Главная страница » Корисні статті » Аналіз ч. 2 статті 121 Кримінального Кодексу України через призму судової практики.

Аналіз ч. 2 статті 121 Кримінального Кодексу України через призму судової практики.

оскарженні рішень українських судів до ЄСПЛ

Головний закон нашої держави в ст. 3 зазначає, що життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека людини визнаються в найвищою соціальною цінністю.
Незважаючи на даний факт, злочини проти життя та здоров’я особи є надзвичайно поширеними, і враховуючи цю інформацію, в даній статті вирішено проаналізувати злочин, що полягає у завданні потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, що в кінцевому варіанті спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 ККУ За приклад було взято рішення 1-8\2010 з ЄДРСР, де особа розуміючи, що вона вчиняє кримінальне правопорушення, передбачаючи, що це може призвести до негативних наслідків та бажаючи їх настання, умисно два рази вдарив кулаками рук в тулуб, від чого потерпілий упав на землю, а коли потерпілий вже лежав завдав ще пятнадцять ударів ногами в тулуб та голову, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, що призвело до смерті особи.
Дана робота написана з метою розмежування поняття тяжкого тілесного ушкодження, що спричинили смерть особи і умисне вбивство, через призму судового рішення, що наведене вище.
Але варто спочатку згадати рішення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.11.2013, де обвинувачений в обґрунтуванні своїх вимог вказував на те, що не може бути у причинному зв’язку кількість завданих ударів із умислом на вбивство.
На противагу даній нормі варто зазначити, що ППВС «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я», для відмежування цих двох понять суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту і спрямованості умислу винного. Для дослідження того чи був наявний в діях особи умисел слід враховувати такі
фактори:
– Знаряддя злочину
– Локалізація поранень
– Причини, які призвели до припинення злочинних дій
– Взаємовідносини потерпілого і винного перед вчиненням кримінального правопорушення, а також їх стосунки.
Тому все ж керуючись ППВС, в даному випадку рішення суду є на мою думку неправомірним, так як враховуючи той факт, що обвинувачений по- перше завдав 15 ударів, вже після того, як потерпілий впав, вказує на наявність умислу не лише на заподіяння тілесних ушкоджень. Також варто звернути увагу на локалізацію ударів, адже вони були завданні в район тулуба і голови, що є життєвоважливими ділянками тіла особи.
Крім того, звернувши увагу на таку ознаку як причини припинення злочинних дій, можна зазначити, що в даному випадку лише після втручання знайомих обвинувачений припинив свої злочинні дії. Також важливим елементом є стосунки обвинуваченого та потерпілого, адже злочин було вчинено внаслідок помсти(образи), через наїзд на нього велосипедом.
Враховуючи всі проаналізовані вище обставини, а також той факт, що важливим при характеристиці дій особи є субєктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві особа усвідомлює настання негативних наслідків у вигляді смерті особи, а в разі вчинення діяння, що передбачене ч. 2 ст. 121 ККУ, ставлення винного до її настання
характеризується необережністю, можна зазначити, що в діях обвинуваченого наявний непрямий умисел, і як результат дії особи все ж повинні були кваліфікуватися не за ч. 2 ст. 121 ККУ, а за ст. 115, як умисне вбивство.