Відповідно до ст. 572 ЦКУ в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Ураховуючи вказані приписи законодавства Верховний Суд 07.02.2024 розглянув справу, предметом позову якої є вимога заставодержателя про зняття арешту з майна у зв`язку із переважним правом кредитора, який не є учасником виконавчого провадження, на заставлене майно, на яке приватним виконавцем накладено арешт в інтересах особи, яка не є заставодержателем.
ТОВ звернулося в суд з позовною заявою до ФГ та Банку про звільнення з під арешту майна, що належить ФГ та перебуває у заставі ТОВ на підставі договору застави від 02.06.2020 до договору купівлі-продажу мінеральних добрив, на яке у межах виконавчого провадження приватним виконавцем 08.09.2022 було накладено арешт, а саме: автомобіль марки MITSUBISHI PAJERO SPORT.
Позов обґрунтований тим, що 02.06.2020 між ТОВ та ФГ в забезпечення виконання зобов`язання за договором купівлі-продажу було укладено договір застави з предметом забезпечувального обтяження: легковий автомобіль.
Судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій позов задоволено, однак Банк оскаржив ці рішення в касаційному порядку з мотивів того, що в 2019 році між Банком та Відповідачем був укладений кредитний договір та договір поруки, через невиконання вказаного договору Банк звернувся до суду про стягнення заборгованості, який задоволено. На стадії виконання вказаного рішення було відкрито виконавче провадження та накладено арешт, однак постанова про накладення арешту на майно боржника останнім в межах виконавчого провадження не оскаржувалась. Окрім того Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не зазначили в чому незаконність арешту майна і які законні інтереси Позивача було порушено Банком та виконавцем при накладенні арешту на майно.
Верховний Суд 07.02.2024 відмовив у задоволенні касаційної скарги Банку та залишив судові рішення про задоволення позову без змін з огляду на наступне.
Аналіз статей 546, 572, 576, 577 ЦКУ, статей 1, 4 Закону України “Про заставу” дає підстави для висновку, що суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
Накладення арешту на нерухоме майно є першим етапом звернення стягнення на майно боржника, за яким слідують вилучення та примусова реалізація майна.
Відповідно до частин 1, 6 ст. 51 ЗУ «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; наявна письмова згода заставодержателя. Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.
Згідно із ч.1 ст. 59 вказаного Закону особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Отже, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Верховний Суд у постанові від 07.11.2018 наголосив, що оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним, у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання, порушується право саме заставодержателя на одержання задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави.
Саме заставодержатель, а не боржник, має право на звернення до суду із позовом про зняття арешту із заставленого майна у разі звернення стягнення на це майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового виконання за виконавчими документами.
Відсутність хоча б однієї з цих умов унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника. Виконавець не може діяти на власний розсуд у такому випадку (постанови ВС від 15.01.2020, 06.02.2020).
Судами встановлено, що забезпечувальне обмеження позивача зареєстровано раніше ніж публічне обмеження, вжите приватним виконавцем, при цьому Банк не є заставодержателем спірного майна, вартість предмета застави, означена у договорі на рівні 129 492 грн., не перевищує розміру заборгованості боржника за договором купівлі-продажу від 02.06.2020, а доказів надання згоди заставодержателя для звернення стягнення на предмет застави для задоволення вимог стягувача також відсутні.
Тобто Позивач в силу закону має пріоритет у реалізації предмета застави.
Отже, ВС вказав, що відповідач не довів наявності умов, необхідних для задоволення вимог стягувача, який не є заставодержателем, шляхом стягнення на заставлене майно боржника, а їх брак унеможливлює звернення стягнення на заставлене майно боржника, а отже, є підстави для звільнення майна з-під арешту, накладеного у виконавчому провадженні усупереч вимогам ч.1 ст. 51 ЗУ «Про виконавче провадження».
При цьому ВС відхилив аргументи Скаржника, що станом на момент розгляду справи та ухвалення рішення у даній справі постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення у іншій справі оскаржено не було, а отже існує заборона на відчуження майна, оскільки оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не призведе до належного захисту прав Позивача, так як навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений ст. 59 вказаного Закону (подібний висновок в постанові ВП ВС від 12.02.2020).
Таким чином, ВС погодився з висновками судів попередніх інстанцій про порушення права ТОВ як заставодержателя на першочергове (пріоритетне) задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна, на яке накладено арешт постановою приватного виконавця про опис та арешт майна боржника у виконавчому провадженні, а тому, наявні підстави для звільнення майна з-під арешту.