Суди розглядають велику кількість справ предметом яких є оскарження фізичними та юридичними особами (платниками податків) рішень податкових органів.
Пропонуємо ряд правових висновків Верховного Суду за результатами розгляду даної категорії справ.
1.Обов`язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на Мінекономрозвитку, а межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі.
Особа звернулася до суду з позовом до ОДПІ, у якому просила визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення, яким визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік в розмірі 25000 грн.
Позов обгрунтовано відсутністю у неї обов`язку сплачувати транспортний податок, оскільки середньоринкова вартість автомобіля є меншою, ніж встановлена законодавством для обчислення податку.
Справа розглядалась неодноразову і останніми рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій позов задоволено.
Погоджуючись із вказаними судовими рішеннями Верховний Суд 07.02.2024 зазначив наступне.
01.01.2015 набрав чинності ЗУ від 28.122014 № 71-VІІІ, яким згідно зі ст. 267 ПКУ введено новий транспортний податок.
Відповідно до пункту 10.2 ст.10 ПКУ місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
У разі якщо міськарада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами ПКУ, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.
Водночас, 24.12.2015 прийнято Закон № 909 – VІІІ, що набрав чинності 01.01.2016, яким внесено зміни у ПКУ щодо об`єкту оподаткування транспортним податком.
Так, згідно з пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПКУ (в редакції Закону № 909 – VІІІ ) об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Враховуючи те, що Законом №909-VIII не встановлювався новий транспортний податок, а також не змінювалась його ставка, ВС дійшов висновку, що з 01.01.2016 платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п`яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.
Станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378 грн., отже, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016 складали 1 033 500 грн.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою КМУ від 18.02.2016 № 66, відповідно до положень пункту 2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою КМУ від 10.04.2-13 № 403, де за ціну нового транспортного засобу береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Пунктом 3 Порядку N403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів.
Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.
Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація про автомобіль позивача.
Разом з тим, встановлено, що розрахована згідно з Методикою середньоринкова вартість транспортного засобу (аналогічного як у позивача) марки TOYOTA, модель LAND CRUISER 200, 2012 року випуску, з об`ємом циліндрів двигуна 4461 куб. см, пробігом 120553 та 137000 км у 2016 році становила 961170 грн. та 951510 грн (з податком на додану вартість) відповідно.
Ураховуючи, що об`єктом оподаткування може бути автомобіль, середньоринкова вартість якого становить понад 1033500 грн, ВС дійшов висновку, що автомобіль позивача не є об`єктом оподаткування і у власника цього автомобіля не виникає зобов`язання зі сплати транспортного податку з фізичних осіб, відтак, у контролюючого органу не було правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
2.Можливість надання платником податків переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від чіткого визначення податковим органом конкретного виду критерію оцінки ступеня ризиків з зазначенням необхідності надання документів за переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не довільно, на власний розсуд платника податків
ТОВ звернулося до суду із позовом до податкової служби про визнання протиправним та скасувати рішення про відмову в реєстрації податкових накладних та зобов’язання відповідача зареєструвати їх в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Верховним Судом 18.04.2024 залишено без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими позов задоволено з огляду на наступне.
Установлено, що реєстрація вказаних податкових накладних була зупинена, оскільки платник відповідає п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку, а тому позивачу запропоновано надати пояснення та копії документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК. ТОВ подало пояснення та копії документів стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податкових накладних. Однак, рішеннями в реєстрації податкових накладних відмовлено з підстави ненаданням платником копій необхідних документів.
ВС зазначив, що чинними нормативно-правовими актами визначено вичерпний перелік підстав, які можуть слугувати підставою для прийняття рішення про відмову у реєстрації податкових накладних.
При цьому, як підтверджується змістом пункту 5 Порядку прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних /розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 12.12.2019 № 520, передбачений цим пунктом перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної, реєстрацію яких зупинено, в Реєстрі, не є вичерпним.
Отже, здійснення моніторингу відповідності податкових накладних/розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків є превентивним заходом, спрямованим на убезпечення від безпідставного формування податкового кредиту за операціями, що не підтверджені первинними документами або підтверджені платником податку копіями документів, які складені з порушенням законодавства. Здійснення моніторингу не повинне підміняти за своїм змістом проведення податкових перевірок як способу реалізації владних управлінських функцій контролюючого органу.
Суб`єкти владних повноважень, ухвалюючи рішення, якими, зокрема, обмежується права платника податків, повинні уникати надмірного формалізму. Обсяг документів, які надаються платниками податку на додану вартість з метою усунення сумнівів у контролюючих органів щодо легальності відповідної операції за наслідками якої складено податкову накладну, яку подано для реєстрації якої в ЄРПН і, хоч і є визначеним у Порядку №520, проте завжди є унікальним та залежить від організації господарських взаємовідносин між суб`єктами господарювання, змісту договірних відносин між такими, а також особливостями законодавчого врегулювання діяльності тієї чи іншої сфери бізнесу.
Саме за результатами детального дослідження змісту документів (в тому числі договору), наданих на підтвердження інформації, зазначеної в податковій накладній, можливим є формування висновків щодо можливості чи неможливості реєстрації є ЄРПН податкової накладної, реєстрація якої була зупинена згідно із відповідною квитанцією.
Разом з тим, ВС звернув увагу, що можливість надання платником податків вичерпного переліку документів на підтвердження правомірності формування та подання податкової накладної прямо залежить від зазначення у квитанції про зупинення реєстрації податкової накладної чіткого переліку документів. При цьому, у разі зупинення реєстрації податкової накладної на підставі пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку, контролюючий орган повинен вимагати від платника документи на спростування наявних у органу ДПС сумнівів, пов`язаних з легальністю діяльності юридичної особи, вказавши які саме аспекти належить висвітлити платнику податків у своїх поясненнях, чого зроблено не було.
Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його оформлення (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Вживання податковим органом загального посилання на пункт Критеріїв, без наведення відповідної підстави і розрахованих показників за критерієм, якому відповідає платник податку, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження права платника податків бути повідомленим про необхідність надання документів за вичерпним переліком, відповідно до критерію зупинення реєстрації податкової накладної, а не будь-яких на власний розсуд.
Відтак, невиконання податковим органом законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Судами установлено, що позивач надав контролюючому органу копії документів на власний розсуд, оскільки відповідачем в квитанціях про зупинення реєстрації податкових накладних не зазначено які саме конкретно документи та в підтвердження якої обставини необхідно подати.
За таких підстав, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про протиправність оспорюваних рішень про відмову в реєстрації податкових накладних.
3. Приймаючи рішення про реєстрацію податкової накладної, контролюючий орган не повинен здійснювати повний аналіз господарських операцій позивача на предмет їх реальності.
ТОВ звернулось в суд з позовом до ГУ ДПС області, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в реєстрації податкової накладної та зобов’язати відповідача її зареєструвати.
Постановою Верховного Суду від 21.03.2024 залишено в силі рішення першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Відмова в реєстрації податкової накладної була зумовлена тим, що після зупинення реєстрації позивачу було запропоновано надати пояснення та первинні документи.
Незважаючи на надання позивачем необхідних документів підставою для відмови вказано неповне надання платником податку первинних документів, зокрема, щодо постачання/придбання товарів/послуг; зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складських документів (інвентаризаційні описи); у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладних, а також відсутність підтверджуючих документів на виробництво, звітів про виробництво.
Натомість Верховний Суд зазначив, що приймаючи рішення про реєстрацію податкової накладної, контролюючий орган не повинен здійснювати повний аналіз господарських операцій позивача на предмет їх реальності. Змістовна оцінка господарських операцій може бути проведена лише за результатом здійснення податкової перевірки платника податків, підстави та порядок проведення якої визначено нормами ПКУ (аналогічна правова позиція ВС від 07.12.2022).
Отже, предметом розгляду в цій справі є виключно стадія правильності та правомірності зупинення та відмови в реєстрації податкових накладних, а не реальність та товарність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
Суди попередніх інстанцій надали відмінну оцінку обставинам ненадання позивачем документів щодо його операцій із контрагентом.
Верховний Суд погодився із висновком суду першої інстанції, що наданий на виконання вимог Порядку №520 обсяг документів (договори, рахунки на оплату, видаткові накладні, оборотно-сальдові відомості, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, реєстр документів “Звіт виробництва за зміну” тощо) був достатній для цілей реєстрації відповідної податкової накладної.
При цьому, Верховний Суд звернув увагу, що у квитанції не конкретизовано, які саме документи слід надати платнику податків та чого мають стосуватися пояснення такого платника податків для того, аби реєстрація податкової накладної стала можливою, що також свідчить про невідповідність сформованої квитанції вимогам до неї.
Формальне зазначення у квитанції пропозиції “надання пояснень та копій документів щодо підтвердження інформації, зазначеної в податковій накладній/розрахунку коригування для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН” є лише дублюванням норми пп. 3 п. 11 Порядку №1165.
Умови такої пропозиції дають підстави позивачу самостійно визначати перелік необхідних документів, що в подальшому виключає посилання відповідача на їх недостатність чи неповноту та спростовує доводи про недостатність документів, поданих позивачем на підтвердження реальності проведених операцій.
Отже, жодних відомостей стосовно господарської операції з контрагентом відповідач у квитанції не зазначає, але витребує документи та пояснення, які спростовують цю податкову інформацію, не зазначаючи при цьому їх перелік.
З огляду на неконкретність вимоги контролюючого органу про надання документів, рішення про відмову в реєстрації податкової накладної не відповідає критерію обґрунтованості.
ВС врахував, що в даному випадку, квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної не містила переліку документів, які необхідно було подати для прийняття контролюючим органом рішення про її реєстрацію.
Таким чином, ВС дійшов висновку, що оскаржувана відмова містить лише загальне твердження без зазначення, які саме документи складені з порушенням законодавства, які вимоги законодавства порушено при складанні документів та яких документів не вистачає для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної, а тому є незаконною.