Згідно ст. 447 ЦПК України, ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою , якщо вважають , що рішенням, дією або бездіяльністю приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Також статтею 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Пропонується розглянути правові висновки судів, зроблені за результатами розгляду справ даної категорії.
1.Приватний виконавець не має право здійснювати примусове виконання рішення, за яким боржником є державне підприємство.
Верховний Суд 05.09.2023 залишив в силі ухвалу суду першої інстанції про задоволення скарги Дочірнього підприємства “Сумський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” в особі філії “Краснопільський райавтодор” (Боржник) на дії та рішення приватного виконавця щодо виконання судового наказу про стягнення з нього на користь ТОВ 37 264 грн. Зокрема, суд першої інстанції визнав неправомірними дії приватного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження та скасував цю постанову; скасував постанову про звернення стягнення на майно (кошти) боржника; скасував постанову про арешт коштів боржника.
Погоджуючись із висновками суду першої інстанції Верховний Суд зазначив наступне.
У частині другій ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ передбачено обмеження у здійсненні приватним виконавцем примусового виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону. Зокрема, відповідно до пункту 2 цієї частини приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими боржником є: державне підприємство, а також всі інші юридичні особи, у статутному капіталі яких більше 25 відсотків часток належать державі.
З огляду на положення статті 141 ГК України, статті 326 ЦК України, постанови КМУ від 28.02.2002 №221 “Про утворення відкритого акціонерного товариства “ДАК “Автомобільні дороги України”, прийнятої на виконання Указу Президента України від 08.11.2001 №1056/2001 “Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України”, оскільки ВАТ “ДАК “Автомобільні дороги України” є державним акціонерним товариством, 100 відсотків акцій якого належать державі, то його дочірні підприємства за своєю сутністю також є державними підприємствами, адже діють на основі державної власності, переданої його засновником у господарське відання (постанови ВС від 03.11.2022, 23.03.2023).
Отже такий висновок щодо організаційно-правової форми дочірнього підприємства ДАК “Автомобільні дороги України” є сталим в судовій практиці Верховного Суду (постанови від 27.01.2020, 22.06.2022, 03.02.2022,від 06.07.2023).
Таким чином, відповідно до п.2 ч.2 ст. 5 Закону №1404-VІІІ приватний виконавець не мав право здійснювати примусове виконання рішення, за яким боржником є Облавтодор, оскільки останнє є державним підприємством. Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду від 27.01.2020.
Встановивши, що приватний виконавець не мав права здійснювати виконавче провадження, оскільки боржник є державним підприємством, Верховний Суд погодився із висновком суду першої інстанції, який обґрунтовано визнав дії приватного виконавця неправомірними щодо ухвалення постанов про відкриття виконавчого провадження, про звернення стягнення на майно (кошти) боржника та про арешт коштів останнього.
2. У разі накладення приватним виконавцем арешту на нерухоме та рухоме майно проведення опису цього майна є обов’язковим.
Верховним Судом 15.02.2023 залишено без змін судові рішення про задоволення заяви ТОВ 1 на дії та рішення приватного виконавця при виконання судового наказу про стягнення з нього на користь ТОВ 2 коштів; визнано протиправним та скасовано постанову про арешт майна боржника в частині накладення арешту на все рухоме майно. Верховний Суд погодився із доводами судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Згідно з приписами Закону України «Про виконавче провадження» про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим.
Також, згідно з пунктом 10 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішення, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.
Попередніми судовими інстанціями з`ясовано винесення приватним виконавцем оскаржуваної постанови про накладення арешту без додержання процедури накладення арешту належного боржникові рухомого майна, що не підлягає державній реєстрації, у вигляді накладення такого арешту за відсутності проведення опису є порушенням вимог вказаних Закону і Інструкції. Тобто порушення полягало не в тому, що арешт майна було здійснено, а в тому, що його було здійснено не у встановленому законом порядку.
Таким чином, приватним виконавцем не спростована наявність підстав для задоволення скарги Боржника у виконавчому провадженні та скасування оспорюваної постанови про накладення арешту на рухоме майно.
3. Протиправними є дії приватного виконавця з продовження здійснення в період запровадженого у справі про банкрутство боржника мораторію на задоволення вимог кредиторів виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо примусового стягнення з боржника за виконавчим документом суми заборгованості на користь стягувача, який також є одним із визнаних кредиторів боржника.
Постановою Верховного Суду від 05.12.2023 залишено в силі постанову суду апеляційної інстанції про задоволення скарги арбітражного керуючого на дії приватного виконавця щодо стягнення грошових коштів в період дії мораторію у справі про неплатоспроможність ФОП (Боржника) та зобов`язання приватного виконавця в межах виконавчого провадження повернути на рахунок Боржника стягнуті з неї грошові кошти в сумі 33 768 грн.
Судові рішення мотивовані тим, що предметом спору у справі про неплатоспроможність Боржника стали вчинені приватним виконавцем, після відкриття цієї справи у межах відкритого виконавчого провадження, дії з продовження примусового стягнення грошових сум з Боржника та перерахування їх на користь одного із стягувачів Боржника, який є кредитором Боржника.
За змістом ст.ст. 18,19, 34 Закону України «Про виконавче провадження» в їх системному взаємозв`язку Закон поклав саме на сторони виконавчого провадження – стягувача і боржника – саме обов`язок і саме невідкладного (не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин) повідомлення виконавця про виникнення обставин, зокрема, таких, що зумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій. (правова позиція, викладена в постанові Об’єднаної Палати ВС від 02.04.2019).
Відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, є однією із підстав для зупинення виконавцем вчинення виконавчих дій та винесення ним відповідної постанови (п.4 ч.1 та ч.2 ст. 34 ЗУ «Про виконавче провадження»).
Правила та наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а також зміст мораторію визначені положеннями КУзПБ. Положеннями частин першої та другої статті 41 КУзПБ передбачено, що:
– мораторій на задоволення вимог кредиторів – це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію;
– мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду; ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій; про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна.
За змістом ст.ст. 119, 120, 121 КУзПБ, зважаючи на відсутність нормативного врегулювання співвідношення процедур виконавчого провадження та процедур банкрутства, з огляду на мету та цілі КУзПБ, можна вважати такими, що відповідають положенням чинного законодавства України, лише ті дії державного виконавця щодо звернення стягнення на майно боржника, які були дозволені (санкціоновані) судовим рішенням (ухвалою суду) саме в межах справи про банкрутство (ВС урахував правоі позиції викладені у постановах від 10.09.2020, 22.09.2020,22.09.2021, 04.10.2023).
При цьому відомості щодо відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність фізичної особи) та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, які оприлюднені на офіційному веб-порталі судової влади України, є загальновідомими; після оприлюднення відомостей про справу про банкрутство (неплатоспроможність) відносно боржника процесуальні дії можуть бути вчиненні лише у справі про банкрутство, а виконавче провадження підлягає обов`язковому зупиненню (правова позиція ВС від 28.03.2018).
В силу наведених положень та наслідків, що настають у зв`язку з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність, а також враховуючи публічний та доступний (з декількох джерел) характер відомостей про відкриття справи про банкрутство (неплатоспроможність), зокрема, і для приватних (державних) виконавців, презюмується обов`язок осіб, зазначених, зокрема в частині сьомій статті 119 КУзПБ, бути обізнаним про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, яка оприлюднена на офіційному веб-порталі судової влади України. Тому Верховний Суд відхилив аргументи приватного виконавця про необізнаність та відсутність обов`язку виконавця, у провадженні якого здійснюється виконавче провадження щодо примусового виконання рішення, перевіряти після відкриття та протягом здійснення виконавчого провадження обставини відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, а відповідно, бути обізнаним про факт порушення відносно боржника справи про неплатоспроможність.
За таких підстав Верховний Суд дійшов висновку про протиправність дій приватного виконавця з продовження здійснення в період запровадженого у цій справі мораторію на задоволення вимог кредиторів виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо примусового стягнення з боржника за виконавчим документом суми заборгованості на користь стягувача, який також є одним із визнаних кредиторів Боржника.
Щодо висновку апеляційного суду про зобов`язання приватного виконавця в межах виконавчого провадження повернути на рахунок боржниці неправомірно стягнути з неї грошові кошти в сумі 33 768 грн., то ВС зазначив, що цей висновок узгоджується із висновком в постанові ВС від 09.10.2018, а також із судовою практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої: необхідність виправити стару “помилку” не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій державного органу влади.
4. Законодавцем визначено одним із наслідків введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про неплатоспроможність зупинення стягнення з боржника-фізичної особи за всіма виконавчими документами, за винятком випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна боржника, або перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж.
Постановою Верховного Суду від 25.01.2022 залишено в силі судові рішення про задоволення скарги особи, визнано протиправними дії приватного виконавця щодо винесення постанови про арешт коштів боржника та зобов`язано його повернути безпідставно списані кошти (заробітну плату) в розмірі 16 487 грн. на рахунок боржника (скаржника).
Судові рішення мотивовані тим, що ухвалою господарського суду відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи, введено процедуру реструктуризації боргів боржника; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Виходячи із цілей та мети КУзПБ щодо відновлення платоспроможності фізичної особи, завданням мораторію на задоволення вимог кредиторів, що вводиться ухвалою господарського суду про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, є забезпечення збереження майнових активів боржника-фізичної особи з метою подальшого задоволення вимог кредиторів на засадах конкурсу, який би забезпечував максимально можливу ціну предмета продажу на ринку у процедурі реструктуризації боргів боржника або у процедурі погашення боргів боржника, що вводиться у справі про неплатоспроможність разом з визнанням боржника банкрутом, як судових процедурах, які застосовуються до боржника-фізичної особи (ч.2 ст.6 КУзПБ).
Отже, законодавцем передбачено інститут мораторію у справі про банкрутство юридичної особи (неплатоспроможності фізичної особи/фізичної особи-підприємця) як механізм збереження активів боржника задля їх спрямування під час реалізації щодо боржника передбачених статтею 6 КУзПБ судових процедур на погашення конкурсної маси боржника та забезпечення справедливого балансу між інтересами кредиторів і боржника, а також максимального погашення пасиву боржника за рахунок його активів.
При цьому, законодавець імперативно визначив наслідки введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про неплатоспроможність (ч.2 ст. 121 КУзПБ) та види зобов`язань боржника, на виконання яких мораторій не поширюється (ч.3 ст. 121 КУзПБ).
Так, п.2 ч.2 ст. 121 КУзПБ передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів зупиняється стягнення з боржника за всіма виконавчими документами, крім виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів чи про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, а також крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна боржника, або перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж.
Отже, державний виконавець та/чи приватний виконавець зобов`язані вчиняти виконавчі дії з урахуванням обмежень, встановлених КУзПБ, норми якого у даному випадку є спеціальними та повинні застосовуватися переважно щодо загальних норм з вчинення виконавчих дій, визначених Законом України “Про виконавче провадження”.
Відповідно до п.4 ч.1 чт. 34 вказаного Закону виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом.
З огляду на викладені обставини, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що списання грошових коштів із заробітної плати боржника під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів здійснено з порушенням чинного законодавства, зокрема ст. 121 КУзПБ.