Після виявлення винних в дорожно-транспортній пригоді та їх покарання, звісно виникає питання відшкодування збитків постраждалим особам.
Закон визначає – автомобіль є джерелом підвищеноїх небезпеки, і тому на його власника покладається обов’язок відшкодувати завдану ним шкоду, яка ділиться та матеріальну (майнову) і нематеріальну (моральну).
Захист прав осіб, постраждалих у ДТП та відшкодування завданих їм збитків регулюються положеннями Цивільного кодексу України, законів України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІV від 01.07.2004, «Про страхування» № 85/96-ВР від 07.03.1996, «Про дорожній рух» № 3353-ХІІ від 30.06.1993, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 та іншими законодавчими актами.
До наведених вище правовідносин застосовуються загальні умови відповідальності, передбачені главою 82 ЦК України.
Разом з тим, в Україні діє обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортного засобу, яке регулюється Законом № 1961-ІV .
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров’ю, майну третьої особи (п.22.1 ст.22 Закону № 1961-ІV).
Зокрема, потерпілий в ДТП може вимагати: відшкодування матеріальної шкоди; відшкодування моральної шкоди; проведення евакуації, експертиз автомобіля;відшкодування упущеної вигоди, особливо, якщо автомобіль використовувався у підприємницькій діяльності.
Реалізація права на відшкоування шкоди внаслідок ДТП
Щоб реалізувати свої права на відшкодування шкоди внаслідок ДТП необхідно після цієї події непізніше 3 робочих днів письмово повідомити в страхову компанію винуватця про ДТП (необхідно повідомити і свою страхову компанію). Протягом 30-робочих днів після повідомлення про ДТП необхідно до страхової компанії подати заяву про страхове відшкодування.
Максимальні суми, яку сплачуть страхові компанії становлять до 100 000 грн. за пошкодження автомобіля та до 200 000 грн. шкода, нанесена здоров’ю третіх осіб, по європротоколу-до 50 000 грн.
Сам водій не може разраховувати на страхове відшкодування, оскільки мова йде про страхувння автоцивільної відповідальності.
Ліміт не зменшується при настанні декількох страхових випадків протягом строку дії полісу. Але страхова компанія може легально скоротити виплати, якщо кількість постраждалих в ДТП автомобілів більше 5. Якщо винні обидва автомобіліста, страхова сума ділить між ними.
Розрахунок виплати явлає собою експертну оцінку, яка проводиться аварійними комісарами страхової компанії. Якщо протягом 10-робочих днів після отримання повідомлення про ДТП страховик не направить свого експерта для визначення причин настання страхового випадку і розмірів збитків, постраждала особа має право викликати свого експерта для визначення розміру збитків.
Сума, що покриває шкоду залежить від кількості постраждалих автомобілів; ступеня зносу транпсорту; риночної вартості авто; ступеня шкоди; затрат на евакуацію транспорта з місця аварії; вартості відновлення.
Ремонт можна робити після розрахунку виплати страховою компанією, а експертиза проводиться протягом 10 днів з часу заяви про ДТП, оскільки відшкодування з боку страховика не буде.
Визначення вартості збитків відбувається у відповіднолсті до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003.
Відповідно до п. 2.4. Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Методика визначення матеріальних збитків
Визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ регулюється главою VІІІ Методики.
Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, застосовуеться витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту.
Згідно пп 8.2., 8.3 вартість матеріального збитку (У), завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження за наявності однієї з нижчезазначених умов:
а) якщо, незважаючи на принципи внеску та найбільш ефективного використання, вартість відновлювального ремонту КТЗ не менша за його ринкову вартість:
б) якщо сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу КТЗ і втрати товарної вартості не менша за ринкову вартість КТЗ за умови, що Свр ≤ С,
де: Ср-вартість ремонтно-відновлювальних робіт;
См-вартість необхідних для ремонту матеріалів;
Сс-вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту;
Е3 –коєфіціент фізичного зносу (розраховується за п.3.37)
ВТВ-величина втрати товарної вартості.
в)якщо неможливо відновити КТЗ відповідно до технічних вимог
виробника.
В інших випадках вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ (Сврз) та величини ВТВ за формулою:
Відповідно до п. 8.5.2 вартість відновлювального ремонту визначається за формулою Свр=Ср+См+Сс.
Згідно зі ст. 23 Закону № 1961-ІV. шкодою, заподіяною життю та здоров’ю потерпілому внаслідок ДТП є: шкода, пов’язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов’язана з тимчасовою втратою працезданості потерпілого; шкода, пов’язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий –фізична особа зазнав у зв’язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; шкода, пов’язана із смертю потрепілого.
У випадку нанесення шкоди життю та здоров’ю третіх осіб страхове відшкодування буде разраховуватись таким чином:
-компенсуються витрати на лікування-сюди входять транспортування, знаходження на стаціонарі, обстеження спеціалістів, терапія, реабілітація;
– виплачується компенсація з причин тимчасової непрацездатності- розмір недоотриманих доходів;
– якщо працездатність втрачається на тривалий строк, то виплачувати будуть від 12 до 36 мінімальних заробітних плат (сума визначається згідно із встановленою групою інвалідності);
– при відсутності документів, що підтверджує оплату, страхувальник платить 1/30 мінімальної заробітної плати;
– у випадку смерті розмір складає 12 мінімальних заробітних плат.
Збитки компенсуються не раніше чим через 15 діб и не пізніше ніж через 90 днів після того, як буде подано заяву про страховий випадок.
Усі витрати на медикаменти та медичні послуги мають бути підтверджені касовими і товарними чеками, а необхідність придбання саме таких медикаментів і отримання медичних послуг-рецептами лікаря. Якщо мало місце проведення операції, придбання медичних препаратів-усі витраи мають бути підтверджені договорами, рахунками-фактурами або накладними, виписаними на ім’я потерпілого. Для пред’явлення вимог про відшкодування втраченого заробітку треба отримати за місцем роботи завірені копії закритого лікарняного листа і розрахунок середнього заробітку за період непрацездатності.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Виконання страховою компанією своїх зобов’язань по виплаті відшкодування у повному обсязі звільняє винуватця ДТП від обов’язку відшкодування шкоди.
Водночас до суду із позовом до винуватця ДТП можливо звернутися із вимогами про стягнення з нього: різниці суми, що перевищує розмір страхового відшкодування; франшизу (на розмір якої страхова компанія зменшуе виплати); моральну шкоду; упущену вигоду та інші витрати, які не покриває страховик (також, у разі відмови страховою компанією взагалі виплатити кошти).
Пропонується розглянути з урахуванням судової практики деякі правові нюанси, пов`язані з відшкодуванням шкоди, завданої ДТП.
З урахуванням ст. 1194 ЦКУ винна у ДТП особа повинна сплатити потерпілому лише різницю суми, що перевищує розмір страхового відшкодування.
Постановою Верховного Суду від 07.02.2022 у справі № 686/14368/19 залишено в силі постанову апеляційного суду яким стягнуто з винної особи в ДТП на користь постраждалого моральної шкоди в розмірі 74 750 грн.
Судове рішення мотивоване тим, що ДТП сталася з вини відповідача , внаслідок чого потерпілому позивачу завдано шкоди. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована у ПрАТ «СК «Універсальна», то це товариство мало б виплатити потерпілому страхове відшкодування у межах страхової суми – не більше ніж 5 % страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у вчиненні ДТП.
При цьому, Верховний Суд у постанові зазначив, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем не є абсолютним у разі якщо цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована, а тому він (винний у ДТП) повинен відшкодувати шкоду потерпілому у відповідності до вимог ст. 1194 ЦКУ.
Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суди врахували характер правопорушення, глибину фізичних і душевних страждань потерпілого, стан здоров`я потерпілого, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а також виходили із засад розумності, виваженості та справедливості. За таких підстав, на думку судів, розмір відшкодування моральної шкоди потерпілому слід визначити у сумі 75 000 грн за вирахуванням 250 грн (5 % страхової виплати), яка підлягає стягненню з винної у ДТП особи.
Законодавство України не передбачає солідарного обов’язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП потерпілому.
Великою Палатою Верховного Суду 20.06.2018 у справі № 308/3162/15 задоволено частково позовні вимоги ТОВ «Аварон» та стягнуто з страхової компанії завдані ДТП майнові збитки (пошкодження автомобіля, належного товариству).
Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення зазначених збитків солідарно з страхової компанії та винної у ДТП особи, Верховний Суд зазначив, що страхова компанія уклавши з винною у ДТП особою договір страхування його цивільно-правової відповідальності, взяла на себе обов’язок у межах страхової суми відповідати за шкоду, завдану страхувальником третій особі.
Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання, але законодавство України не передбачає солідарного обов’язку страховика та страхувальника щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП майну потерпілого.
В то же час стаття 1194 ЦК України установила межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність, у розмірі, що перевищує страхове відшкодування.
Верховний Суд у цій справі стягнув зі страхової компанії на користь позивача три відсотки річних від простроченої суми та інфляційні втрати.
Судове рішення в цій частині мотивовано тим, що згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.За змістом статті 979 ЦК України договір страхування є правовідношенням, в якому страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату). Відтак, таке правовідношення є грошовим зобов’язанням.
Позивач (потерпілий), хоча і не є стороною договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачами, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов’язаний здійснити страхове відшкодування, а отже на ці правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦКУ.
Виплата страхового відшкодування страховиком потерпілій особі не залежить від письмового звернення такої особи до страховика.
Велика Палата Верховного Суду 11.12.2019 скасувала постанову апеляційного суду у справі № 465/4287/15 про відмову у задоволенні позову до страхової компанії про відшкодування завданої ДТП шкоди його автомобілю.
Скасовуючи постанову Верховний Суд зазначив, що у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору, тобто не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика.
Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу наведених норм спеціального Закону № 1961-IV можна зробити висновок, що перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Отже у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Відшкодування моральної шкоди спричиненої загибеллю особи у ДТП покладається на работодавця-власника транспортного засобу.
Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З цих підстав Верховний Суд 15.04.2020 у справі № 610/1100/17 залишив в силі судові рішення, якими стягнуто з ТОВ «Віртус-С» на користь сина загиблого в ДТП з вини працівника цього товариства 100 000 моральної шкоди (за вирахуванням суми, яку повинна відшкодувати страхова компанія).
Стягнення вартості відновлювального ремонту автомобіля можливе на користь особи, яка володіє автомобілем на відповідній підставі.
Верховний Суд 14.03.2018 у справі № 635/4944/14 скасував постанову апеляційної інстанції, якою відмовлено постраждалій в ДТП особі у відшкодуванні майнової шкоди, як вартості ремонту автомобіля, пошкодженого праціником відповідача, з підстав належності цього транспорту іншій особі та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Судові рішення мотивовані тим, що згідно з пунктом 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.
До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).
Положеннями Закону Україну від 5 липня 2011 року № 3565-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень» було спрощено порядок керування транспортними засобами, у тому числі визначено, що водієві, який не є власником автомобіля, для керування транспортним засобом не потрібно оформляти нотаріально посвідчену довіреність на право керування автомобілем та тимчасовий реєстраційний талон, а достатньо отримати у власника такого майна технічний паспорт на нього.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, рішення якого залишено в силі Верховним Судом, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов вірного висновку про те, що вартість ремонтно-відновлювальних робіт пошкодженого автомобіля підлягає стягненню на користь особи, яка керувала автомобілем на передбачених законом підставах, а саме на підставі технічного паспорту, а тому на позивача поширюються положення статей 386, 395, 396 ЦК України щодо захисту права власності.
Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.10.2022 у справі № 208/4598/21 скасовуючи постанову апеляційної інстанції, якою відмовлено у задоволенні позову матері загиблого у ДТП чоловіка зі страхової компанії моральної шкоди з підстав того, що остання не має відповідати за шкоду, завдану внаслідок ДТП, яка призвела до загибелі сина позивачки, оскільки на момент ухвалення рішення в цій справі відсутні відомості щодо закінчення розгляду кримінального провадження за вказаною ДТП, тобто не встановлена вина водія у вчиненні ДТП.
При цьому суд зазначив, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
За таких підстав суд дійшов висновку, що цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну в результаті дії джерела підвищеної небезпеки настає без вини її заподіювача. Тому страховик хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України № 1961-ІV порядку .
При цьому наявність чи відсутність у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування замість завдавача шкоди не є предметом розгляду в кримінальному провадженні. Тому відсутність судового рішення у кримінальному провадженні не може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог потерпілої особи до страховика про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.
Таким чином, можна зробити висновок, що правове регулювання захисту прав особи, постраждалої в результаті ДТП, відзначається складністю, а тому доцільно перед вчиненням будь-яких дій, пов’язаних з тими чи іншими правовими наслідками, звернутись до адвоката, оскільки під час такої пригоди формується можливий хід подій і цим відразу можливо передбачити позитивні наслідки чи запобігти вкрай несприятливим обставинам.