Нюанси відчуження транспортного засобу без згоди одного з подружжя
Спори з приводу недійсності договорів купівлі-продажу транспортного засобу, як це показує судова практика, є дуже актуальними.
Дуже часто спірність виникає у подружжя, які перебуваючи у шлюбі здійснювали купівлю транспортного засобу.
Цікавим і дуже влучним в даному випадку є судова справа №757/8621/16-ц.
До суду звернулася особа з позовом про визнання договору купівлі-продажу транспортного засобу недійсним. Особа зазначала, що під час шлюбу подружжям було придбано автомобіль, який був зареєстрований за позивачкою. Згодом, відповідач заволодів у незаконний спосіб її документами (громадянським паспортом, карткою платника податків, реєстраційним паспортом на автомобіль) та без її відома використав перелічені документи з метою укладення від її імені договору купівлі-продажу автомобіля своєму зведеному братові, відповідачу по справі, і потом ще було укладено
Суд першої інстанції, позов з приводу визнання договорів купівлі-продажу автотранспортного засобу недійсними позов задовольнив.
Суд першої інстанції, виходив з того, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами ) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. Відповідно до ст. 203 ч. 3 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Отже, як бачимо суд першої інстанції виніс рішення, на підставі того, що в момент укладання договору купівлі-продажу була відсутня воля позивачки на відчуження майна.
Апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Суд вказав на те, позивачкою не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт відчуження автомобіля колишнім чоловіком.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вищевказаних положень закону не врахував, неповно з`ясував зміст позовних вимог, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про доведеність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Таким чином, знайшли своє підтвердження доводи апеляційних скарг про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору в частині позовних вимог про визнання договорів недійсними.
Тут варто звернути увагу на статтю 388 ЦК України, якою передбачено, що випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Отже, як бачимо з даної судової справи та керуючись чинним законодавством України, стає вочевидь зрозумілим, що то тут спір виник щодо поділу спільного сумісного майна подружжя та який підлягає вирішенню шляхом стягнення вартості відчуженого майна.
Виходячи з вищевикладеного слідує те, що обраний позивачем спосіб захисту є неефективним та апеляційний суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про витребування майна від добросовісного набувача.
Разом з цим, варто зауважити на тому, що у разі відчуження спірного майна за правочином одним із співвласників (подружжя) без згоди іншого, то в такому випадку у іншого співвласника виникає право на відповідну компенсацію шляхом подання нового позову, що саме в даному випадку і має зробити позивачка.
Здійснивши аналіз судової практики з приводу недійсності договору купівлі-продажу транспортного засобу, купленого подружжям під час шлюбу, можна дійти висновку, що суди при винесенні рішення по даним категоріям справ подружжя повинні ретельно з’ясувати всі обставини справи, які є індивідуальними у кожному судовому спорі тому що, як і було в конкретному випадку, даний позов мав бути щодо поділу спільного сумісного майна подружжя та таким, який підлягав вирішенню шляхом стягнення вартості відчуженого майна.
Між тим, стрімкий розвиток українського законодавства, узагальнення судової практики, яка буде включати імплементацію міжнародної практики, призведе до усунення існуючих недоліків та гармонізації нормативно-правових актів з приводу недійсності договорів купівлі-продажу транспортного засобу укладеного під час перебування у шлюбі.