Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що
виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна (грошових
коштів)- кондикційні зобов’язання, і
не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зокрема,
відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦКУ особа, яка набула майно або зберегла
його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової
підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це
майно. Особа
зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте,
згодом відпала.
При цьому ці правила
застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна
було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком
події.
Тобто вказані кондикційні
зобов’язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження
майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи
збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на
якій майно набувалося, згодом відпала.
При цьому, звертаємо увагу, що у
разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх
правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює
застосування до них судом вказаних вище норм
чинного законодавства.
Відмінність
деліктних від кондикційних зобов’язань
Як зазначалося, що позадоговірні відносини – це одна із головних рис
кондикційних зобов’язань.
Проте, кондикційні зобов’язання слід
відрязняти також від позадоговірних зобов’язань-деліктних, за якими особа, що протиправно і винно заподіяла шкоду
особистості громадянина або його майну чи майну організації, зобов’язана її
відшкодувати, а потерпілий має право на таке відшкодування в повному обсязі.
Так, для деліктних зобов’язань, які
виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна
потерпілого, а для кондикційних – приріст майна в набувача без достатніх
правових підстав.
Вина заподіювача шкоди є обов’язковим
елементом настання відповідальності в деліктних зобов’язаннях. Натомість для
кондикційних зобов’язань вина не має значення, оскільки важливим є факт
неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов’язок набувача
повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати
його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов’язується
повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього
майна.
Слід звернути увагу, що правила кондикації застосовуються також до
вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним
правочином;
2) витребування майна
власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення
виконаного однією із сторін у зобов’язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно
набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Пропонується навести на прикладах дійсних судових справ випадки для
повернення майна та грошових коштів, набутих або збережених без достатніх
правових підстав у відповідності до ст. 1212 ЦКУ.
1. Велика Палата 20.11.2018 розглянула справу зі спору про
стягнення безпідставно збережених коштів орендної плати із посиланням у позові
на використання без оформлення договору оренди (та сплати орендної плати)
відповідачем земельної ділянки, власником якої є позивач, на якій розташована
будівля, належна відповідачу.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховний Суд зазначив про
наявну судову практику, яка свідчить, що у виниклих аналогічних
правовідносинах застосовуються норми
права (зокрема, глава 82 ЦКУ) про стягнення збитків у виді неодержаних доходів
(орендної плати за землю). При цьому Верховний Суд вказав про можливість
стягнення таких збитків, посилаючись на статті 1212 – 1214 ЦКУ, оскільки
підставою заявленого позову є не саме посилання на ці норми права, а обставини,
якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Проте стягнення таких збитків можливе лише
в разі встановлення судами наявності в діях відповідача складу цивільного
правопорушення.
Велика
Палата Верховного Суду зазначила, що немає підстав для відступлення від наведених
висновків Верховного Суду, а також рішення першої інстанції про задоволення позову
у цій справі, щодо
застосування приписів статей 1212 – 1214 ЦКУ
стосовно можливості стягнення суми орендної плати без укладеного між сторонами
договору оренди землі.
Так, ВП ВС зазначила, що не вважається правопорушенням відсутність у
власника будівлі зареєстрованого права
оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника, на якій розміщене це нерухоме майно.
До
моменту оформлення власником об’єкта нерухомого майна права оренди земельної
ділянки, на якій розташований цей об’єкт, відносини з фактичного користування
земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником
доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельної ділянки,
який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у
себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов’язаний повернути ці
кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України.
2. Якщо правочин утворює правову підставу для набуття
(збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після
того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана
недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Винятком є випадки, коли майно
безпідставно набуте у зв’язку із зобов’язанням (правочином), але не відповідно
до його умов.
Верховний Суд 12.08.2021
розглянув справу за позовом ТОВ до
АТ про стягнення збитків, завданих безпідставним стягненням з позивача оплати
послуг балансування природного газу. Позов мотивовано тим, що оператор ГТС (відповідач) неправомірно визначив
негативний небаланс природного газу замовника (позивача), оскільки не врахував
торгову операцію з купівлі природного газу у іншого АТ,
що призвело до завдання позивачу матеріальної
шкоди у вигляді безпідставної сплати грошових коштів в якості оплати послуг
відповідача з балансування на суму 18 454 848 грн.
Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, змінив правову кваліфікацію спірних правовідносин,
оскільки за встановлених судами обставин мали місце кондикційні зобов’язання,
зокрема, що нарахування іншим АТ плати за
послуги комерційного балансування природного газу фактично відбулося поза
межами умов, передбачених договором транспортування природного газу, укладеного
між сторонами у цій справі.
Верховний Суд погодився із такими висновками апеляційного суду та зазначив,
що майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових
підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб із
метою виникнення у майбутньому певних цивільних прав та обов’язків, зокрема
внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені
частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова статті 1212 ЦКУ звужує застосування інституту безпідставного
збагачення у зобов’язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією
зі сторін у зобов’язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї
статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Однак, нарахування
іншим АТ плати за послуги комерційного балансування
природного газу фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором
транспортування природного газу, укладеного між
сторонами у справі, а тому позовні
вимоги підлягають задоволенню за ст.1212 ЦК.
3. З припиненням
дії договору підряду у зв’язку з відмовою замовника від такого договору,
платіж, сплачений як аванс, втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими
коштами), набутим підрядником без достатньої правової підстави, яке підлягає
стягненню за статтею 1212 ЦК України.
Верховний Суд 15.02.2019 у справі скасував судові рішення про відмову у
задоволенні позову про стягнення суми попередньої оплати за договором на
виготовлення меблів та задовольнив позовні вимоги зазначивши наступне.
Позов мотивовано тим, що відповідач
в порушення умов укладеного між
сторонами договору на виготовлення меблів не виконав взятих на себе зобов’язань
у встановлений строк, у зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість з
повернення позивачу суми попередньої оплати.
Позивач як замовник скористався власним
безумовним правом, передбаченим ч.4 ст.
849 ЦКУ
щодо розірвання договору на виготовлення меблів в
односторонньому порядку, а до суду звернувся з позовною вимогою про повернення
передоплати як безпідставно набутого майна.
Відповідно до ч.2
ст.
570 ЦКУ
якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника
платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору
підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими
коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави.
Випадок, коли зобов’язання було
припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору
належить до підстав, яка згодом відпала, тобто
наявні підстави для застосування ст. 1212 ЦКУ.
З огляду на зазначене, ВС вважав за можливе
застосувати до спірних правовідносин положення ч.4
ст.
849 ЦКУ в сукупності з приписами статті 1212 ЦКУ.
4. Верховний Суд 20.03.2019 погодився із рішенням першої інстанції, яким
задоволено позов фізичної особи до іншої про стягнення безпідставно набутих
коштів, які позивач передав в рахунок майбутнього придбання автомобіля за
договором купівлі-продажу. Рішенням суду позивачу відмовлено у задоволенні позову
про визнання дійсним договору купівлі-продажу зазначеного автомобіля та
визнання права власності на нього з тих підстав, що договір купівлі-продажу між
ними укладений не був, а розписка і довіреність на право розпорядження і
користування транспортним засобом не свідчать про його укладення.
Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду про відмову у задоволенні
позову, який виходив з того, що сторонами укладений договір купівлі-продажу транспортного
засобу, який є нікчемним у зв’язку з недотриманням вимог щодо форми його
укладення, тому права позивача підлягають захисту шляхом пред’явлення позову у
порядку статті 216 ЦК України про застосування наслідків недійсності нікчемного
правочину, а стаття 1212 ЦК України до спірних правовідносин не застосовується.
ВС зазначив,
що наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано
недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на
підставі статті 1212 ЦК України. Якщо договір між сторонами не був
укладений, тобто правової підстави передачі коштів у момент їх передачі немає,
до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України.
Разом з тим, в даному випадку, суд апеляційної інстанції, встановивши з
рішення суду, що між особами не був укладений договір купівлі-продажу
транспортного засобу, помилково ототожнив неукладення договору із його
нікчемністю через недодержання вимог закону щодо форми, тому дійшов помилкового
висновку про застосування до спірних правовідносин статті 216 ЦК України.
5. ВС 25.03.2020 скасував судові
рішення про відмову у задоволенні позову фізичної особи (інвестора) до іншої
(підрядника) про стягнення безпідставно отриманих коштів як інвестиції
відповідно до договору про пайову участь у будівництві житлового будинку, який
підрядником не виконано у повному обсязі, а тому інвестор відмовився від його
подальшого виконання та розірва угоду.
ВС зазначив, що відповідно
до ч.4
ст.
653 ЦКУ
сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за
зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не
встановлено договором або законом.
У пункті 3 частини третьої статті
1212 ЦКУ
передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про
повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні.
Тлумачення норм ЦК України
свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні
певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності
зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх
обов’язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має
право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це
порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання.
Таким чином ВС дійшов висновку, що якщо сторона договору передала у власність
іншій стороні певне майно (сплатила кошти), проте не отримала зустрічного
надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам), і згодом
відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила
договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі
пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.
За результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції
задоволено позов інвестора та стягнуто з підрядника сплачені позивачем кошти на
підставі п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦКУ.
6. Якщо тільки одна зі сторін недійсного
правочину здійснила його виконання, для повернення виконаного підлягають
застосуванню положення статті 1212 ЦК України.
Верховний Суд 27.11.2019 не погодився із мотивувальною частиною постанови
суду апеляційного суду про задоволення позову ТОВ до фізичної особи про стягнення
безпідставно отриманих коштів за продане нежитлове приміщення, договір
купівлі-продажу якого відповідач відмовився нотаріально посвідчувати і
передавати будівлю позивачу.
Зокрема, задовольняючи позов,
апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки укладений між сторонами 6 лютого
2014 року договір купівлі-продажу зерносховища є нікчемним через недодержання
вимог закону про його нотаріальне посвідчення, визнання його недійсним судом не
вимагається, то вимоги позивача про повернення сплачених ним коштів є
обґрунтованими і підлягають задоволенню згідно статті 216 ЦК України.
Проте, Верховний Суд вказав, що в
даному випадку підлягає застосуванню ст.
1212 ЦКУ.
Відповідно до п.1
ч.3
ст.
1212 ЦКУ
положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за
недійсним правочином.
Системне тлумачення абзацу 1 ч.1 ст.
216 ЦКУ та п.1 ч.3 статті 1212 ЦКУ свідчить, що: (а) законодавець не передбачив
можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 ч.1 ст.
216 ЦКУ застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в)
в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його
виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави
83 ЦКУ.
Встановивши, що договір купівлі-продажу нежитлової будівлі між сторонами не
був нотаріально посвідчений, апеляційний суд зробив висновок про стягнення із відповідача
грошових коштів на підставі статті 216
ЦКУ. Проте
апеляційний суд неправильно застосував абзац 1 ч.1
ст.
216 ЦКУ,
оскільки кошти слід стягувати згідно ст. 1212 ЦКУ,
але зробив правильний висновок про задоволення позову.
7. Факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому
провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не
підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів відповідно до статті 1212
ЦК України.
Особа звернулась до суду із позовними вимогами про визнання таким, що не
підлягає виконанню виконавчий напис нотаріусу щодо стягнення з позивача на
користь Банку заборгованості за кредитним договором та повернення коштів, які
він сплатив, у зв’язку із тим, що державним виконавцем було арештовано його
рахунки на виконання оспорюваного напису нотаріуса.
Суд апеляційної інстанції задовольнивши першу позовну вимогу відмовив у
задоволенні іншої, мотивуючи це тим, що між позивачем та відповідачем виникли
договірні відносини у зв’язку з укладенням кредитного договору, що виключає
можливість застосування статті 1212 ЦКУ.
Не погоджуючись із вказаними висновками Верховний Суд 08.09.2021 задовольнив позов у повному обсязі
зазначивши, що набуття
(збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала
згодом.
Відпадіння правової підстави
полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість
набуття (збереження) майна. Одним із випадків відпадіння підстави набуття
(збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло
чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого
напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Конструкція статті 1212 ЦК України,
як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної
безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття
(збереження), а й станом на час розгляду спору.
Судовий акт про визнання
виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав
законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою
підставою для виникнення зобов’язання з повернення майна, що набуто без
достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту
правова підстава вважається такою, що відпала.
Відповідно до статті 1212 ЦК
України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом
законної сили, зобов’язаний повернути потерпілому все отримане майно.
8. У разі скасування постанови органів державної виконавчої служби про
стягнення виконавчого збору рішенням суду такі кошти підлягають поверненню на
підставі статті 1212 ЦК України.
Товариство звернулось із позовом до Державного Бюджету України про
повернення зайво стягнутого державним виконавцем судового збору. Даний факт
підтверджується рішенням суду, яким
визнано неправомірними дії державного виконавця щодо стягнення виконавчого збору
в частині стягнення 2 467 967 грн. із 4 213 351 грн.
Велика Палата ВС 19.06.2018 погодилась із висновками судів попередніх
інстанцій, що Зазначене свідчить про безпідставне стягнення держвиконавцем виконавчого збору в сумі 2 467 967 грн.,
у зв’язку з чим підлягає застосуванню стаття 1212 ЦКУ.
9. У разі визнання
недійсними прилюдних торгів та вилучення майна в переможця торгів, який сплатив
грошові кошти за придбане майно, останній має право вимагати повернення таких
коштів у набувача, що не є
стороною угоди (укладеної за результатами торгів) на підставі
статті 1212 ЦКУ.
Рішеннями
судів визнано недійсними прилюдні торги з продажу належних на праві власності
ЗАТ будівлі модульного типу та пилорами
та витребувано спірне майно у ТОВ (переможця) на користь ЗАТ.
Водночас ТОВ
сплатив спеціалізованій організації (що проводила торги) грошові кошти за
придбане майно у розмірі 211 000 грн., тобто загальну
вартість придбаного майна, яка після визнання торгів недійсними та вилучення у позивача
майна, останньому не була повернута, у зв’язку із чим
останній звернувся до суду.
Задовольняючи
позов про стягнення 211 000 грн. апеляційний суд дійшов висновку
про його задоволення з підстав
передбачених нормами статей 216, 1173, 1174, 1192
ЦКУ.
Верховний Суд
12.06.2020 не погодився із підставами, на яких задоволено вказаний позов з
огляду на те, що за
своєю правовою природою відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод
купівлі-продажу, тому такий правочин може визнаватись недійсним в судовому
порядку з підстав недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених
частинами першою-третьою та шостою статті 203 ЦК України.
Відповідно до статті 216 ЦК України
недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з
його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана
повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього
правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли
одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,
відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент
відшкодування.
Відповідно до п.
1 ч.3
ст.
1212 ЦКУ
положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за
недійсним правочином.
У
матеріальному законі передбачена правова можливість повернення майна,
переданого, в тому числі, на виконання недійсного правочину, шляхом
пред’явлення вимоги набувачу, який не є стороною недійсного правочину, підстава
набуття якого, а так само володіння яким (майном) згодом відпала в порядку
статті 1212 ЦКУ.
З огляду на те, що набувачем коштів у даному випадку була Держава в особі
спеціалізованої організації, що проводила торги з примусового продажу майна, то
Верховний Суд вказав на застосування в цих правовідносинах ст. 1212 ЦКУ.
Слід звернути увагу, що Велика Палата Верховного Суду 10.04.2018 задовольняючи позовні вимоги
ТОВ до міськради про стягнення з останньої
3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 9 млн. 010 тис. 409
грн. зазначив, що стаття 625 ЦКУ поширює свою дію на всі види грошових зобов’язань.
Отже, у
разі прострочення виконання зобов’язання, зокрема щодо повернення безпідставно
одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних від простроченої суми
відповідно до ч.
2 статті 625 ЦКУ,
тобто за порушене
позадоговірне грошове зобов’язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК.
Таким чином, наведена судова практика свідчить про безліч нюансів при
захисті прав особи у судовому порядку при поверненні майна (грошових коштів)
на підставі ст. 1212 ЦК України,
розібратися з якими Вам допоможуть досвідчені адвокати АБ «Ткачук і партнери».