За правилами ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Невиконання зобов’язань за договором тягне за собою відповідальність винної сторони у вигляді пені (інших штрафних санкцій), 3 відсотків річних, а також інфляційних втрат.
Водночас, як бути, коли у зв’язку з неналежним виконанням однією із сторін, інша сторона відмовилась від подальших правовідносин і договір розірвано за згодою сторін. Чи можливо в такому випадку стягнути пеню та з якого моменту стягуються 3% річних та інфляційні втрати?
17.11.2023 Києво-Святошинським районним судом Київської області розглянуто справу за позовом Особи про повернення коштів (боргу), стягнення пені та 3% річних та інфляційних втрат із 2 товариств за договорами купівлі-продажу деривативу та майнових прав на квартиру, які були розірвані у зв’язку із неналежним виконанням відповідачами умов щодо строків будівництва.
Відмовляючи позивачу в частині вимог стягнення з відповідачів пені суд зазначив, що згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦКУ боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст.653 ЦКУ у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
Розрахунок пені, наданий позивачем, зроблений за період після розірвання договорів, тобто, після припинення зобов’язань сторін, отже пеня з відповідачів не підлягає стягненню.
Водночас суд погодився із позивачем про стягнення з відповідачів 3% річних та інфляційних витрат, однак зазначив хибність наданого позивачем розрахунку з огляду на наступне.
Так, згідно із висновками ВС в аналогічних справах нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Наявність судового рішення про стягнення боргу не позбавляє позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат за користування грошовими коштами на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Розірвання договорів між сторонами відбулося на підставі додаткових угод, в яких передбачено, що термін повернення грошових коштів становить 90 календарних днів.
Отже, прострочення виконання зобов’язання виникають після спливу 90 днів із цього часу починається обрахунок 3% річних та інфляційних витрат, а не з моменту укладення угод про розірвання договорів, як це зазначено у розрахунках позивача.
Таким чином, після розірвання сторонами договору за згодою сторін пеня не стягується, а стягується 3% річних та інфляційні втрати навіть при наявності рішення суду про стягнення боргу, однак момент обчислення останніх починається з дня прострочення виконання зобов’язання.