ШЛЮБ НЕ Є УГОДОЮ

 

Родичі не завжди можуть підтримувати вибір члена сім’ї та його рішення про шлюб, проте буває і так, що вони можуть, і мають право оскаржувати це в судовому порядку.

 

Так, позивач звернулася до суду із проханням визнати недійсним шлюб її батька, який помер, а свої позовні вимоги аргументувала тим, що цей шлюб її батько уклав, страждаючи на хронічне психічне захворювання, на підтвердження чого надала висновок комплексної судово-психіатричної експертизи, яка була призначена у межах кримінального провадження.

 

Крім того, позивач повідомила, що після укладення даного шлюбу її батько оформив заповіт, згідно з яким заповів усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, своїй новій дружині.

 

Суд першої інстанції зробив досить неоднозначні та суперечливі висновки:

з одного боку, згідно з роз’ясненням Верховного Суду України, правила статті 225 Цивільного Кодексу України про визнання правочинів недійсними поширюються і на ті випадки, коли фізична особа не була визнана недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомити значення своїх дій та (або) не могла керувати ними – тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та інше. З іншого ж боку, суд першої інстанції зазначив, що у висновку судово-психіатричної експертизи, наданим позивачем, не зазначено, що її батько був повністю нездатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а лише встановлено, що існуючі на той час порушення його психічної діяльності впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Взявши це за основу, суд ухвалив рішення, що немає підстав для визнання шлюбу недійсним.

 

Відповідач також заявляла про пропуск терміну позовної давності, проте суд відмовив у задоволенні цього клопотання, оскільки відмовив позивачу в позові по суті.

 

І окремо суд зазначив, що відомості досудового розслідування, у тому числі й висновок судово-психіатричної експертизи, який надала позивач, можна розголошувати лише за письмовим дозволом слідчого чи прокурора, однак у матеріалах справи не містилося такого дозволу. У зв’язку з чим суд вважав, що цей висновок не є відповідним доказом у справі, оскільки був отриманий з порушенням вимог.

 

Апеляційний суд підтримав ці висновки, проте Верховний Суд не погодився і наголосив на наступному:

 

1. Однією з умов укладення шлюбу є добровільність (згідно зі ст. 24 СК України), а порушення цієї умови є підставою для визнання шлюбу недійсним. Згода особи на шлюб не є добровільною і в тому випадку, якщо в момент реєстрації шлюбу дана особа страждала на психічний розлад, внаслідок чого не усвідомлювала повне значення своїх дій і (або) не могла керувати ними.

 

2. Суд визнає шлюб недійсним і в тому випадку, якщо особа тільки в момент реєстрації шлюбу страждала на психічний розлад, але цей психічний стан не був хронічним.

А якщо особа була визнана недієздатною у зв’язку з тим, що мала хронічний психічний розлад, то це є причиною для визнання шлюбу недійсним без рішення суду (згідно зі ст. 39 ЦК України).

 

3. Шлюб не є правочином і до нього не застосовуються положення Цивільного Кодексу, які регламентують правочини.

 

4. До вимог, що стосуються сімейних відносин, позовна давність не застосовується.

 

5. Для використання у справі доказу, отриманого внаслідок експертизи у кримінальному провадженні, дозвіл не потрібен, і цей висновок є доказом у даній справі – про визнання шлюбу недійсним.

 

Цікавою є і згадка Верховного Суду про конвалідацію шлюбу – як зареєстрованого без вільної згоди сторін, так і фіктивного. Так, якщо в процесі розгляду справи судом буде встановлено, що відпали обставини, які засвідчують відсутність згоди особи на шлюб або її небажання утворити сім’ю, такий шлюб не може бути визнаний недійсним.

 

Таким чином, визнати шлюб недійсним можна будь-якої миті, як за рішенням суду, так і без нього (залежно від підстави), а підставою може бути навіть короткочасний психічний розлад під час укладання шлюбу.