час відкриття
спадщини був неповнолітнім, тому в силу ч.4 ст. 1268 ЦКУ є таким, що прийняв
спадщину, а також дружина спадкодавця, яка прийняла спадщину відповідно до
свідоцтв про право на спадщину за законом. В подальшому син помер і позивачка стала
його спадкоємцем. Однак, позивач дізналась про існування спадкового майна після
смерті колишнього чоловіка та про видачу на ім`я його дружини відповідних
свідоцтв про право на спадщину за законом, у зв`язку з чим вважала, що її права
та права її сина на спадкування спірного спадкового майна були порушені та
просила визнати свідоцтва на право на спадщину недійсними в частинах належного
майна її померлому сину після смерті колишнього чоловіка.
Верховний
Суд 30.09.2020 залишив в силі рішення першої інстанції про задоволення позову з
огляду на наступне.
Під час розгляду справи
встановлено, що колишній чоловік позивачки за життя заповіту
не склав і спадкування здійснювалось за законом відповідно до положень статей 1258,
1261 ЦКУ.
Згідно зі ст.
1258 ЦКУ спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна
наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі
відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на
спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім
випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.
Відповідно до ст.
1268 ЦКУ спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину
або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із
застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час
відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом
строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про
відмову від неї.
Малолітня, неповнолітня,
недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена,
вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених ч.ч.
2-4 ст. 1273 ЦКУ.
Суди встановили, що
спадщину після смерті колишнього
чоловіка прийняли дружина спадкодавця, яка звернулась до нотаріуса з заявою про
прийняття спадщини, та його син, який був неповнолітнім на момент смерті спадкодавця. Однак,
відповідачка у заяві про прийняття спадщини не повідомила нотаріуса про наявність у
спадкодавця ще одного спадкоємця – його сина.
Отже, позивачка є
спадкоємцем першої черги після смерті свого сина, який у свою чергу є
спадкоємцем першої черги після смерті свого батька і на час відкриття
спадщини був неповнолітнім, від спадщини не відмовлявся, а на день своєї смерті
постійно проживав разом із матір`ю (позивачем).
Отже, встановивши, що померлиий
син позивачки у передбаченому на час відкриття спадщини порядку прийняв
спадщину померлого батька, суди дійшли висновку про
обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Якщо
Ваші права на спадкове майно порушені через видачу свідоцтва про право на
спадщину іншій особі, звертайтесь до досвідчених у такій категорії справ
адвокатів АБ «Ткачук і партнери», які визнають незаконне свідоцтво недійсним у
судовому порядку.