Велику кількість справ в судах по майновим спорам становлять справи по вирішенню спірних питань по розпискам. Як правила, видаючи розписку Боржник підтверджує про наявність зобов’язання перед держателем розписки.
В більшості випадків це є грошові відносини. Кредитор надав Боржнику грошові кошти і отримав розписку на відповідну грошову суму. Однак буває що розписка підтверджує наявність зобов’язання сплатити грошові кошти за виконану роботу, надані послуги, отримане майно. Також зустрічаються розписки, де Боржник має здійснити на користь Кредитора певну дію – надати відповідну послугу, виконати певну роботу, передати відповідне майно або інше зобов’язання. Розпискою також може бути передбачено укладання певного договору на майбутнє.
Так як розписки часто складаються без порад юридичних консультантів та адвокатів, у сторін розписки часто виникають непорозуміння щодо виконання передбачених нею зобов’язань, подвійного (потрійного) тлумачення змісту розписки, недобросовісне намагання однієї із сторін скористатися неточністю викладання змісту розписки.
ПОСЛУГИ АДВОКАТА АБ «ТКАЧУК І ПАРТНЕРИ» У СПОРАХ ПО РОЗПИСКАМ:
Проведення консультації щодо складених розписок по різним правовідносинам -позики, позики в іноземній валюті, міни, зберігання, виконання робіт, надання послуг, передання майна;
Складання позову, представництво в суді адвоката по спорам по розпискам, захист від претензій держателя Розписки;
Підготування апеляційної скарги по спорам по розпискам, представництво інтересів клієнта в Апеляційному суді;
Підготування касаційної скарги по спорам по розписка, представництво інтересів клієнта у Верховному Суді;
На практиці вирішення спорів по розпискам часто виникають такі правові питання:
Якщо грошове зобов’язання в розписці викладено в іноземній валюті, в якій валюті можна стягнути борг ? Чи застосовується до таких боргових зобов’язань нарахування 3 % річних та інфляційних втрат?
Якщо зобов’язання було у вигляді надання послуг чи виконання робіт, яким чином підтверджується виконання зобов’язання ?
Подвійне (потрійне) тлумачення змісту розписки – на що треба звертати увагу для захисту свої прав ?
Багаторічний досвід судової практики адвокатів АБ «Ткачук та партнери» дає можливість вирішення багато спірних питань за розписками на користь клієнта та досягти бажаного результату.
СУДОВА ПРАКТИКА ТА ПРАВОВІ ВИСНОВКИ СУДІВ ПРИ РОЗГЛЯДІ СПРАВ У СПОРАХ ПО РОЗПИСКАМ
Підпис Боржника має бути розміщений наприкінці документа, а ні над текстом розписки.
Верховним Судом від 27.04.2023 було прийнято постанову, якою залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволені позову про стягнення боргу в розмірі 140 000 дол. США, відсотки за користування позикою та 3 % річних,
Суди мотивували відмову в задоволенні позову тим, що підпис Відповідача розміщений над текстом розписки, а сам текст розписки виготовлений друкованим способом, та таким чином, неможливо встановити дійсне волевиявлення зазначеного Боржника, та відповідно, правочин позики не зафіксований підписом Відповідача.
Погоджуючись із рішеннями попередніх судів, Верховний Суд зазначив наступне:
Підпис на правочині підтверджує дійсність намірів учасників правочину, є його невід’ємною частиною та здійснює впізнання учасників такого правочину. Відсутність підпису на правочині свідчить про не укладання такого правочину.
Українське законодавство не містить вимог щодо розписки, однак за діловим звичаєм підпис під документом свідчить про ознайомленість із змістом розписки та його погодженням.
Таким чином, підпис Боржника над текстом розписки свідчить про необізнаність зі змістом розписки та відсутності погодження її умов, а тому можливо зробити висновок про відсутність передачі грошей в борг.
Таким чином, факт передачі грошей згідно розписки підтверджується розпискою відповідно до якої можливо достеменно встановити обставину передачі грошей від Кредитора Боржнику.
Відсутність в розписці зобов’язання по поверненню суми позики звільняє Боржника від такого обов’язку.
В січні 2021 року Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача про стягнення боргу згідно розписки. В зв’язку з тим, що борг був повернутий частково, просив стягнути суми з Відповідача.
Рішенням місцевого суду від 20.05.2021 в задоволенні позову було відмовлено.
Рішення суду обгрунтовано тим, що у Відповідача не існувало обов’язку повернути кошти, а існувало зобов’язання укласти договір позики та іпотеки.
Апеляційний суд, задовольняючи позов та апеляційну скаргу своєю постановою від 22.09.2021 та скасовуючи рішення першої інстанції та приймаюче власне, дійшов висновку, що було укладено два договори – позики та іпотеки, і правовідносини за договором позики підтверджуються розпискою, тому позов підлягає задоволенню.
Скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення місцевого суду, Верховний Суд вказав на те, що має встановлюватися дійсність правовідносини позики та дійсний зміст розписки сторін по справі – укласти договір позики та іпотеки та підтвердження передачі коштів.
Зобов’язання повернення коштів саме за розпискою відсутнє. А складання розписки, договору позики та іпотеки вказує на пов’язаність всіх цих правочинів та їхню єдину правозастосовну єдність.
Наявність інших правовідносин між Позивачем та Відповідачем не може бути перешкодою існування інших правовідносин, зокрема за договором позики.
У липні 2021 Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особи 2, третя особа- Особа 3 про стягнення коштів.
Позовна заява мотивована тим, що відповідач отримав у позику у Особи 3 грошові кошти в сумі 150 000 доларів США. На підтвердження отримання грошових коштів у борг відповідач 18.12.2019 видав розписку, яка складена ним власноручно, зобов’язавшись повернути позику до 01.07.2021. Однак у визначений строк відповідач не повернув борг і сторонами правочину не досягалась згода щодо відстрочення виконання зобов`язання з повернення коштів. 09.07.2021 між позивачем та Особа 3 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого на користь позивача передано право вимоги до відповідача щодо повернення позичених грошових коштів і Позивач надсилав відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги.
Судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що надана позивачем розписка не містить у собі всіх складових, які дають підстави вважати про укладення між сторонами саме договору позики. На думку судів між Особа 5 (мати третьої особи), Особа 2 та Особа 3 виникли правовідносини щодо розрахунків за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ від 18.12.2019, укладеного між Особа 5 (продавець частки) та Особа 2 (покупець частки).
Постановою Верховного Суду від 31.05.2023 судові рішення місцевого та апеляційного судів були скасовані та прийняте нове рішення про задоволення позову з огляду на наступне.
Так, розписка є документальним підтвердженням передавання грошових коштів в борг та виникнення правовідносин за договором позики.
Суди повинні досліджувати дійсний зміст розписки, незалежно від назви документа та виявляти правовий зміст договору і виходячи від цього вирішувати спір.
При наявності всіх необхідних реквізитів розписки, що притаманні договору позики – сума позики, повернення позики, обов’язок повернення позики та строк повернення, суд має розглядати правовідносини саме за договором Позики.
Позивач замість Особа 3 за договором відступлення права вимоги є новим кредитором боржника (позичальника) Особа 2 за договором позики від 18.12.2019, а тому останній повинен йому повернути кошти у розмірі 150 000 доларів США.
При цьому Верховний Суд звернув увагу, що наявність певних правовідносин між Особа 2 та Особа 5, зокрема, щодо купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ, у тому числі із залученням до таких правовідносин третьої особи, не може бути перешкодою існування інших (окремих) кредитно-зобов`язальних правовідносин між Особа 2 та Особа 3.
Підписання розписки особою під впливом насильства не може бути доведено лише показами свідків.
Сплата заборгованості за розпискою з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті – гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти.
У січні 2020 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особа 2 стягнення заборгованості за договорами позики, у вигляді двох розписок на суму 12 000 та 6 450 доларів США, які відповідач написав в присутності двох свідків. Тому позивач просив стягнути з відповідача 18 450 доларів США, що в єквіваленті становить 524 718 грн., а також 3% річних у розмірі 17 078 грн. та інфляційні втрати- 21 513 грн., а загалом – 563 310 грн.
Відповідач звернувся із зустрічним позовом про визнання недійсними договорів позики з мотивів того, що розписки були написані під тиском та погрозами позивача, як керівника відповідача, звільнити його з роботи. Відповідач стверджував, що на момент підписання розписок він в повною мірою не усвідомлював значення своїх дій, а кошти від позивача реально не отримував.
Постановою апеляційного суду скасовано рішення першої інстанції ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено, а у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.
Верховний Суд 30.05.2024 погодився з висновками апеляційного суду змінивши лише суму стягнення до 541 796 грн. (без інфляційних втрат) з огляду на наступне.
Для визнання правочину недійсним, вчиненим особою під впливом насильства ( ст. 231 ЦК України) позивач має довести такі обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
Установлені судами обставини не дають підстав для висновку про укладення оспорюваного договору позики під впливом насильства. Зміст проведеної у справі судової комісійної почеркознавчої експертизи не підтверджує вчинення Особою 2 оспорюваних розписок саме внаслідок стороннього фізичного чи психічного тиску, а виходячи з положень ст. 1051 ЦКУ, оспорювання договору позики та доведення, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором, не може ґрунтуватись лише на свідченнях свідків.
Отже, дослідивши боргові розписки, оцінивши їх зміст, установивши, що оригінали розписок знаходяться в позивача, враховуючи те, що Особа 2 переконливих доказів на підтвердження підстав недійсності відповідних договорів позики або що грошові кошти насправді не були одержані від позикодавця не надав й доводів позивача за первісним позовом не спростував, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про задоволення первісного позову про стягнення заборгованості за договором позики та 3 % річних, відмову у задоволенні зустрічного позову про визнання договорів недійсним.
Задовольняючи позовні вимоги Особа 1 в частині стягнення з Особа 2 на його користь інфляційних втрат у розмірі 21 513 грн, апеляційний суд виходив з того, що, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, Особа 1 визначив грошове зобов`язання у національній валюті, проте не врахував, що положення статті 625 ЦК України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті – гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти.
Предметом спірного грошового зобов`язання є долари США, договорами позики не встановлено порядку повернення боргу з визначенням у грошовому еквіваленті до національної валюти України – гривні, а тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає. Зазначене не залежить від реалізації процесуального права позивача вимагати стягнення заборгованості за валютним зобов`язанням в гривневому еквіваленті. Тому підстави для стягнення інфляційних втрат внаслідок несвоєчасного повернення позики відсутні.
У розписці обов’язково повинен бути підпис позичальника, як підтвердження його волевиявлення укласти договір позики.
У листопаді 2020 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особа 2 про стягнення заборгованість за договором позики (розписки із строком повернення до 10.04.2020) у розмірі 161 707 грн., з яких: 150 000 грн. – основний борг; 6 000 грн. – проценти за користування грошовими коштами; 2 692 грн. – три проценти річних; 3 015 грн – інфляційні втрати.
Рішенням суду 1 інстанції у задоволенні позову відмовлено з мотивів того, що розписка позичальника, яка засвідчує факт передання йому позикодавцем грошової суми та відповідно підтверджує укладення між сторонами договору позики, обов`язково має бути підписана позичальником. Зважаючи на те, що боргова розписка відповідачкою не підписана, суд дійшов висновку, що позивач не довів факту отримання Особою 2 грошових коштів у борг, а отже, й укладення між сторонами договору позики.
Суд апеляційної інстанції скасував вказане рішення та постановив нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції помилково взяв до уваги доводи Особа 2 про те, що розписку вона написала на вимогу Особу 1, як забезпечення виконання нею зобов`язань за договором викупу автомобіля, оскільки сума боргу за розпискою становить 150 000 грн., а вартість автомобіля за договором викупу становить 425 700 грн.
Установивши, що розписка про отримання відповідачкою у позику 150 000 грн. та зобов`язання їх повернути до 10.04. 2020 складена особисто відповідачкою, її оригінал знаходиться у позивача, а також відсутність доказів на підтвердження виконання боргових зобов`язань, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог.
Проте, Верховний Суд 12.04.2023 погодився із рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, скасувавши постанову апеляційної інстанції на наступне.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису ч.1 ст. 215 ЦКУ, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення, – під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229 – 233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним – не виникли.
Частиною 2 ст. 207 ЦКУ визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Аналізуючи наведене, необхідно дійти висновку, що відсутність у борговій розписці підпису позичальника, як невід`ємного елементу письмової форми договору, який підтверджує наміри та волевиявлення учасників правочину, дає підстави для висновку про недоведеність позивачем як укладення між Особа 1 та Особа 2 договору позики, так і виконання договору позики, а отже, й обов`язку відповідачки щодо повернення грошових коштів.
Обов’язковою умовою розписки для її виконання позичальником є зобов’язання останнього повернути передані позикодавцем кошти.
У квітні 2021 року Особа 1 звернувся до суду з позовом до Особа 2 про стягнення грошових коштів у розмірі 794 900 грн. на підставі ст. 1212 ЦКУ, як набуті без відповідних підстав.
Позовна заява мотивована тим, що 12.04.2018 між ним та відповідачем укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого він купив у відповідача частку у статутному капіталі ТОВ у розмірі 5 100 грн, що складало 17 % статутного капіталу. Однак вартість частки позивач сплатив до укладення договору, що підтверджується розпискою, написаною відповідачем, оригінал якої знаходиться у нього (позивача), та згідно з якою відповідач отримав 800 000 грн.
Різниця між ціною договору та фактично отриманою відповідачем сумою складає 794 900 грн, які відповідач набув без достатньої правової підстави, однак відмовляється їх повернути.
Верховний Суд 11.01.2023 погодився з рішенням суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.
Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Особа 1 сплатив Особа 2 кошти, знаючи, що між ним та відповідачем відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) з повернення коштів, а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).
З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Отже у грошових правовідносинах, в основі яких є розписка існує велика кількість законодавчих нюансів, в яких допоможуть розібратися адвокати АБ «Ткачук і партнери» та захистять права клієнта у судовому порядку.