ПРИ НЕУКЛАДЕННІ СТОРОНАМИ ОСНОВНОГО ДОГОВОРУ, СПЛАЧЕНИЙ АВАНСОВИЙ ПЛАТІЖ НА ВИКОНАННЯ ПОПЕРЕДНЬОГО ДОГОВОРУ ПІДЛЯГАЄ ПОВЕРНЕННЮ
Частиною першої-третьої статті 635 ЦК України передбачено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.
Стаття 570 ЦК України надає визначення поняття завдатку- це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. В той же час якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Існують певні правові наслідки порушення або припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком.
Зокрема, якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора.
Водночас, якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. При цьому, сторона, винна у порушенні зобов’язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.
Завдаток підлягає поверненню у разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання.
Суди у справі № 921/190/20 досліджували правову природу авансового платежу, сплаченого стороною на виконання умов попереднього договору.
Так, ТОВ звернулося в суд із позовом до приватного підприємства про стягнення авансового платежу, інфляційних витрат та 3 % річних. Позов мотивовано тим, що за умовами укладеного між сторонами попереднього договору сторони зобов`язалися у майбутньому укласти і належним чином оформити договори купівлі-продажу нерухомого майна. Проте основні договори не було укладено з вини відповідача, у зв`язку з чим позивач наголошує на наявність підстав для повернення сплаченого ним авансу в сумі 100 000,00 грн.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 23.09.2022, з урахуванням висновків Верховного Суду від 11.11.2021, яким справа направлялась на новий розгляд, позов задоволено, стягнуто з ПП на користь ТОВ 100 000 грн. авансу, 14 112 грн. інфляційних збитків; 6 575 грн.-3% річних.
Постановляючи рішення, суд виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Як вбачається з правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 13.02.2013 у справі №6-176цс12 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №296/10217/15-ц, ураховуючи ст. 570 ЦК України ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання, а аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.
Відповідно до встановлених обставин спору, виходячи з умов укладеного між сторонами попереднього договору у позивача виник обов`язок зі сплати грошових коштів в розмірі 12 740 грн та 87 260 грн на рахунок продавця не пізніше 28.12.2017 (авансовий платіж відповідно до умов пунктів 4, 5 договору) та не пізніше 05.01.2018 сплатити повну вартість об`єктів на рахунок продавця. Поряд з тим відповідно до встановлених обставин спору та умов попереднього договору відповідач саме у випадку виконання позивачем пунктів 4-7 договору не має права відмовитись від укладання основних договорів та, відповідно, має обов`язок щодо продажу об`єктів нерухомості.
Сплачена позивачем на рахунок відповідача сума (100 000 грн.) є авансом, та зважаючи на не укладення сторонами основних договорів купівлі-продажу нерухомого майна та припинення попереднього договору, така сума безпідставно утримується відповідачем та підлягає поверненню позивачу.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04. 2018 року у справі №758/1303/15 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У зв`язку з наведеним, у відповідача (продавця) виник обов`язок повернути позивачу (покупцю) суму авансу, тобто сплатити грошові кошти згідно з ч.2 ст.530 ЦК України, відтак, зважаючи на невиконання відповідачем такого обов`язку, вимоги позивача про стягнення з відповідача також і 3% річних та інфляційні втрати на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, є правомірними.