Верховний Суд розглянувши справу за скаргою особи на дії державного
виконавця дійшов висновку, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту
на майно боржника, за умови повернення виконавчого документа стягувачу до 8
березня 2011 року (дата набрання чинності новою редакцією Закону України
№ 606-XIV «Про виконавче провадження» від 21.04.1999), знищення
виконавчого провадження за закінченням строку його зберігання та відсутність
майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на
мирне володіння своїм майном.
Так, Верховним Судом 10.01.2024 залишено в силі ухвалу суду першої
інстанції про задоволення заяви особи на дії державного виконавця та постанову
про накладення арешту на майно заявниці,
зобов’язано виконавця вчинити дії щодо зняття арешту.
Заява була мотивована тим, що в
провадженні державного виконавця перебувало виконавче провадження про стягнення
з особи (скаржника) кредитної заборгованості, у зв’язку із чим на нерухоме
майно боржниці накладено арешт.
В подальшому виконавче провадження
завершене на підставі п.2 ч.1 ст. 40
Закону України №
606-XIV (в редакції, чинній на час винесення постанови), у зв`язку з відсутністю у боржника майна на яке може бути звернено
стягнення, але арешт нерухомого майна не був скасований.
На звернення заявниці виконавча
служба повідомила, що скасувати арешт неможливо, оскільки воно завершене з підстав, що не передбачали
зняття арешту з майна боржника та у зв`язку з тим, що виконавче провадження
знищено за закінченням строку зберігання.
Відмовляючи у задоволенні заяви суд
апеляційної інстанції послався на те, що державному
виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника у разі повернення
виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке
може бути звернуто стягнення. Згідно зі статтею 49 Закону України «Про
виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу не є
підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника
пов’язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого
документа стягувачу, однак матеріали справи не містять доказів виконання
рішення суду, добровільного погашення боржником боргу за погодженням з
кредитодавцем або відсутність майнових претензій з боку стягувача до боржника.
Переглядаючи справу та скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні
заяви,
Верховний Суд звернув увагу на те, що наявність протягом тривалого часу
нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого
провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням
у право особи на мирне володіння своїм майном.
Верховний Суд погодився з місцевим судом щодо
висновку про наявність підстав для задоволення скарги, оскільки державний
виконавець не виконав вимог статті 38 Закону № 606-XIV у редакції, яка була
чинною станом на момент завершення виконавчого провадження (30.12.2010),
та при поверненні виконавчого документа стягувачу не зазначив про скасування
арешту, накладеного на майно боржника.
Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою
те, що виконавче провадження було знищене за закінченням строку його зберігання
і матеріали справи не містять відомостей про те, що стягувач повторно
пред’являв виконавчий лист до виконання.
За таких підстав є неправомірною відмова державного виконавця щодо скасування
арешту майна боржника при відсутності самого виконавчого провадження.
Подібні висновки викладені у постановах ВС від 07.07.2021, 03.11.2021, 22.12.2021, 26.01.2022, 18.01.2023, 09.01.
2023.