Верховним Судом 24.01.2024 залишено без змін рішення
попередніх інстанцій про задоволення скарги Міністерства про визнання
неправомірними дій державного
виконавця щодо закінчення на підставі п.
9 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчого
провадження з примусового виконання наказу
суду про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом його звільнення та
скасування постанови про закінчення
виконавчого провадження, у зв’язку із його виконанням.
Скаржник вказував, що державним виконавцем при
примусовому виконанні рішення суду на підставі наказу здійснено вихід за
адресою виконання рішення та встановлено, що боржник у спірних приміщеннях
господарської діяльності не веде, жодних приміщень не займає, про що складено
відповідний акт. Крім того, встановлено, що частину приміщення займає інше ТОВ
(не боржник) на підставі
свідоцтва про право власності та веде там господарську діяльність.
З огляду
на ці обставини державним виконавцем 22.05.2023 відповідно до п.9 ч. 1 ст. 39,
ст. 40 Закону України «Про
виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого
провадження, у якій зазначено, що наказ вважається виконаним в повному обсязі, оскільки приміщення
вивільнені від боржника.
Тому заявник вважав, що державним виконавцем у процесі
виконання наказу суду порушено положення Закону України «Про виконавче провадження»,
оскільки виконавчі дії вчинено не в повному обсязі, що призвело до
неправомірного закінчення виконавчого провадження та втрати державного майна.
Погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій про задоволення
скарги Верховний Суд виходив з наступного.
За змістом статті 18 вказаного Закону України виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим
Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно,
своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний,
зокрема здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку,
які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче
провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного
виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Разом з тим у цій справі установлено, що державний виконавець не вжив усіх
передбачених Законом заходів щодо
примусового виконання рішення суду та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Зокрема, з
огляду на обставини наявності права власності ТОВ (не боржника у
справі) на частину приміщень
цокольного поверху спірної будівлі, встановлені судами при вирішенні цієї справи обставин конкретного
розташування приміщень, що стали предметом спору, які також є
частиною цокольного поверх у цій же будівлі, державний виконавець у
ході проведення виконавчих дій мав вжити всіх передбачених законом заходів,
спрямованих на виконання рішення суду щодо звільнення саме зазначених у
наказі суду приміщень.
При цьому Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги
про те,що рішення вважається виконаним, оскільки боржник не знаходиться у спірних приміщеннях та не веде в них господарську діяльність, така як вони не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, які
грунтуються на встановлених
фактичних обставинах невиконання рішення суду про звільнення приміщень, щодо
яких виник спір у справі, що розглядається, а наявні у матеріалах справи докази
не діють підстав для висновку про звільнення боржником саме тих приміщень,
перелік яких наведено у резолютивній частині рішення, яке виконується.
Отже,
у зв’язку із невжиттям державним виконавцем у повному обсязі всіх заходів для
виконання судового рішення, останнє фактично залишилося невиконаним у
відповідності із судовим наказом, що є підставою для скасування постанови про
завершення виконавчого провадження.