Заповіт-це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, який є одностороннім правочином.
Незважаючи, що це право особи розпорядитися своїм майном після смерті на свій розсуд, таке волевиявлення не завжди буває справедливим, а трапляються випадки, коли заповіт складено через обманні, злочинні дії третіх осіб.
Наслідком вказаних негативних обставин є незаконна втрата спадкоємцями майна (грошових коштів) і викликає необхідність у поновленні цих прав шляхом визнання заповіту недійсним, в чому Вам нададуть юридичну допомогу професійні адвокати АБ «Ткачук і партнери».
ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИЗНАННЯ ЗАПОВІТУ НЕДІЙСНИМ
Стаття 1257 ЦКУ містить спеціальні норми щодо недійсності заповіту, що унеможливлюють застосування загальних норм для визнання недійсності правочинів. У цивільному праві недійсні заповіти діляться на нікчемні та оспорювані.
НІКЧЕМНИЙ ЗАПОВІТ
Нікчемним є заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (статті 1247, 1248 ЦКУ).
Чинне законодавство до нікчемного заповіту відносить такий, який:
– Вчинений без додержання в момент його
складання вимог щодо оформлення та посвідчення. Вимоги до форми заповіту
визначені ст. 1247 ЦКУ, відповідно до якої заповіт має бути складений у
письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення, має бути особисто
підписаний заповідачем та має бути посвідчений нотаріусом або іншими
посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦКУ.
Важливо! Відсутність у заповідача паспорта громадянина
України не може бути підставою для визнання заповіту недійсним у зв’язку з тим,
що в цьому випадку визначальним для нотаріуса було саме встановлення особи, яка
звернулася за вчиненням нотаріальної дії (постанови ВС від 19.06.2019,
22.07.2020).
Відсутність у заповіті певних реквізитів, яка не
позбавляє можливості встановити особу спадкодавця, свободу його волевиявлення,
час, місце вчинення заповіту, особу, яка його нотаріально посвідчила, тощо, не
може розцінюватися як порушення форми заповіту (постанова ВС від 07.03.2018);
– Вчинений через представника. Право на заповіт
здійснюється особисто і вчинення його через представника не допускається;
– Складений фізичною особою, яка не має повної
цивільної дієздатності. Відповідно до ст. 1234 ЦКУ право на складання
заповіту має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, тобто повнолітня
особа, яка досягла вісімнадцяти років, а у деяких випадках – шістнадцяти років;
– Посвідчений не уповноваженою на це особою або
уповноваженою особою, але з порушенням вимог, встановлених законом;
– Посвідчений нотаріусом секретний заповіт з
порушенням встановлених законом вимог (ст. 1249 ЦКУ); Недотримання вимог
зберігання секретного заповіту є підставою для визнання його недійсним;
– Посвідчений за відсутності свідків у випадках,
коли їх присутність є обов’язковою (ст. 1253 ЦКУ);
– Відчужувач склав заповіт щодо майна, вказаного
у спадковому договорі (ст. 1307 ЦКУ). Звертаю увагу на те, що чинність заповіту
щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини. Заповіт щодо
майна, вказаного у спадковому договорі, складений і посвідчений під час дії
спадкового договору, який в подальшому було розірвано в судовому порядку,
не може бути визнаний недійсним на підставі частини другої статті 1307 ЦК
України (постанова ВС від 19.12.2018).
Оскільки обов’язок щодо перевірки нікчемності заповіту покладено на нотаріуса, то для встановлення його нікчемності до суду звертатись не треба.
Якщо нотаріус при відкритті спадщини встановить, що заповіт є нікчемним, він відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину. В разі неправомірності таких дій нотаріуса, їх можливо оскаржити в судовому порядку.
ОСПОРЮВАНИЙ ЗАПОВІТ
Оспорюваний заповіт можливо визнати недійсним в судовому порядку, якщо він заперечується.
Основною підставою для оспорювання заповітів в сучасній судовій практиці є відсутність волі та/або волевиявлення заповідача.
Тобто, заповіт можливо визнати недійсним в судовому порядку, якщо волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (ч.2 ст. 1257 ЦКУ).
Якщо суд прийде до переконання, за належної доказової бази позивача, що документ складено людиною, не здатною усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними або заповідач перебував під чиїмось тиском, впливом обману, погрози насильства, якщо оформлення його було вимушеним, написаним під час небезпечної для життя хвороби або внаслідок важких обставин, тоді цей заповіт буде визнано недійсним.
Доказом у цій категорії справ, для встановлення психічного стану спадкодавця на момент підписання заповіту, який би давав підстави вважати, що особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними на момент складання заповіту, буде висновок посмертної судово-психіатричної експертизи, яку призначає суд за клопотанням однієї із сторін – учасників процесу. В окремих випадках суд може призначити почеркознавчу експертиза.
Слід пам’ятати, що незважаючи на те, що висновок експерта не є беззаперечним доказом і повинен оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами, на практиці він відіграє вирішальну роль при встановленні судом недійсності заповіту.
Так, Верховний Суд 22.02.2023 залишив в силі судові рішення, якими визнано заповіт недійсним. В основу вказаних рішень суди поклали, як належний доказ у даній категорії справ, висновок судово-психіатричної експертизи, згідно якого на час підписання заповіту заповідачка страждала на психічний розлад: органічне ураження головного мозку із порушенням свідомості та когнітивними порушеннями. За своїм станом здоров`я у період підписання заповіту померла особа не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Суд також може визнати заповіт частково недійсним у випадку, якщо в нього не включені особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
До них відносяться: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (ст. 1241 ЦКУ).
Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (ст. 1235 ЦКУ).
Звернутися до суду з позовом про визнання недійсним заповіту може лише особа, права та інтереси якої порушено заповітом, а саме:
-спадкоємці з обов’язковою часткою у відповідності до вимог ст. 1241 ЦКУ;
-спадкоємці за законом, які у разі відсутності заповіту отримали б у спадок майно;
-спадкоємці за іншим заповітом (у разі складання спадкодавцем декількох заповітів);
-особа, на користь якої було зроблено заповідальне розпорядження.
Важливо! Право на пред’явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.
Окрім того, слід звернути увагу, що чинним законодавством не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку.
Право скасувати заповіт належить лише заповідачу (ст. 1254 ЦКУ). Законом не допускається відчуження права на складання заповіту, його обмеження або відмова від права на заповіт. Принцип свободи заповіту в якості свого невід’ємного елементу включає можливість для особи, яка склала заповіт, в будь-який час змінити його або повністю скасувати. Причому таке рішення заповідач має право приймати неодноразово, керуючись виключно своїми міркуваннями та інтересами, не беручи до уваги ні думку спадкоємців, зазначених у заповіті, ні нотаріуса, який посвідчив заповіт. Заповідач, скасовуючи або змінюючи заповіт, не повинен вказувати причини його зміни або скасування. Вказаний висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 28.11.2018
НАСЛІДКИ НЕДІЙСНОСТІ ЗАПОВІТУ
У цивільному законодавстві міститься загальне правило, що у разі визнання заповіту недійсним, спадкування відбувається у відповідності до закону.
Дещо інша ситуація складається при множинності заповітів, коли, в залежності від ситації, правові наслідки недійсного заповіту можуть суттєво відрізнятися. Зокрема, якщо спадкодавець склав кілька заповітів, здійснив розпорядження різними об’єктами і призначив різних спадкоємців, то недійсність одного із заповітів жодним чином не впливає на інші заповіти. Таким чином, відносно об’єктів, вказаних у недійсному заповіті, виникатиме право на спадкування за законом.
Протилежна ситуація може мати місце при множинності заповітів, коли в першому заповіті міститься розпорядження всім майном одним спадкоємцям, а в останньому – іншим.
Згідно з ч. 4 ст. 1254 ЦК, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 ЦК України. Виключенням є ті випадки, коли заповіт визнається недійсним на підставі наявності певних дефектів волі (при складанні заповіту дієздатною фізичною особою, яка у цей момент вчинення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними або ж вчинила заповіт під впливом насильства).
По суті, правило закріплене в ч. 4 ст. 1254 ЦК України орієнтоване на обмеження випадків відновлення чинності попереднього заповіту, коли заповіт – оспорюваний. Про це свідчить використання словосполучення «визнаний недійсним».
Стосовно, наслідків визнання останнього заповіту нікчемним висловилась Об’єднана Палата Верховного Суду 01.03.2021, яка зазначила, що ч.4 ст. 1254 ЦК України розрахована тільки на визначення правових наслідків недійсності оспорюваного заповіту (відповідно до статей 225 і 230 ЦК України) і не регулює впливу нікчемності заповіту на відновлення попереднього заповіту. Ця норма права не може регулювати правові наслідки нікчемності заповіту, оскільки нікчемний заповіт не породжує будь-який правовий результат.
При нікчемності другого заповіту слід вести мову не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту, не може взагалі скасовувати попередній заповіт. Тобто, з урахуванням того, що нікчемний заповіт в принципі не може породжувати будь-який правовий результат, оскільки для права він взагалі не існує як волевиявлення, то попередній заповіт залишається чинним, так як нікчемний заповіт не скасував його.
Визнати заповіт недійсним складно, перш за все із-за необхідності надання в суд переконливої та належної доказової бази, а тому досвідчені в справах такої категорії адвокати АБ «Ткачук і партнери» допоможуть вирішити виниклу у Вас проблему на високому професійному рівні.