Перейти до вмісту
Главная страница » Позичальником та кредитором було укладено договір лізингу

Позичальником та кредитором було укладено договір лізингу

  • від
адвокат договор лизинга
ЯКЩО СТОРОНИ УГОДИ РОЗУМІЛИ ВСІ ПРАВОВІ НАСЛІДКИ УГОДИ, ГОТОВІ БУЛИ ПРИЙНЯТИ ЇХ, НЕ ВВОДИЛИ ОДИН ОДНОГО В ОМАНУ, ПРОПИСАЛИ ЧІТКО СУТТЄВІ УМОВИ УГОДИ – ЦЕ НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО УГОДУ НЕ МОЖНА ВИЗНАТИ НЕДІЙСНОЮ, АЛЕ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ВИЗНАТИ ЇЇ НЕДІЙСНОЮ, ПОТРІБНО ДОВЕСТИ ПОРУШЕННЯ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ОДНІЄЇ ЗІ СТОРІН
 
“Виконувати” не означає виконувати, а згода нести відповідальність не завжди означає, що особа, яка згодна нести відповідальність розуміє, що вона може настати. І іноді ця особа точно знає, що відповідальності не настане.
 
Так, Товариство з обмеженою відповідальністю (позичальник) звернулося до суду з позовом до іншого ТОВ (кредитора) та поручителя 3 із проханням про визнання недійсним договору поруки, який був укладений між кредитором та поручителем без відома позичальника.
 
Позивач аргументував свій позов тим, що про цей договір поруки він не знав, з поручителем не знайомий і вважає, що цей договір поруки був укладений не з метою настання реальних наслідків, оскільки сторони з самого спочатку знали і домовилися, що наслідки, які вони прописали у договорі, не настануть, а, відповідно, цей договір був укладений «для відводу очей», що робить його недійсним. Реальною ж метою сторін цього фіктивного договору поруки було отримати можливість подавати у майбутньому позов до позичальника у тому суді, в якому їм було необхідно. З метою отримати «необхідне» для них рішення, тобто на свою користь. А якби вони не уклали цей договір, позов необхідно було б подавати до іншого суду на території іншої області.
 
Крім цього, позичальник просив суд звернути увагу і на те, що склалася певна схема та практика з непоодиноких випадків, коли даний кредитор укладає договір поруки з даним поручителем 3, потім подає до суду, але з позовом за місцем знаходження поручителя 3, проте до кількох поручителів, та вимагає стягнути кредитну заборгованість позичальника з усіх поручителів солідарно. А потім подає заяву про відмову від позову до поручителя 3, однак підтверджує свої позовні вимоги до інших поручителів.
 
Якщо розглянути ситуацію від початку, то між позичальником та кредитором було укладено договір лізингу, за яким кредитор передав позичальнику предмет лізингу, а в забезпечення виконання кредитних зобов’язань було укладено два договори поруки – між позичальником, кредитором та поручителем 1; між позичальником, кредитором та поручителем 2. Дані договори є тристоронніми.
 
Однак пізніше, без відома позичальника, кредитор уклав договір поруки з поручителем 3, проте цей договір є двостороннім. Незважаючи на те, що поручитель не був знайомий із позичальником, він зобов’язався відповідати за кредитні зобов’язання позичальника у повному обсязі та власним майном.
 
Пізніше кредитор звернувся до всіх трьох поручителів із вимогою сплатити заборгованість позичальника у розмірі 3 021 843 грн. Оскільки ця вимога не була виконана, кредитор звернувся до суду, однак за місцем знаходження поручителя 3, але з позовом до всіх трьох поручителів та проханням про солідарне стягнення заборгованості з усіх трьох поручителів у зв’язку з тим, що позичальник не виконував свої кредитні зобов’язання, а заборгованість з урахуванням відсотків та пені становила 16 212 343 грн.
 
Слідом за цим, позичальник звернувся до суду із позовом до кредитора та поручителя 3 і проханням визнати цей договір поруки, укладений між ними, проте без участі позичальника, недійсним, аргументуючи свій позов також тим, що його не планували виконувати та не виконують. Проте слідом за цим поручитель 3 здійснив оплату на користь кредитора та у розмірі 100 грн. як виконання оспорюваного договору поруки.
 
Апеляційний суд і суд першої інстанції відмовили позичальнику у позові, проте Верховний суд зазначив, що дані суди не розглянули всі обставини та не погодився із деякими їхніми висновками.
 
Так, Верховний суд наголосив на наступному:
 
1. Відповідно до статті 234 Цивільного Кодексу України фіктивною (недійсною) є угода, яку вчинили без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися цією угодою. Фіктивною є будь-яка угода, якщо її уклали без мети встановлення правових наслідків, встановлених законом для цього виду угоди.
Основними ознаками недійсної угоди є:
– вчинення такої угоди лише «для відведення очей», знаючи від самого початку, що вона не буде виконана;
– наявність у сторін інших цілей, а не тих, які передбачені угодою та прописані в договорі;
– введення в оману (до або в момент вчинення правочину) сторін угоди або третіх осіб щодо обставин угоди, істотних умов угоди та реальних намірів учасників правочину;
– свідомий намір на момент укладання угоди не виконувати умови та зобов’язання угоди/договору.
 
2. Якщо для виконання угоди було передано будь-яке майно, угоду не слід розглядати як фіктивну.
 
3. Вчинення поручителем дій щодо виконання своїх зобов’язань за договором поруки – оплата кредитору суми у розмірі 100 грн. у рахунок погашення кредитної заборгованості позичальника, яка становила 16 212 343 грн. – не можна розглядати як відсутність намірів виконувати укладену угоду (договір поруки) та нести зобов’язання щодо неї.
Проте. Застосовуючи статтю 234 ЦК України та вирішуючи, чи були у сторін наміри виконувати угоду та свої зобов’язання за нею, а відповідно, чи не є вона фіктивною (недійсною), необхідно розглядати й те, в якому розмірі виконувались зобов’язання, а саме у разі щодо цього позову – враховувати, що несуттєва та часткова (порівняно з повним обсягом основного зобов’язання) оплата поручителя у розмірі 100 грн. не обов’язково може бути підтвердженням того, що він мав намір виконувати свої зобов’язання по укладеній угоді в повному обсязі. Відповідно, необхідно розглядати й інші обставини і, наприклад: як пов’язані між собою кредитор і поручитель; чому позичальник і поручитель не були знайомі, і договір поруки укладався без відома позичальника; чому кредитор подавав позов за місцем знаходження поручителя 3 і, відповідно, позов подався до певного суду, до якого кредитор вже неодноразово подавав аналогічні позови до інших поручителів, але щоразу за участю поручителя 3, і щоразу потім відмовлявся від позову до поручителя 3.
 
4. Оспорюваний договір поруки є двостороннім – укладеним між кредитором та поручителем, але без позичальника. Проте законодавством України не передбачено, що для укладання договору поруки потрібна згода позичальника. Хоча це і є нетиповим випадком і, як правило, договір поруки укладається за участю позичальника.
 
5. Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести, як саме було порушено її права та інтереси внаслідок укладення цього договору.
В даному випадку суд дійшов висновку, що даний оспорюваний договір поруки не вплинув на права та обов’язки позичальника, а останній не довів суду, яким чином було порушено його права та інтереси внаслідок укладання оспорюваного договору поруки.
У зв’язку з чим суд відмовив позивачу у задоволенні позову.
 
Таким чином, за наявності доказів порушення прав та інтересів сторони, визнати недійсною можна і ту угоду, яка була укладена відповідно до всіх законодавчих вимог та умов для визнання її дійсною. Відповідно, досить важливим є, які правові норми, аргументи, факти та докази використовує кожна зі сторін. І на що вона звертає увагу суду.