Пунктом 1 ч.1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду від 12.03.2019 зазначила правовий висновок про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.
Вказаний висновок знайшов своє відображення і у постанові ВС від 21.03.2023 у справі зі спору про право власності на нерухоме майно.
Так, ПП звернулося в суд з позовом до міської ради про визнання незаконними і скасування рішень стосовно затвердження переліку об’єктів нерухомого майна комунальної власності, які стали підставою для реєстрації комунального права власності на нерухоме майно, належного позивачу.
Позов обґрунтовано тим, що при спробі прийняти 5 автостоянок у фактичне володіння ПП стало відомо, що зазначене нерухоме майно перебуває у користуванні Комунального підприємства міської ради, працівники якого відмовилися звільнити ці об`єкти. Оспорюваними рішеннями міськрада внесла спірні автостоянки до переліку об’єктів комунальної власності, які зареєстровані за міськрадою на праві власності та передано в користування КП.
Справа розглядалась неодноразово, останньою постановою ВС від 21.03.2023 залишено в силі судові рішенні про задоволення позову з огляду на наступне.
Майно автостоянок, титульним володільцем якого наразі є ПП, було створене упродовж 1984-1999 років обласною організацією товариства автомотолюбителів, правонаступником якої є Громадська організація обласної організації Всеукраїнської спілки автомобілістів. Позивач набув права власності на спірні земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, яке було за ним зареєстровано в Державному реєстрі.
Крім того, суди зазначили, що використання земельних ділянок за період з 1989 року по цей час за їх цільовим призначенням є незмінним – під розміщеними автостоянками.
Водночас, міська рада не надала необхідних документів на підтвердження набуття права комунальної власності на об`єкти автостоянок і прийняла оспорювані рішення за відсутності документів, які посвідчують право комунальної власності, надавши цим рішенням значення правовстановлюючих документів, та в подальшому використала їх для проведення державної реєстрації права комунальної власності на об`єкти автостоянок.
Верховний Суд також урахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04.03.2020, а саме: для визнання рішення недійсним необхідна одночасна наявність двох обставин: 1. недодержання саме в момент прийняття рішення чинного на момент такого прийняття законодавства; 2. порушення прийняттям такого рішення прав або охоронюваних законом інтересів суб`єктів цивільних або господарських правовідносин.
З урахуванням наведеного Верховний Суд констатував порушення міською радою прийняттям оспорюваних рішень прав ПП на мирне володіння майном, яке належить йому на праві приватної власності.